Філософське коло
seminar 7
Навігація


Вхід


Лічильник


Календар
«  Октябрь 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031


Реклама


Приветствую Вас, Гость · RSS 21.10.2017, 20:29

Семінар 7. Філософія Новітнього часу. Психоаналіз

План

1.Особливості некласичної філософії

2.Теорія підсвідомого З.Фрейда

3.Ідеї архетипів К.Юнга та їх філософське значення.

4.Архетипи юнга в казці Г.Х. Андерсена „Тінь” та Гоголя „Ніс”

Теми рефератів.

1.Дослідження проблем безсвідомого в історії філософії.

2.Творчість М.В.Гоголя крізь призму психоаналізу.

ТЕКСТИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ПСИХОАНАЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ 3. ФРЕЙДА

У приведених нижче уривках з лекцій по психоаналізу і статті «Я і Воно» Зіґмундом Фрейдом пропонується оригінальна структура і механізм функціонування людської психіки, розкриваються основоположення психоаналізу — методу психотерапії, психологічного вчення, а також впливового напрямку в сучасній філософії. У цих роботах З. Фрейд (1856-1939) — всесвітньо-відомий австрійський лікар-психіатр і філософ, спростував розхоже уявлення класичної філософії про те, що свідомість являє собою щось абсолютно однорідне й у цій своїй якості є єдиним носієм людського «Я». У запропонованій Фрейдом моделі людська особистість є структурою, що складається з трьох надзвичайно складно взаємодіючих між собою компонентів: «Воно», «Я», Над-Я». «Воно» — глибинний, несвідомий шар, майже на біологічному рівні обумовлює базові спонукання до діяльності, насамперед сексуального плану (лібідо). «Я» являє собою свідомість у власному значені слова, що раціоналізує думки, слова, учинки людини. На думку 3. Фрейда, «стосовно Воно Я подібно вершникові, що повинний приборкати переважаючу силу коня, з тією тільки різницею, що вершник намагається зробити це власними силами, Я ж силами запозиченими. Це порівняння може бути продовжено. Як вершникові, якщо він не хоче розстатися з конем, часто залишається тільки вести його туди, куди йому хочеться, так і Я перетворює звичайно волю Воно в дію, начебто це було його» власною волею» (Фрейд 3. Я і Воно // Фрейд 3. Психологія несвідомого. - М., 1990. - С. 432). Нарешті, над— шар вищих, соціально значимих ідеалів і норм людської поведінки, що виробляється в процесі освіти і виховання і покликаний вирішувати, як правило, на користь Я, зазначений вище конфлікт між свідомим і несвідомим.

1 Питання для самостійного опрацювання:

1. Простежте роботу людської психіки в процесі «витіснення — опору — заміщення»

2. Яка мета психоаналізу? Якими двома шляхами вона досягається?

3. На якій психоаналітичній концепції заснована теорія 3. Фрейда пропоходження суспільства, релігії і моралі?

Бути свідомим — це насамперед суто описовий термін, що спирається на саме безпосереднє і надійне сприйняття. Досвід показує нам далі, що психічний елемент, наприклад, уявлення, звичайно не буває тривало свідомим. Навпаки, характерним для нього є те, що стан усвідомленості швидко проходить; уявлення, у даний момент свідоме, у наступну мить перестає бути таким, однак може знову стати свідомим при відомих, легко досяжних умовах... Стан, у якому [воно] знаходилося до усвідомлення, ми називаємо витісненням, а сила, що привела до витіснення і підтримувала його, відчувається нами під час нашої психоаналітичної роботи як опір <...>.

Мабуть, я зважуся ілюструвати вам процес витіснення і його неминуче відношення до опору одним грубим порівнянням, що я запозичив з дійсної нашої ситуації. Припустіть, що в цьому залі й у цій аудиторії, тишу й увагу якої я не знаю як похвалити, проте знаходиться індивідуум, що порушує тишу і відволікає мою увагу від майбутньої моєї задачі своїм сміхом, балаканиною, тупотом ніг. Я повідомляю, що не можу за таких умов читати далі лекцію, і от з вашого середовища виділяються кілька сильних чоловіків і виставляють після короткочасної боротьби порушника порядку за двері. Тепер він «витиснутий», і я можу продовжувати свою лекцію. Для того щоб порушення порядку не повторилося, якщо виставлений буде пробувати знову проникнути до зали, добродії, що виконали моє бажання після зробленого ними витіснення підсунуть свої стільці до дверей і улаштовуються там, представляючи собою «опір». Якщо ви тепер, використовуючи мову психології, назвете обидва місця (в аудиторії і за дверима) свідомим і несвідомим, то ви будете мати досить вірне зображення процесу витіснення <...>

...у несвідомому витіснене бажання продовжує існувати і чекає тільки першої можливості зробитися активним і послати від себе у свідомість перекрученого, невпізнаваного заступника. До цього заміщеного уявлення незабаром приєднуються ті неприємні відчуття, від яких можна було вважати себе урятованим завдяки витісненню. Це заміщаюче витіснену думку уявлення — симптом — урятовано від подальших нападів з боку Я, що обороняється, і замість короткочасного конфлікту настає нескінченне страждання. У симптомі поряд з ознаками перекручування є залишок якоїсь подібності з первісною, витісненою ідеєю, залишок, що дозволяє відбутися такому заміщенню. Ті шляхи, якими відбулося заміщення, можуть бути відкриті під час психоаналітичного лікування хворого, і для видужання необхідно, щоб симптом був переведений у витіснену ідею цими ж самими шляхами. Якщо витіснуте знову переводиться в область свідомої душевної діяльності, що допускає подолання значних опорів, тоді психічний конфлікт, якого хотів уникнути хворий, одержує під керівництвом лікаря кращий вихід, ніж він одержав за допомогою витиснення. Існує багато таких доцільних заходів, за допомогою яких можна привести конфлікт і невроз до сприятливого кінця, причому в деяких випадках можна комбінувати ці заходи. Або хворий переконується, що він несправедливо відмовився від патогенного бажання, і приймає його цілком або частково, або це бажання направляється саме на більш високу, безсумнівну ціль (що називається сублімацією), або ж відсторонення цього бажання визнається справедливим, але автоматичним, а тому недостатній механізм витіснення заміняється осудом за допомогою вищих психічних сил людини; у такий спосіб досягається свідоме оволодіння несумісним бажанням.

Фрейд 3. Про психоаналіз; Я і Воно // Фрейд 3. Психологія несвідомого. — М., 1990. -С. 358, 360, 426.

Протилежне психоаналітичній теорії З.Фрейда трактування несвідомого, еротичної енергії, сублімації пропонує російський релігійний філософ Б.Вишеславцев у своїй роботі „Етика преображеного еросу”, уривки з якої пропонуються для роботи.

2 Питання для самостійного опрацювання:

1.З якими вимірами людини у християнстві співвідноситься підсвідомість, та який духовний орган реалізовує енергію підсвідомого?

2.На якій підставі Б.Вишеславцев пропонує розширити еротичне розуміння підсвідомого?

3.На що спрямовані підсвідомі сили „преображённого эроса» згідно Б.Вишеславцева?

Третя ступінь людської істоти (дух (1), душа(2), тіло-плоть (3)), яку Апостол називає "плоттю", - це ступінь психічна, але не свідома, це підсвідомість.

А відповідно до Біблії, внутрішній світ у всій його невичерпній глибині називається "серцем". Правда, "серце" ірраціонально поєднує не тільки нижчу сферу "плоть", але й вищу, дотичну з "духом", і є органом духу і його ірраціональність, глибина і безодня обіймає як вищі містичні переживання, так і нижчі підсвідомі, "утробні" потяги.

Підсвідомість представляє собою, таким чином, сферу нескінченних можливостей, з яких виникають недоліки і чесноти; воно є матерія (у грецькому значенні), що може прийняти прекрасну або потворну форму. Це хаос, древній "рідний хаос", що "ворушиться" (Тютчев) під порогом свідомого життя.

Необхідність розширення поняття libido (потяг, енергію еротичного бажання - лат.) за межі сексуальної сфери усвідомлюють усі значні мислителі, що вийшли з Фрейда. Так, Юнг розуміє libido як основну психічну енергію, що відповідає в області психічного буття тому, що називається енергією у фізиці. Бодуен пропонує для цієї основної потенції термін potentielaffectif (владна ефективність, фр.). Для Адлера ця рушійна пружина душі є спрага влади і панування. Ерос Платона охоплює усе це: він означає істотну і незвідану функцію душі, функцію прагнення, що йде в нескінченність і різноманітну за змістом.

Ерос є закоханість у життя, "афект буття" (Фіхте), спрага повноти, спрага повноцінності, народження в красі, спрага вічного життя (усе це сказав ще Платон). А зрештою Ерос є спрага втілення, перетворення і воскресіння, боголюдська спрага, спрага народження Боголюдини, цього справжнього "народження в красі", спрага обожения і віри, що "краса врятує світ" (Достоєвський), - і це сказало християнство, тому що воно є релігія абсолютно бажаного. І воно сказало те, що шукав і що передчував Платон, бо "народження в красі" є кінцеві втілення і перетворення.

Свет из тьмы, над темной глыбой
Вознестися не могли бы
Лики роз твоих.
Если б в сумрачное лоно
Не впивался погруженный
Темный корень их.
(В.Соловьев)

Уся творчість, уся культура й уся релігія є "сублімація", що бере напрямок на те, що відкривається (у "одкровенні") як вища цінність: "де скарб ваш, там і серце ваше", де ваша вища цінність, там і ваш Ерос.

Гімн любові в Ап. Павла є вираження гранично сублімованого Еросу: от у що перетворюється підсвідома спрага життя, повноти і блаженства! Космос любові виникає з хаосу темних еротичних поривів. Ерос шлюбної любові допускає сублімацію "у Христа і в Церкву" і є "велика таємниця" і таїнство.

"Сублімація" є відновлення первісно-божественної і до Бога спрямованої форми. "Сублімація" є відновлення "Образа і Подоби" Божої.

Б.Вишеславцев. Етика преображеного еросу. – М., 1994. – С.43 – 45.
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz