Філософське коло
Seminar 1
Навігація


Вхід


Лічильник


Календар
«  Декабрь 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031


Реклама


Приветствую Вас, Гость · RSS 15.12.2017, 07:13

Тема 1. ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ
План
1. Предмет та основне питання філософії.
2. Особливості людського ставлення до світу.
3. Характеристика світогляду (за носієм, за рівнем та спрямованістю).
4. Співвідношення філософії, релігії, науки.
Теми рефератів.
1. Співвідношення філософії і релігії.
2. Особливості філософського світогляду
3. Міф та його функції в житті сучасної людини.
Запитання до теми:
1. Чому світогляд є специфічно людською характеристикою?
2. Як співвідносяться світогляд і філософія?
3. Чому філософія є розумінням, а не знанням?
4. У чому суть основного питання філософії?
5. Наведіть приклади типології світогляду.
6. Чим відрізняється діяльність людини від активності тварини?
7. Чому людина не пристосовується під світ, а пристосовує його до себе?
8. Що, на Вашу думку, спонукає людину перетворювати світ?
9. Що в людині є вічним, а що розвивається в часі?
10. Пропонуємо придумати дотепну характеристику світогляду , або точ-ки зору.
11. Чи існує зв’язок між точкою зору і картиною світу? Поясніть.
12. Поясніть невідповідність між картиною світу і світом як таким?
13. Дайте логічне обґрунтування вислову Льва Шестова «Завдання філосо-фії не в тому, щоб заспокоювати людей, а в тому, щоб їх бентежити».
14. Що поєднує філософію і релігію?
15. У чому відмінність між філософією і наукою?
Ключові поняття: світогляд, філософія, міфологія, релігія, наука, відчуття, ро-зум, мудрість, точка зору, картина світу, штучний світ, типологія світогляду,

1. Предмет та основне питання філософії
Що вивчає філософія
Філософія – грецьке слово, що в українському перекладі означає «любов до мудрості». Це найдавніша наука, і в той же час вона завжди молода, тому що ідеї, висунуті мислителями, ніколи не старіють. Застарівати можуть знання, а мудрість – це уміння дивуватися світові, бачити його таким, яким не бачить ні-хто, зрозуміти сенс власного існування, існування людського суспільства та зміст історії. Усе це й означає філософствувати.
Люди філософствують завжди, оскільки спілкуються з іншими людьми, їм постійно потрібно вибирати між добром і злом, між честю і безчестям, і приймати самі головні рішення щодо власного життя приходиться найчастіше самому. Люди не були б людьми, якби не філософствували. Але найчастіше ми філософствуємо стихійно, керуючись здоровим глуздом або життєвою інтуїцією, що нас часто підводять.
Вивчення філософії дозволяє нам віднайти мудрі поради щодо осмисленого життя, щодо добра і зла, зрозуміти своє власне місце і призначення в суспільст-ві і місце людини у світобудові, виробити своє відношення до таких феноменів, як доля, щастя, любов, смерть.
Ні фізика, ні біологія, ні лінгвістика таких порад не дають – вивчення цих дисциплін робить людину фахівцем, а вивчення філософії може зробити люди-ну розумною. Бути розумним – означає уміти правильно вибудовувати своє життя, уміти передбачати наслідки своїх учинків, уміти бути щасливою і зако-ханою у життя людиною.
Духовну культуру людини задають чотири основи – наука, релігія, мисте-цтво і філософія. Як не можна собі уявити суспільство без науки чи мистецтва, так не можна його уявити без філософії і філософів, тобто людей, які шукають останні причини існування людини, суспільства, світу в цілому, намагаються зрозуміти, куди йде людське суспільство, чи є прогрес в історії, чи очікує людс-тво кінець чи розум завжди буде існувати у Всесвіті; що таке сам Всесвіт і як може людина осягнути його нескінченність у просторі і в часі, його закони, – якщо сама незначна, безкінечно мала у порівнянні з її величчю. Без цих пошу-ків людське суспільство припинило б свій розвиток.
Філософськи мислячим повинен бути фізик, що вивчає закони походження і розвитку Всесвіту; біолог, що намагається зрозуміти, як виникло життя і чим живе відрізняється від неживого; лінгвіст, який осягаючи приховану спорідне-ність людських мов, приходить до думки, що не ми говоримо мовою, а вона, мова, говорить нами і через нас. Але філософськи мислячою повинна бути кож-на людина, якщо вона не хоче жити подібно заведеному автомату, маріонетці в чужих руках, а хоче сама докопатися до суті своєї справи, своїх відносин з ін-шими людьми, хоче бути самобутньою людиною, що сама вільно будує своє життя.
Тому стародавній мудрець Сократ порівнював філософію з ґедзем, що по-стійно літає над людьми, жалить їх і не дає їм спати, тобто жити бездумно і без-глуздо. Філософія говорить людині: думай, намагайся зрозуміти, навіщо ти жи-веш, у чому твоє призначення, у чому причина твоїх бід і нещасть, хто винен у них – суспільство чи ти сам; шукай ту справу, яку ти можеш зробити найкраще; не піддавайся ненависті та злобі, намагайся жити в любові та будь-що робити добро; не будь ситою і всім задоволеною худобою, мучся своєю недосконаліс-тю, своїм невмінням, своїм боягузтвом і постійно виховуй із себе людину; умій подивитися на себе відверто – адже значну частину своїх достоїнств і чеснот ти сам собі придумав, адже ще нікому не стало тепліше від твого існування, ніко-му ти ще не зробив добра, тому що робити добро – це мистецтво, а благими на-мірами, як відомо, вимощена дорога в пекло.
Таким чином, філософія вчить людину бути людиною, вчить мистецтву життя, мистецтву пізнання світу, мистецтву жити серед людей, мистецтву не боятися смерті і мужньо дивитися в обличчя своїй долі. Древні мудреці говорили, що страх Божий – начало премудрості. Це страх бути не довершеним. Вивчаючи філософію, ми й осягаємо це особливе і, можливо, найважливіше ми-стецтво.
Ми знаємо, що наука намагається раціонально пояснити світ природних явищ, мистецтво освоює його, емоційно переживаючи, а релігія – прагне вийти за межі явищ природи, спираючись на віру, якою живе людська воля. Можна сперечатися про результати, але важко заперечувати природність цих шляхетних спроб. Філософія ж займається досить дивною справою: вона вихо-дить за рамки природних явищ, як релігія (1), але прагне досягти строгого знання, як наука (2), до того ж, як мистецтво (3), пов'язує це уміння з особистою (4) інтуїці-єю мислителя – так що далеко не завжди учням вдається перевершити вчителя, бо накопичення знать ще не є мудрістю.
Звичайно, це найвищою мірою спірне заняття. Не всяка культура і не у всі часи може собі дозволити таке. Більш того, сама філософія затрудняється дати остаточну й однозначну відповідь на питання, чим вона займається. Що таке філософія – це також одне з основних питань філософії, тоді як, наприклад, для хімії чи математики питання про те, що є предметом цих наук, досить важ-ливе, але не головне. Чому так виходить?
Тою мірою, що філософія намагається бути наукою, наслідувати науку, бра-ти на озброєння наукові принципи і поняття, вона є носієм знань. Але знання у філософії мало: ми знаємо роки життя тих чи інших філософів, знаємо основні поняття і категорії, через які намагалися виразити свої ідеї античні або серед-ньовічні мислителі. По мірі того, як філософія прагне знайти основи природи і людини, вона є носієм таємниці – і в цьому її головне покликання.
Таємниця – це не секрет, який після його пізнання стає відомим і вже «не сек-ретним». Таємниця – це те, про що всі знають, але вона не перестає бути утаємниченою, те, про що не можна довідатися, а потрібно пережити: любов – це таємниця, відносини між людьми взагалі також є таємницею, як і саме життя, і наше мислення, це все – таємниця. Ми знаємо, скільки клітинок у нашому головному мозку, які там відбуваються процеси, але як «до нас у голову» приходить думка – це таємниця. Якби ми її знали, ми б усі були генія-ми. Найбільшою таємницею утаємниченого – є сама людина, а вся її історія – це процес з'ясування, що вона є, а головне, хто вона. А що таке хтойність лю-дини? Відповіді саме на ці не прості запитання покликана давати філософія. Втім, будучи пізнанням таємниці філософія є пізнанням непрестанним, тобто і не пізнанням взагалі, а розумінням – світу, людини, Бога.
2. Особливості людського ставлення до світу
Формування людського світу та його характеристики
Ми звикли жити в зручно влаштованому нами і нашими батьками світі. Ми навіть не звертаємо уваги на те, яке штучне середовище створили: ми живемо в будинках, одягнені в одяг, користуємося численними знаряддями. Все це шту-чний світ. Чому він існує?
Якби людина була просто живою істотою як тварина, тоді б вона йшла зви-чайним шляхом: вона пристосовувалася б до світу, як пристосовуються твари-ни. А людина, навпаки, пристосовує світ під себе. ЧОМУ?
Чому людина створює штучний світ існування? Штучне середовище створю-ється працею. Нас усіх у школі вчать, що праця створила з мавпи людину. Однак ви не думали при цьому: а що таке праця?
З одного боку праця – це саме те, що перетворює світ, але не праця сама по собі зробила з мавпи людину, а щось у людині змусило її трудитися. Якесь ПО-КЛИКАННЯ. Найважливіше, саме цікаве: ЩО саме змусило людину трудитися і перетворювати світ?
Саме примітивне перше знаряддя первісної людини набагато ближче до на-ших сучасних найскладніших комп’ютерних систем, ніж до тваринного світу, тому що це кам'яне знаряддя є засобом перетворення світу, і тільки для цього во-но виготовлене. В цьому полягає ПЕРША СВІТОГЛЯДНА ЗА´ГАДКА: Чому? З якою метою людина перетворює світ?
Виникає таке відчуття, що людина цей світ сприйняла не тільки як свій рід-ний світ, але і як чужий, від якого вона повинна відокремити себе. Людина створила штучне знаряддя, щоб створити штучне середовище. Шлях від вико-ристання вогню, створення штучного житла, тощо триває до нині. Його зміст визначається такими двома моментами:
1. Створення неприродного середовища.
2. Використання знарядь перетворення природи.
Сам факт того, що людина стала освоювати навколишній світ, – це вже філософ-ська і релігійна проблема: не тому людина стала людиною і "сапіенс”, і мудрою, що вона узяла знаряддя, а вона узяла знаряддя, тому що була мудрою.
Людина мала щось на меті. Задум передує дії. Задум = мета + образ здійснення.
Спробуйте без будь-якої ідеї щось почати стукати і робити безцільно, у вас, повірте, навіть кам'яного рубала не вийде, не говорячи вже про більш складні знаряддя. Тому спочатку має бути будь-який технічний задум, потім його реалі-зація. Тому спочатку повинен бути інтелект, потім уже знаряддя. Отже, не пра-ця зробила мавпу людиною, а інтелект зробив світ знарядь. Людина спочатку була істотою мислячою, потім уже стала виробником знарядь, а не навпаки.
Нові якості нового світу
Людина є не тільки мікрокосм (тілесно), маленька частинка, підпорядкована законам всесвіту, як і безліч інших природних речей. Людина є макрокосм (ду-ховно), тобто являє собою те єдине, що охоплює собою всесвіт, осмислює його і піклується про нього.
