Відчай філософії Нового часу
Філософія поставила глобальні цілі та не
змогла їх реалізувати. Що ми знаємо зараз у метафізичному плані, чого не знали
б наші далекі предки? Рівно нічого! Так само, як і вони, ми не відаємо, звідки
взявся світ, і що він собою являє як ціле. Нам зараз, як і тисячу
років тому, невідомо, як він улаштований і навіщо існує. Ми
нічого не можемо сказати про майбутнє, і дотепер не знаємо, у чому сенс
життя.
НЕКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ
План
- Особливості некласичної філософії
- Філософія життя Ф.Ніцше
- Екзистенціалізм
- Філософські проблеми
психоаналізу. (З.Фрейд, К.Юнг)
ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ
nГоловна ідея даного напрямку задана в самій назві.
Під терміном «життя» розуміється вся зовнішня дійсність, світобудова, а
не тільки людське життя.
nНаступне важливе твердження даного напрямку
полягає в тому, що життя являє собою щось єдине і ціле. Життя –
критерій істини, тільки в житті будь-яка річ є сама собою. Знищити її дуже
просто – розкласти на складові частини і, отже, убити її життя.
Розум – не засіб для
пізнання життя.
Життя постійно
вислизає від розуму, і він принципово не
здатний осмислити його, тому
що своєю діяльністю тільки омертвляє, знищує або постійно втрачає те, до чого
спрямовані його пізнавальні зусилля.
Життя – єдина реальність. Життя –– ірраціональне
(від лат. irrationalis – нерозумний), тобто побудоване на
інших принципах, ніж розум і тому
непідвласне йому. Життя –– алогічне.
Інтуїтивне
розуміння –– не є: міркування і розсуд, не є індукція, і не є дедукція, не є поступове
осягнення і пізнання. Інтуїція не є раціональною діяльністю (мислення).
Фрідріх Ніцше
Етика любові до дальнього
Я не люблю ближнего вблизи – пусть убирается ввысь и вдаль! Иначе
как бы он стал моей звездою?
(Пер. А. В. Михайлова). Эпиграф - из книги Ф. Ницше "Веселая
наука" так называлась в Средние
века поэзия трубадуров - Gaya scienza). Nietzsche
Так казав Заратустра
nГоловний постулат філософії Ніцше і її відкритий
нерв - є протистояння убогості духу, та душевної пасивності в житті.
Два моральних принципи:
"любов до ближнього", - належить християнській світоглядній традиції, і
виходить з другої заповіді „возлюби ближнього того як, самого себе”, а перша –
„ возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією
міццю твоєю, і всім розумінням твоїм”.
"любов до дальнього", - проти неї християнське віровчення застерігає,
оскільки дальнього любити легше, дана любов є абстрактне, а не живе почуття.
Ближні бояться дальнього
"Ближні", що живуть інтересами
дня, що зрослись зі стабільним укладом свого існування, не розуміють і бояться
того, хто возлюбив далеке.
Коли Заратустра вперше поспішав до людей,
щоб возвістити їм своє вчення, то пустельник, що зустрівся йому, попереджав
його: "наші кроки звучать для них занадто самотньо по їхніх вулицях; і
коли вони вночі, лежачи у своїх постелях, чують кроки людини задовго до сходу
сонця, вони запитують себе: куди направляється злодій?"
Але і любитель "далекого"
платить своїм ближнім тим самим: його любов до дальнього змушує його ненавидіти
і нехтувати все ближнє, реальність сучасного життя, оточуючих людей, з їх
буденними, дрібними інтересами.
Сучасна мораль
Наведемо одну з характеристик різних видів
лицемірної чесноти сучасності, Перед нами проходить ціла колекція типів
сучасних доброчесних людей.
Є "такі, для кого чеснота є біль від
удару батогом",
"такі, що подібні до заведеного
годинника для щоденного побуту: вони цокають і хочуть, щоб їхнє тік-так
називали чеснотою";
"такі, котрі сидять у своєму болоті і
говорять крізь очерет: "чеснота-це тихо сидіти в болоті; ми нікого не
кусаємо і тікаємо від того, хто хоче кусатися, і в усьому ми маємо ту думку, що
нам наказано мати;...
є і такі, котрі вважають чеснотою
говорити, що чеснота необхідна, але в глибині душі вірять лише в те, що необхідно
поліцію".
Майбутнє
Світогляд Ніцше –– світогляд прогресиста.
"Далекі і презирливі мені люди
сьогодення, до яких ще так недавно тягло мене моє серце; вигнаний я з країни
батьків і матерів моїх.
Так залишилося мені любити лише країну
дітей моїх, невідкриту, у далекому морі; до неї направляю я мої вітрила, її
шукаю і шукаю без кінця.
Моїми дітьми хочу я загладити, що я-дитя
моїх батьків; усім майбутнім спокутую я цю сучасність".
Майбутнє
Люди сьогодення в очах Заратустри
тільки матеріал для майбутнього, каміння для споруди великого Дому.
"Я броджу між людьми, – говорить він,
– як між шматками майбутнього: того майбутнього, яке я бачу. І немає в мене
іншої мрії і думки, як домріяти і звести воєдино те, що є уламками... Нинішнє і
минуле на землі – ах, друзі мої! вони нестерпні для мене; і я не міг би жити,
якби я не був віщуном того, що колись ще повинно прийти!"
Презирство як джерело сили, та свобода „від”
У першій же проповіді своїй до людей
Заратустра учив їх "великому презирству" як джерелу морального
відновлення людства:
Вище, що люди можуть пережити, є час
великого презирства, коли їм стануть огидними їхнє щастя, і їхній розум, і їхня
чеснота, коли у всьому цьому вони побачать лише убогість і бруд і жалюгідний
достаток.
Але він знайшов вихід з тяжкого положення,
вихід з бруду сучасності:
"Сама відраза творить крила і
сили, що чують свіжий вітер!" Творча воля, прагнення змінити сьогодення і
наблизити до нього "майбутнє і далеке" - от до чого повинне вести
відраза до сучасності. "Воля звільняє: тому що воля є творчість: так учу
я. І тільки для творчості повинні ви учитися!.. Творчість! От великий порятунок
від страждань, велике полегшення життя!"
Руйнація – зовнішнє очищення, для еволюції та прогресу
Отже, любов до дальнього є любов творча; і вона
повинна бути любов'ю діяльною, що необхідно приймає форму боротьби з людьми.
А діяльність любові до ближнього (по
Ніцше) виражається у дружньому, доброзичливому відношенні до всіх людей;
моральним ідеалом є миролюбство, лагідність, прагнення поступитися ближньому і
заради його бажань придушувати свої власні;
"Я не вчу вас не труду, я вчу вас
боротьбі, Я вчу вас не миру, а перемозі. Вашим трудом хай стане боротьба, вашим
миром хай стане перемога...
Війна і мужність зробили більше великих
речей, ніж любов до ближнього. Не ваша жаль, а ваша хоробрість рятувала досі
нещасних!".
Але Ніцше не проповідує "зло заради зла", і
жорстокість заради її краси і сили.
" Хай, краще, я побачу великі пороки,
величезні криваві злочини, тільки не цю ситу доброчинність і платоспроможну
мораль."
Протиріччя ідеалу
Психологічним виразом любові до ближнього
є м'якість;
психологічним виразом любові до дальнього
є твердість.
Навіщо ти такий твердий? – говорить одного
разу алмазові кухонний вугіль. – Хіба ми не близькі родичі?
Навіщо ви так м'які? О брати мої, так
запитую вас я; хіба ви – не мої брати?
Навіщо ви так м'які, такі розм’яклі та
поступливі? Навіщо так багато самозречення, у ваших серцях? Так мало фатального
у вашому погляді?
І якщо ви не хочете бути фатальними і
невблаганними: як можете ви зі мною перемогти?
І якщо ваша твердість не хоче блищати і
дробити і різати: як можете ви зі мною творити?
Творці завжди тверді. І блаженством
повинно вам здаватися класти вашу руку на тисячоріччя, як на м'який віск...
Цю нову скрижаль, о брати мої, ставлю я
над вами: станьте твердими!"
Жорстокість
Хто не чув про знамениту його жорстоку
фразу: "падаючого штовхни"? Однак значення цієї фрази перекручено.
Послухаємо ж самого Ніцше:
"О мої брати, хіба я жорстокий?
Але я говорю вам:
що падає, те потрібно ще і штовхати!
Усе нинішнє – усе падає, гине; хто хотів
би втримати його! Але я – я хочу ще й
штовхати його!
Чи знаєте ви насолода скочувати каміння з
крутих урвищ у глибини? – Ці нинішні люди... дивіться ж, як вони котяться у мої
глибини!
Я-пролог для кращих гравців, о мої брати!
Я-приклад для них! Слідуйте ж моєму прикладу!
І кого ви не навчите літати, того навчіть
скоріше упасти!"
НАДЛЮДИНА
Моральна мета людського життя полягає в
тому, щоб сприяти появі на землі цієї вищої істоти.
"Я учу вас надлюдині: людина є
щось, що має бути перевершено...
Що є мавпа для людини? Посміховище або
гірка ганьба. І тим же повинний бути людина для надлюдини: посміховищем або
гіркою ганьбою...
Людина є канат, укріплений між звіром і
надлюдиною...
Велике в людині те, що вона є міст, а не
ціль. Що можна любити в людині – це її
загибель і її перехід до вищого, що міститься в ній".
Надлюдина – походить від майбутнього
"О мої брати, я освячую і заповідаю
вам нову знать...
Не звідки ви походите, а куди ви йдете, це
буде надалі вашою честю.
Ваша воля і ваша нога, що прагне вперед,
за межі вас самих, –– хай це буде вашою новою честю!..
О мої брати, не назад повинна дивитися
ваша знать, а вперед! Вигнанцями повинні ви бути з країни отців і матерів
ваших.
Країну дітей ваших повинні ви любити: ця
любов хай буде вашою новою знатністю!"
ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ
Існування завжди тільки особисте,
конкретне і одиничне, у
той час як усе загальне – це конструкція розуму і реально не існує.
«Людина» є взагалі чи конкретно? Чи «людина»
є як якась ідея?
Реальна тільки окрема людина, у якій
втілене загальне поняття.
Реальністю є індивідуальне існування або екзистенція
(від лат. existentia –
існування)
Наука проти екзистенції
Суспільні науки – науки про природу людини
а не про особистість, особистість – це те, чим наука нехтує в усередненні.
Але якщо визнати, що екзистенція
(індивідуальне існування) повинна бути предметом вивчення, негайно
виникає питання: яким чином зробити її цим предметом.
Чи існує у науки інструментарій для необ’єктивного
пізнання?
Екзистенція принципово необ’ективована,
не предметна. Не можна на неї подивитися
ззовні, з боку.
Екзистенцію можна пережити й описати так,
як вона відкривається в безпосередньому переживанні, у почуттях.
Життя перед лицем смерті
Смерть не може заперечити життя
Життя – більше смерті і не є її
протилежність, як зло не є протилежність до блага.
Більше того смерть, по великому рахунку,
не є протилежністю до життя, не є щось суттєво інше, смерть не має своєї
сутності, тобто не має свого смислу.
Смерть не є щось. Смерть не є.
Смерть паразитує на житті – живе за
рахунок того, що несе смерть і припинення життя, а життя живе за рахунок свого
власного сповнення.
Чи може смерть народити життя?
Смерть прагне перевернути життя і довести,
що існує тільки вона, вона є дійсне існування, а життя лише тимчасовий міраж.
Смерть доводить розуму, що вона остаточна,
а не життя.
Життя тимчасове, а смерть вічна. Обмежуючи
себе смерть дає можливість існувати життю. Самообмежуючи себе смерть породжує
життя.
Смерть є благо. Смерть, як небуття володіє
дійсним існуванням.
Смерть - таємна причина життя і як „справжне
благо” знову і знову дає місце життю.
Повчальність смерті
Чому людина задумується про сенс життя?
Тому що є смерть.
Навіщо жити, якщо я все одно помру? Якби я
був безсмертним, то чи думав би я про мету життя? У Аристотеля: мета є 4-а
причина існування. Без причини ніщо не має буття.
Між царством природи і світом богів
знаходиться людина – найтрагічніша і нещасна істота, якій дісталася найбільш
незавидна доля: бути смертною і знати про це.
Забуття смерті, як втеча від неї. Не
дивно, що людина мимоволі і несвідомо намагається втекти від смерті, сховатися
від неї. У чому це виражається? У її повсякденному житті.
Подивіться, як активно, повноцінно, навіть
захоплено людина живе: ставить мету, до чогось прагне, чогось уникає,
радується, засмучується, обурюється, сподівається і постійно щось робить,
бореться і напружується.
Навіщо все це, якщо наприкінці – смерть?
До чого тисячі зусиль?
Дитяча істина – смерть неможлива!!!
Все умирает на
земле и в море,
Но человек
суровей осужден:
Он должен
знать о смертном приговоре,
Подписанном,
когда он был рожден.
Но, сознавая
жизни быстротечность,
Он так живет –
наперекор всему, -
Как будто жить
рассчитывает вечность
И этот мир
принадлежит ему.
С.Я.Маршак
ПСИХОАНАЛІЗ З.
Фрейд та
К.-Г. Юнг
Філософія психоаналізу — один з найбільш
відомих напрямків у європейській філософії XX століття. Засновник психоаналізу
З. Фрейд (1856-1939) — лікар-психіатр
Продовжувачі його філософських традицій
Карл-Густав Юнг, Карен Хорні і Ерік Фромм
Лібідо - несвідоме сексуальне бажання або
статевий інстинкт
Досліджуючи лібідо, З. Фрейд робить
висновок, що цей імпульс може бути:
nпо-перше, оформленим у якійсь дії (поведінку),
nпо-друге, подавлений і витиснутий назад у несвідоме,
nпо-третє, — сублімований, тобто переключений на інші, більш високі сфери діяльності
людей: мистецтво, мораль, політику.
Ерос і Танатос
nЗвідси головний висновок філософії психоаналізу:
уся людська культура створена на основі біологічно детермінованого процесу
перетворення сексуального інстинкту людини в інші, сублімовані види діяльності.
nВ (1920—39р.) Фрейд уточнює концепцію несвідомого,
включаючи в сферу основних інстинктивних імпульсів первинні космічні
позиви — Еросу і Тантосу (життя і смерті).
концепція психіки людини
Id - воно
n1) Воно,— киплячий казан
інстинктів, що народжує всі протиріччя і труднощі людини.
* Базова структура що виражає життєву енергію. *
nНесвідоме інтенсивно втручається в людське
життя.
nНашими вчинками керує безособове начало, несвідома
основа нашої душі, тобто психіки.
nПоділ психіки на свідоме і несвідоме. є
основною передумовою психоаналізу.
n Несвідоме існує через бажання, свідоме
через розум.
3) А
структура над-Я виступає як суддя, суспільний наглядач над усією
психікою людини, співвідносячи його думки і вчинки з існуючими в суспільстві
нормами і зразками поведінки.
Над-Я – це те Я, що створене у відношенні
із суспільством.
Йому належать моральні норми і правила,
усе те, що дозволяє відрізняти добро від зла
і поводитися належним чином.
Юнг Карл Густав (1875—1961)
nЙого розуміння підсвідомого не збігається з ідеями Фрейда.
nВін прийшов до своїх поглядів самостійно, його
знайомство і дружба з Фрейдом почалися в 1907 році, коли погляди Юнга —
практикуючого психіатра — уже досить склалися, а вже в 1913 році пішов розрив
між цими великими психоаналітиками через великі теоретичні розбіжності.
nЮнг виступив проти натуралізму, зведення явищ
культури і свідомості до фізіологічних потягів.
Колективне підсвідоме
Під індивідуальним підсвідомим існує
інший, таємний шар, що виводить нас за межі індивіда — колективне
підсвідоме.
Колективне підсвідоме принципово
нелогічне, воно не може бути прямо і безпосередньо висловлене в слові, явлено
світлом свідомості.
Змістом колективного підсвідомого є архетипи
nАрхетипи можуть бути розглянуті як «автопортрети
інстинктів», це прототипи конкретних образів.
n Так, наприклад, сприйняття дійсних батька і матері
укорінено в архетипових пра-формах «Великої Матері» і «Великого Батька».
Архетипи приходять до людини через сни,
образи, міфи, художні твори.
Аніма й Анімус
Аніма — природний жіночий архетип, це переживання та
чуттєвість. Персоніфікується в полярних образах від богині, і відьми.
Домінування у чоловіка Аніми, призводить
до нездатності приймати самостійні рішення.
Гармонійно розвинена Аніма дозволяє
чоловіку вживатися з глибинними шарами власної психіки.
Анімус — це чоловічий архетип. Він персоніфікується в
логосі, це здатність до раціонального мислення, рефлексії.
Ідентифікація з Анімусом визиває у жінці
чоловікоподібне поводження, робить її активною, агресивною і самовпевненою у
бажанні влади. У той же час добре розвинений Анімус дозволяє жінці діяти
розумно і цілеспрямовано.
Персона і Тінь
Персона — це сукупність наших соціальних ролей, ті маски,
що ми носимо, не будучи тотожні ім.
Тінь — це «нижча людина в нас»: наші страхи, інфантильні
бажання, сексуальні комплекси, агресивні потяги. Андерсен, казка – „Тінь”
Звичайно Тінь проектується на інше, тому
що людина не хоче визнавати за собою несхвальних якостей.
Зустріч з власною Тінню важко витримати,
однак досвід показує, що усунути її неможливо. Просто придушити її ніяк не
вдається.
Вияв і визнання власної Тіні дозволяє
припинити її проектування на інші — приписування їм власних негативних якостей.
|