Філософське коло
seminar 15
Навігація


Вхід


Лічильник


Календар
«  Декабрь 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031


Реклама


Приветствую Вас, Гость · RSS 15.12.2017, 07:29
Семінар 15. ПРИРОДА ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ
План
1. Історико-філософский аналіз поняття природи. Нежива і жива природа.
2. Природа світу і природа людини.
3. Специфічні риси традиційного, індустріального та постіндустріального суспільства .
4. Взаємообумовленість і протиріччя в системі суспільство-природа. Поняття ноосфери.

Теми рефератів.
1. Теорія інформаційного суспільства.
2. Техніка і природа.
3. Перша і друга природа: взаємозв’язок та суперечність


ТЕКСТИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Еволюційно-космічний підхід до людини
На єдності людини і природи одною з перших наголошувала Філософська ан-тропологія, яка досліджує феномен людини у всьому різноманітті його проявів. Ос-новоположником цієї школи був Макс Шелер (1874-1928) — одна з найбільш яскра-вих, значних і оригінальних фігур у європейській філософії XX ст., уривки з робіт яко-го («Філософський світогляд», «Положення людини в космосі») приводяться нижче.
5 Питання для самостійного опрацювання:
1. Що таке філософська антропологія М. Шелера? Які задачі покликана вирішува-ти ця філософська дисципліна? Яка власне людська якість уможливлює появу філо-софської антропології?
2. Яке положення у світі, згідно М. Шелеру, займає людина? Яка винятково люд-ська властивість дозволяє людині займати зазначене місце?
3. У чому полягає активність тієї людської позиції у світі, на яку вказує М. Шелер?
4. Знайдіть істотну відмінність у підходах до людини філософської антропології М. Шелера і «докантівської метафізики Заходу», на яку вказує сам автор.
Якщо і є філософська задача, вирішення якої наша епоха вимагає як ніколи терміново, так це задача створення філософської антропології. Я маю на увазі фундаментальну науку про сутність і сутнісну структуру людини; про її відношення до царства природи (неорганіч-ний світ, рослини, тварини) і до основи всіх речей; про її метафізичне сутнісне походження і її фізичну, психічну і духовну появу у світі; про сили і владу, що рухають нею, і якими рухає вона; про основні напрямки і закони її біологічного, психічного, духовно-історичного і соці-ального розвитку, їхні сутнісні можливості і дійсності... Тільки така антропологія могла б стати останньою філософською підставою й у той же час точно визначити дослідницькі цілі всіх наук, що мають справу з предметом «людина» — природничонаукових і медичних, ар-хеологічних, етнологічних, історичних і соціальних наук, звичайної й еволюційної психоло-гії, а також характерології <...>.
Задача філософської антропології — точно показати, як з основної структури людського буття... випливають усі специфічні монополії, здійснення і справи людини: мова, совість, ін-струменти, зброя, ідеї права і безправ'я, держава, управління, образотворчі функції мистецт-ва, міф, релігія, наука, історичність і громадськість <...>.
Її [філософської антропології] головне питання — це те питання, про яке І. Кант («Логі-ка») якось сказав, що в ньому сходяться всі основні філософські проблеми, а саме: « Що таке людина?» Уся докантівська метафізика Заходу намагалася досягти абсолютно сущого буття з боку космосу, у всякому разі — виходячи з буття предмета. Кант у своїй критиці розуму (трансцендентальна діалектика) довів, що це — сама неможлива спроба. Він справедливо учив: усяке предметне буття як внутрішнього, так і зовнішнього світу варто спочатку спів-віднести з людиною. Усі форми буття залежать від людини. Увесь предметний світ і способи його буття не є «буття в собі», але є зустрічний начерк, «зріз» цього буття в собі, співмірний загальній духовній і тілесній організації людини. І тільки виходячи із сутнісної структури людини, що досліджує філософська антропологія, можна зробити висновок, — виходячи з її духовних актів, що споконвічно виникають з центра людини, — щодо істинних атрибутів вищої основи усіх речей <...>.
Адже абсурдно припускати незалежний від нас порядок ідей без того, хто його мислить; або мислити реальність без «пориву», що її припускає. Ми змушені віднести сфери буття, що існують незалежно від короткочасно живучої людини, до актів єдиного надіндивідуального духу, що повинний бути атрибутом першосущого, котрий діяльно виявляє себе в людині і через неї росте. І так само відбувається у всіх випадках, коли ми знаходимо цю залежність і одночасно — незалежність предметів від земної людини. Ми можемо також сказати: оскільки людина — це мікрокосм, тобто «світ у малому», тому що всі сутнісні генерації буття — фі-зичне, хімічне, живе, духовне буття — зустрічаються і перетинаються в бутті людини, то остільки на людині можна вивчати і вищу основу «великого світу», «макрокосмосу» <...>.
Також і духовна «особистість» людини — це не субстанціональна річ і не буття у формі предмета. Людина може активно збирати в собі особистість. Тому що особистість є монархі-чно упорядкована структура духовних актів, що являє собою унікальну індивідуальну само-концентрацію єдиного нескінченного духу, у якому корениться сутнісна структура об'єктив-ного світу. Але людина як інстинктивна і жива істота також споконвічно укорінена - в анало-гічному значенні — і в божественному пориві «природи» у Бога. Це єдність укоріненності всіх людей, та й усього живого, у божественному пориві ми переживаємо у великих рухах симпатії, любові, у всіх формах єднання з космосом...
Людина, таким чином, не копіює якийсь існуючий або наявний готовим ще до створення Богом «світ ідей» або провидіння — вона творець, засновник і з-вершитель ідеальної послі-довності становлення, що становиться у світовому процесі й у ній самій. Людина є те єдине місце, у якому і за допомогою якого первосуще ...розуміє і пізнає себе...
Шелер М. Філософський світогляд; Положення людини в Космосі // Вибр. Тв. – М., 1994. - С. 11-13, 70, 90, 187.

Володимир Іванович Вернадський (1863-1945) — всесвітньо відомий учений, засновник ряду нових суміжних дисциплін — геохімії, біогеохімії, радіогеології, автор робіт з філософії природознавства і наукознавства, перший президент Академії наук незалежної України. Для нього поява людини й утворення єдиної загальнолюдської цивілізації, чия діяльність складає особливу сферу Землі (ноосферу, у букв, пер. із грец. «сферу всього створеного людським розумом»), — вищий етап безперервного еволюційного розвитку Землі в тісній взаємодії з космосом. Нижче приводиться ре-феративний виклад ряду робіт з концепції ноосфери, зібраних у книзі «Жива речо-вина і біосфера».

2 Питання для самостійного опрацювання:
1. Що таке біосфера і ноосфера у В. І. Вернадського? Як пов'язані біосфера і ноо-сфера?
2. Якими природно-біологічними і соціальними процесами пояснює В. І. Вернад-ський виникнення ноосфери?
3. Яке значення для подальшої долі людства має виникнення ноосфери?
Своєрідним, єдиним у своєму роді, відмінним і неповторюваним в інших небесних тілах уявляється нам образ Землі — її зображення в космосі, що вимальовуються ззовні, з боку, з далечіні нескінченних небесних просторів.
У образі Землі виявляється поверхня нашої планети, її біосфера, її зовнішня область, що відмежовує її від космічного середовища...
Космічні випромінювання вічно і безупинно ллють на поверхню Землі могутній потік сил, що додає зовсім особливий, новий характер частинам планети, що межують з космічним простором.
Завдяки космічним випромінюванням біосфера одержує у всій своїй будові нові, незви-чайні і невідомі для земної речовини властивості, і лице Землі, що відбиває її в космічному середовищі, виявляє в цьому середовищі нову, змінену космічними силами картину земної поверхні.
Речовина біосфери завдяки їм пронизано енергією; воно стає активним; збирає і розпо-діляє в біосфері отриману у формі випромінювань енергію, перетворює її зрештою в енергію в земному середовищі, вільну, здатну здійснювати роботу...
Завдяки цьому історія біосфери різко відмінна від історії інших частин планети, і її зна-чення в планетному механізмі зовсім виняткове. Вона такою ж, якщо не більшою мірою є створенням Сонця, як і виявлення процесів Землі <...>.
Власне кажучи, біосфера може бути розглянута як область земної кори, зайнята трансфо-рматорами, що переводять космічні випромінювання в дійсну земну енергію — електричну, хімічну, механічну, теплову і т.д. <...>.
Біосфера — єдина область земної кори, зайнята життям. Тільки в ній, у тонкому зовніш-ньому шарі нашої планети, зосереджене життя; у ній знаходяться всі організми, завжди різ-кою, непрохідною гранню відділені від оточуючої їх відсталої матерії. Ніколи живий орга-нізм у ній не зароджується. Він, умираючи, живучи і руйнуючись, віддає їй свої атоми і бе-зупинно бере їх з неї, але, охоплена життям, жива речовина завжди має свій початок у живо-му ж...
( За В. І. Вернадським, біосфера як зайнята життям оболонка Землі охоплює су-шу, ґрунт, світовий океан на глибину до 4 км і атмосферу на висоту до 7—10 км. )
На земній поверхні немає хімічної сили, що більш постійно діє, а тому і більш могутньої по своїх кінцевих наслідках, ніж живі організми, узяті в цілому. І чим більше ми вивчаємо хімічні явища біосфери, тим більше ми переконуємося, що на ній немає випадків, де б вони були незалежні від життя. І так тривало протягом усієї геологічної історії...
Так, життя є великим, постійним і безперервним порушником хімічної закостенілості по-верхні нашої планети. Нею в дійсності визначається не тільки картина навколишньої приро-ди, створювана фарбами, формами, співтовариствами рослинних і тваринних організмів, працею і творчістю культурного людства, але її вплив йде глибше, проникає [у] більш гран-діозні хімічні процеси земної кори.
Немає жодної великої хімічної рівноваги в земній корі, у якій не проявився б основним чином вплив життя, що накладає незгладимий відбиток на всю хімію земної кори.
Життя не є, таким чином, зовнішнім випадковим явищем на земній поверхні. Воно най-тіснішим чином пов'язане з будовою земної кори, входить у її механізм і в цьому механізмі виконує найбільшої важливості функції, без яких він не міг би існувати <...>.
У біосфері існує велика геологічна, можливо, космічна сила, планетна дія якої звичайно не приймається до уваги в уявленнях про космос, уявленнях наукових або тих, що мають наукову основу.
Ця сила, очевидно, не є прояв енергії або нова особлива її форма. Вона не може бути, у всякому разі, просто і ясно виражена у формі відомих нам видів енергії. Однак дія цієї сили на плин земних енергетичних явищ глибока і сильна і повинна, отже, мати відображення, хоча і менш сильне, але безсумнівно і поза земною корою, у бутті самої планети.
Ця сила є розум людини, спрямована й організована воля її, як істоти суспільної.
Прояв цієї сили в навколишньому середовищі з'явився після міріадів століть вираженням єдності сукупності організмів — моноліту життя — «живої речовини», одною лише части-ною якої є людство.
Але в останні століття людське суспільство усе більше виділяється за своїм впливом на середовище, що оточує живу речовину. Це суспільство стає в біосфері, тобто у верхній обо-лонці нашої планети, єдиним у своєму роді агентом, могутність якого росте з ходом часу з усією швидкістю, що збільшується. Воно одне змінює новим чином і зі зростаючою швидкі-стю структуру самих основ біосфери.
Воно стає усе більш незалежним від інших форм життя й еволюціонує до нового життє-вого прояву <...>.
Історичний процес на наших очах докорінно міняється. Вперше в історії людства інте-реси народних мас — всіх і кожного — і вільної думки особистості визначають життя людс-тва, є мірилом його уявлень про справедливість. Людство, узяте в цілому, стає могутньою геологічною силою. І перед ним, перед його думкою і працею, стає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого.
Це новий стан біосфери, до якого ми, не зауважуючи цього, наближаємося, і є «ноосфе-ра»...
Ноосфера є нове геологічне явище на нашій планеті. У ній уперше людина стає найбіль-шою геологічною силою. Вона може і повинна перебудовувати своєю працею і думкою об-ласть свого життя, перебудовувати докорінно в порівнянні з тим, що було раніше. Перед нею відкриваються усе більш і більш широкі творчі можливості. І можливо, покоління моєї онуки вже наблизиться до їх розквіту... Що стосується настання ноосфери, то емпіричні результати такого «незрозумілого» процесу ми бачимо навкруги нас на кожному кроці. Мінералогічна рідкість — самородне залізо — виробляється тепер у мільярдах тонн. Ніколи не існуючий на нашій планеті самородний алюміній виробляється тепер у будь-яких кількостях. Те ж саме має місце стосовно майже незліченної множини знову створюваних на нашій планеті штуч-них хімічних сполук (біогенних «культурних» мінералів). Маса таких штучних мінералів бе-зупинно зростає... Понад це людиною створюються нові види і раси тварин і рослин. У май-бутньому нам малюються як можливі казкові мріяння: людина прагне вийти за межі своєї планети в космічний простір. І ймовірно, вийде...
Ноосфера — останній з багатьох станів еволюції біосфери в геологічній історії — стан наших днів. Хід цього процесу тільки починає нам з'ясовуватися з вивченням її геологічного минулого в деяких своїх аспектах...
Зараз ми переживаємо нову геологічну еволюційну зміну біосфери. Ми входимо в ноо-сферу. Ми вступаємо в неї — у новий стихійний біологічний процес — у грізний час, в епоху руйнівної світової війни. Але важливий для нас факт, що ідеали нашої демократії йдуть в унісон зі стихійним геологічним процесом, із законами природи, відповідають ноо-сфері.
Можна дивитися тому на наше майбутнє впевнено. Воно в наших руках. Ми його не ви-пустимо.
Вернадський В. І. Жива речовина і біосфера. - М., 1994. - С. 296, 317-318, 321, 327-329, 549-551
Згідно Декарту (1596-1650), непохитні математичні закони переноситься на при-родний світ - саме Декарт першим уводить термін «закони природи» (у 6 і 7 главах свого «Трактату про світ», написаному в 1633 р.). Він бачить у світі не організм, а ме-ханізм.
2 Питання для самостійного опрацювання:
1. На підставі яких міркувань Декарт вважає технічні механізми подібними до дії при-роди?
2. Чим відрізняється за Декартом механіка природна і штучна?
3. Чому механіка є продовженням природного буття?
4. Як на вашу думку, чи вичерпує даний науковий підхід природу світу?
«... Між машинами, зробленими руками майстрів, і різними тілами, створеними приро-дою, я знайшов тільки ту різницю, що дії механізмів залежать винятково від пристрою різних трубок, пружин і різного роду інструментів, зовнішній вигляд і діяльність яких легко можуть бути видимі, тоді як, навпаки, трубки і пружини, що викликають дії природних речей, зви-чайно бувають настільки малі, що вислизають від наших почуттів. І адже безсумнівно, що в механіці немає правил, що не належали б фізиці; тому всі штучні предмети разом з тим – предмети природні. Так, наприклад, годинник не менш природно показує час за допомогою тих або інших коліщат..., ніж дерево... приносить певні плоди ...».
Декарт P. Избранные труды. - М., 1950. - С. 539 - 540.

Поняття „природа” має різні трактування, але домінуючим до недавнього часу бу-ло науковоемпіричне значення, де природа розглядалася як об’єкт наукового пізнан-ня, існуючий до і незалежно від людини. Сучасні наукові відкриття (квантова фізика) не тільки поставили під сумнів існуючі положення, але й сформували зовсім інший підхід до природи та її розуміння. Відомий представник сучасного природознавства Гейзенберг Вернер Карл (1901 - 1976) — німецький фізик-теоретик, один із заснов-ників квантової механіки. Лауреат Нобелівської премії з фі¬зики за створення матрич-ної механіки (1932). Основні работи "Фізичні принципи квантової теорії" (1930), "Фізи-ка і філософія" (1958). З його думками по даній темі можна познайомитися з уривка роботи „Філософські проблеми квантової механіки” та „Кроки за горизонт”.

3 Питання для самостійного опрацювання:
1. Чому об’єктивність природних законів ставиться під сумнів?
2. Який, на вашу думку, людський досвід не враховується в науковому пізнанні?
3. Чому атомна фізика поняття «природного закону» називає обожненням закону?
4. Чому розуміння природи відкривається через символічну мову?

... «якщо закони Природи не можуть більш сприйматися як об'єктивні, так це тому, що наука може що-небудь стверджувати з упевненістю, тільки знаходячись у обмежених рамках досвіду і за певних умов спостереження». Так атомна фізика змінила саме поняття «приро-дного закону», необхідного для усіх феноменів, показавши, що приписування Природі власти-востей «непохитності, незмінюваності й індиферентності» є приписування божественних установок самому закону. Стан науки показує, що «у цьому зв'язку з приводу науки Нового часу правомірно було б навіть говорити про специфічно християнську форму обезбоженос-ті... Природничонауковому духові цілком відповідає також і тенденція розглядати природу незалежно не тільки від Бога, але й від людини. У результаті формується ідеал «об'єктивно-го» опису або пояснення природи, в якому немає не тільки людини але й природи.
Цьому ідеалу був нанесений удар квантовою теорією, а пануюча уява про Природу, як про тотальність феноменів, що підлягають незмінним і загальним законам, установлених са-мою людиною, змінилась на інше розуміння Природи. Природа стала перед людиною як реа-льність, що розкривається через живу, а не математичну мову, через – «символічну анало-гію», як символічна реальність і як послання для людського розуміння, а не експеременталь-на лабораторія.
Heisenberg W. Philosophical Problems of Quantum Physics, P.38, note 1.

4 Питання для самостійного опрацювання:
1. Чому світ атомних процесів залежить від спостерігача?
2. Чому суб’єкт-об’єктні відносини визнаються застарілими і які це має наслідки?
3. Чому картина світу перестає бути природничонауковою?
У сучасній науці картина світу починає знову ставати художньою. У квантовій теорії вчений є не просто сторонній спостерігач, а учасник «спілкування» зі світом феноменів. На думку Бора в опис атомних процесів знову вводиться суб'єктивний елемент, тому що вимі-рювальний прилад створений спостерігачем, передбачає і упеджено задає результати спосте-реження.
У такий спосіб Бор показав, що в основі «нової наукової революції», пов'язаної з поя-вою і розвитком квантової фізики, також лежить зміна поняття «природа». І це не просто зміна класичної теорії на некласичну, а переосмислення самих суб'єкт-об'єктних відносин, що склалися в новоєвропейській науці, починаючи з XVII ст. За словами Бора, «квантова механіка створила новий контекст для таких понять, як суб'єктивність і об'єктивність». Але слід уточнити, що поділ варто проводити не між об'єктом і суб'єктом, а між різними рівнями запитань природи і тих способів, якими воно здійснюєтся.
Сучасні науково-теоретичні досягнення говорить про те, що з появою квантової фізики вже неможливо створити абсолютно об'єктивну, без людини, картину природи: «мова, по суті справи, йде вже не про картину природи, а про картину наших відношень до природи. Старий поділ світу на об'єктивний хід подій у просторі і часі, з одного боку, і душу, у якій відображаються ці події, - з іншого, уже не може служити відправною точкою в розумінні сучасної науки. [Таким чином, учений приходить до висновку, що] …науковий метод, що зводився до ізоляції, пояснення й упорядкування світу, наштовхнувся на свої границі. Ви-явилося, що його дія змінює і перетворить предмет пізнання, внаслідок чого сам метод уже не може бути відсторонений від предмета. У результаті природничонаукова картина світу, власне кажучи, перестає бути тільки природничонауковою».
Гейзенберг В. Кроки за горизонт. - М., 1987. - С. 304.

Бесплатный конструктор сайтов - uCoz