Дві турботи лежать в основі людського існування – турбота про себе і ту-рбота про світ. Людина створює новий світ за допомогою нових знарядь і цей світ вона хоче бачити не тільки багатим, але й прекрасним, що саме по собі зай-ве для тварини.
Людина створює не тільки знаряддя праці, але й прекрасний наскальний живо-пис, що й по нині вважається довершеним витвором мистецтва. У живописі світ прикрашається надприродною красою і дає можливість єднання з надприродним, божественним світом. Розвиваються знаряддя і стає більше можливостей для ви-разу прекрасного і вічного світу, що не вміщується в звичайні природні рамки.
Для багатьох людських дій немає природних причин. Немає ніякої природної необхідності ховати мертвих у гробницях, на побудову яких йшла більша части-на життєвого часу первісних людей. Немає жодної причини, щоб створювати жінці прикраси. Немає жодних причин, щоб створювати нові і нові орнаменти і прикрашати ними житла, посуд, знаряддя, зброю.
Людина створює новий світ: безпечний, сповнений достатку, сповнений красою і, головне, укорінений у вічності.
Розвиток інтелекту і первісна повнота духу.
Людина – довершена істота в будь-яку історичну епоху. З одного боку, ми бачимо цивілізаційний розвиток; але з іншого боку, є незмінна константа – ду-ховна довершеність.
Вершини творчості залишаються вершинами – наскельні малюнки, храми Єгипту, грецькі статуї. Так само й у філософії: Платон – це вершина філософсь-кого знання.
Як духовна істота людина досконала, у своїх творчих досягненнях вона одна і та ж. Тому Гомер, Шекспір, Пушкін, Пастернак – це один рівень духовної величі, де говорити про прогрес безглуздо, а от стосовно зовнішнього виміру, то людина розвивається – вона все більше і повніше освоює світ.
Зазначимо, що не варто цивілізаційний розвиток, змістом якого є пристосо-вування світу під людину, вважати за все людське буття, всією його сутність, як це сьогодні робиться зазвичай. Так ми нічого не зрозуміємо, перебуваючи в ілюзії, що наш духовний світ зараз незрівнянно багатший, ніж світ єгиптянина або стародавнього грека, або перших християн. Подумавши, ми виявимо, що це явно не так.
Таким чином, людина існує ніби в двох планах. Як фізична істота, як істота, спрямована на зовнішній світ – людина розвивається. Як духовна істота, істота внутрішньо зосереджена, людина перебуває – не розвивається, а перебуває і цей дар є вихідною точкою людського існування.
Світогляди не еволюціонують – вони народжуються заново, як не еволюціо-нує кохання від однієї людини до іншої. Кохання є народженням, кожне кохан-ня народжується, зростає саме в собі і стає вічним або помирає в перелюбстві.
3. Характеристика світогляду (за носієм, за рівнем та спрямованістю)
Таке «просте питання» як світогляд для філософії постає як ціла проблема. Візьмемо звичне визначення даного поняття «Світогляд – це сукупність уза-гальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення». Те, що це сукупність – уже про-блемне положення, що цілого не існує, а є лише набір окремих елементів, які самі по собі теж залишаються не менш загадковими. Що розуміється під понят-тям „людина”, начебто зрозумілим, але якщо є взаємини зі світом, то сама лю-дина не є цим світом, але хоче бути в ньому, облаштувати його для себе. А «своє місце в світі» мають усі речі, а людина не має свого природно забезпече-ного способу збутися людиною, свого місця у світі та серед речей світу. Тому існує проблема співвідношення світу як такого і людського уявлення про нього.
Точка зору на світ складає картину світу.
Узгодження світу і картини світу є складанням двох половинок, яке умож-ливлює їх відповідність. Від цього залежить власне життя і життя людського суспільства. Якщо картина світу побудована не вірно, то життя – ілюзія (майя). Не даремно в культурах усіх народів і в усіх епохах існують різні образи лабі-ринтів, що ведуть до виходу, витоку і первісної єдності світу.
Картина світу свідчить про надприродний статус людини,
що живе в природі, інакше звідки ж людині дивитися на світ?
Варіантів розгляду світогляду існує немало, наприклад:
СВІТОГЛЯД ЗА НОСІЄМ поділяють на:
1. індивідуальний – погляди даного індивіда, зумовлені його індивідуальними ха-рактеристиками.
2. колективний – погляди соціальних груп людей (сім’я, трудовий колектив, корпорація), що конструюють соціальні інститути через ідеологію.
3. національний – відтворює національний образ. Патріотизм.
4. особистісний – спрямований на Абсолютну реалізацію індивідуального образу в колективі (суспільстві) з його національно-етнічними особливостями.
СВІТОГЛЯД ЗА РІВНЕМ СВІТОБАЧЕННЯ поділяють на:
Усвідомлений – укорінений у власному досвіді, відповідальність особиста.
Неусвідомлений – укорінений у суспільному досвіді, відповідальність колективна.
Буденний – повсякденний, ґрунтується на здоровому глузді, протилежний священному.
Науковий – ґрунтується на об’єктивному знанні природного світу
Філософський, релігійний – особистісне розуміння надприродного, священного.
Спрямованість становлення світогляду
Ціннісна шкала. Людське сприйняття речей, подій, вчинків є ціннісним, тобто вона їх певним чином оцінює у зв'язку з розглянутим їх практичним спрямуванням.
Чи є речі нейтральні (?) – Ні, хоча б тому, що ми бачимо речі, вони попа-дають у наше поле зору не даремно і саме в такому-то розумінні.
Ми помічаємо – мітимо речі. Вирізняємо ті чи інші речі серед безлічі інших. Чи залежить від мене, що я буду бачити? Коли один бачить правильні риси, а інший – добрий вираз обличчя. Коли є образи ненависні і ненаглядні?
Ми зважаємо на існування речей. Це для нас більш важливе, а це менш ва-гоме. Людська душа має точку рівноваги, що визначає значимість різних речей і подій. Різні шальки терезів – і різні еталони ваги створюють ідеали.
Ми ієрархічно розташовуємо речі та події у відношенні нашого Я. Бо є ближні та далекі, ті, що стосуються нас і ті, що не мають відношення до нас.
Точка зору – є тим кришталиком духовного зору, що фокусує зір і від його статусу залежить картина світу, що формується на основі зовнішніх вражень.
Символічний статус точки зору відносно тіла людини формує емоційно-розсудливу забарвленість картини світу.
Точка зору знаходиться в голові – чіткість образів – контрастність. Чо-рно-біла графіка. Розсудливість. Раціоналізм. Логічне конструюван-ня. ↑
Точка зору знаходиться нижче грудної клітки – розмитість образів – кольорова палітра. Експресіонізм. Емоційність. Образність. ↓
Точка зору знаходиться – в серці. Центральна позиція. ↕ (в золотому пе-ретині) †. Динамічна позиція начала, єдність внутрішнього і зовнішньо-го існування. Картина світу отримує повноту ∞ 8 двоїстої цілісності, що розгортається від центру.
З одного боку, ми дивимося на світ у певній відстороненості, але разом з тим, речі прозорі для нашого зору. Наш фізичний погляд дає зовнішні окремі сторони речей, а розумне споглядання бачить усе нібито з середини в цілісності смисло-вого образу. Можемо сказати, що людині відкриті всі можливості існування ре-чей, а отже і відкриваються можливості осмисленого користування ними, або й безкорисного ставлення до них.
Реально дана Точка зору не належить світу, вона відсторонена від світу і тому є Точкою зору на нього. Оскільки щоб щось бачити потрібно мати позицію від-стороненості, позицію поза світом. Що може бути поза світом? Проте ми доб-ре знаємо різницю між ЩО? і ХТО? Саме Хто, або ОСОБИСТІСТЬ має точку положення поза світом. І від особистості залежить можливий світ.
4. Співвідношення філософії, релігії, науки
Міфологія (від грец. «міфос» – слово, сказання) – первісна світоглядна форма, яка є основою світоглядних уявлень. Основним принципом розгляду світогляд-них питань у міфології є гене¬тичний, тобто проблеми вирішуються через розпо-відь про походження світу, людини, природи, суспіль¬них явищ, тощо.
Міфологічний світогляд формується і функціонує стихійно, у нього немає ав-тора. Цей світогляд характеризується відсутністю розмежування і протиставлення світу й людини, тому він бачить світ цілісним, універсальним.
Філософія, на відміну від міфології, є усвідомленою авторською інтелектуа-льною діяльністю. Цей тип світогляду знаменує виділення людини з природи, а окремого індивіда із людської первинної спільності, а тому постає індивідуаль-ною формою самовизначення людини. На відміну від міфу, який розповідає про сакральні події, філософія пояснює свої твердження, тому характеризується дис-курсивним, тобто аналітико - синтетичним мисленням
Філософію та релігію споріднює те, що вони постають різновидами світо-гляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири.
Релігія – є системно вибудуваний принцип віри. Саму систему задає предмет ві-ри. Від того у що (кого) вірить людина будується релігійна система.
Віра – це не знання – це можливість існування знання. Віра виростає із люд-ської волі, яка обирає (свідомо чи не свідомо) стратегічну мету свого існування. Людина принципово не може знати і досягти цієї повноти, не маючи від неї ні-якої звістки.
Прикладом особистісних відносин є релігійні прояви, що проявляються у звичайних життєвих ситуаціях – як говорить Вініпух: „щоб написати хороші ві-рші, потрібно піти туди, де вони тебе знайдуть”, або за формулою закоханості: „він обрав її, бо вона вибрала б його” (синергійність).
До того ж релігія – це не лише ідеї та погляди, а й соціальний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя.
Філософія – є інтелектуальною формою світоосмислення. Теоретичний аспект філосо¬фії полягає в усвідомленні природної та соціальної реальності, яка відкри¬вається людині в процесі духовно¬го і практичного перетворення світу; вироблен-ні нормативно-ціннісних основ переконань лю¬дей.
Філософія залишає на вирішення самої людини питання про те, з чим вона по-годиться, а з чим – не погодиться, та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання.
Філософія і наука. Філософію вважають матір'ю науки, і перші вчені-природознав¬ці були одночасно і філософами, а сама філософія прагне використа-ти теоретичні методи та логічний інструментарій для обґрунтування своїх поло-жень, вироблення достовірних, загальнозначущих принципів і законів. У процесі нагрома¬дження емпіричного матеріалу і вдосконалення методів наукового до¬слідження відбувається розділення форм теоретичного освоєння дійс¬ності. У XV-XVII ст. наука стає самостійним соціальним інститутом. Відбувається виділення конкретних наук, які освоюють окремі аспекти природи і суспільства, спи-раючись на дослідні методи пошуку. В цей період формуються принципи наукового світогляду як такого, які ґрунтується на положення механістичної кар-тини світу І.Ньютона.
Науку та філософію споріднює те, що вони базуються на понятійному мис-ленні, прагнуть пояснювати дійсність, обґрунтовуючи свої висновки. Але кожна наука має відносно чітко окреслений предмет свого вивчення, який є тільки час-тиною реальної дійсності.
Філософія ж вбачає своє завдання в синтезі людських знань, у форму¬ванні єдиної картини світу, визначенні фундаментальних харак¬теристик людського буття. Лише філософії властиве гранична широке узагальнення. Наука ж, постаючи обмеженою своїми предметами, узагальнює тільки в межах окремих сфер знань.
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz