Філософське коло
seminar 10
Навігація


Вхід


Лічильник


Календар
«  Октябрь 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031


Реклама


Приветствую Вас, Гость · RSS 21.10.2017, 20:30

Модуль ІІ.Актуальні проблеми сучасності.

Семінар 10.ФІЛОСОФІЯ ПОСТМОДЕРНА

План

1.Радикальні зміни у мистецтві ХХ ст. Авангардизм.

2. Паракатегорії нонкласини: абсурд, лабіринт, повсякденність, жорстокість, поняття тілесності, речі.

3. Принципи постмодерністського світогляду: множинність, відкритість, карнавальність, розмитість тощо.

4. Характерні риси посткультури (за В.Бичковим).

Теми рефератів.

1.Естетика авангардизму В.В. Бичкова

2.Модернізм та постмодернізм за В.В.Бичковим.

ТЕКСТИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Про основні риси і специфіку ситуації Постмодерна, її співвідношення з попередньою культурною традицією можна довідатися з книги одного із самих яскравих представників постмодерністської філософії — Жана Франсуа Ліотара (род. 1924). Ця книга буквально перекладається як «Постмодерн у викладі для дітей» і складена з фрагментів листування Ж. Ф. Ліотара з підлітками усього світу, присвяченого постмодерністській проблематиці

1 Питання для самостійного опрацювання:

1. Крах якої великої ідеї, як вважає Ж. Ф. Ліотар, приводить до кінця Модерну?

2. Які причини «забуття» «проекту Модерну» називає Ж. Ф. Ліотар?

3. Які основні «постмодерністські тенденції» пронизують «мислення і практику XX сторіччя»? Чи можна назвати ці тенденції прогресивними?

4. Наскільки відповідають ці тенденції, на думку Ж. Ф. Ліотара, звичним людським запитам і потребам?

5. Які задачі постають перед людством у ситуації Постмодерна? Який основний шлях їхнього вирішення?

6. Яким чином, на думку Ж. Ф. Ліотара, Постмодерн співвідноситься з культурними традиціями Модерну — перевершує їх, відмовляється від них або знаходить спосіб органічно вписати у власну соціокультурну ситуацію?

Мислення і практика XX ст. керуються ідеєю звільнення людства. Ця ідея формується наприкінці XVIII ст. у філософії Просвітництва і в часи Французької революції. Прогрес науки і техніки в мистецтві і політичних свободах цілком звільнить людство від неуцтва, бідності, безкультур'я і деспотизму, не тільки зробить людей щасливими, але й, особливо завдяки Школі, — освіченими громадянами, господарями своєї долі.

Залишалося, звичайно, питання про те, хто є справжнім суб'єктом і жертвою недорозвиненості — бідняки чи робітники, чи безграмотні... Ліберали, консерватори і ліві постійно задавалися цим питанням як у минулому, так і в нинішньому столітті, затіваючи між собою... учені суперечки і навіть дійсні війни через справжнє ім'я суб'єкта, якому слід допомогти звільнитися. І проте самі різні політичні вчення поєднувала віра в те, що всі починання, відкриття, установлення правомірні лише настільки, наскільки сприяють звільненню людства.

Політична еліта продовжує балаканину відповідно до риторики звільнення людства, але їй не вдається залікувати рани, нанесені ідеалові Модерну протягом двох останніх століть історії. Не відсутність прогресу, але, навпаки, науково-технічний прогрес, економічний, політичний розвиток, розвиток мистецтва зробили можливими світові війни, тоталітарні режими, зростаючу прірву між багатством Півночі і бідністю Півдня, безробіття, загальне здичавіння, пов'язане з кризою народної освіти, тобто передачі знань, і відчуженість авангарду (і сьогодні — у часи його заперечення взагалі).

Протягом цих двох сторіч ми стали виявляти більшу увагу до знаків, що вказують на рух, який суперечить цій загальній установці. Ні лібералізму, економічному чи політичному, ні різним течіям усередині марксизму не удалося вийти з цих двох кривавих сторіч, уникнувши звинувачень у злочинах проти людства. Ми можемо перелічити ряд імен власних, топонімів, імен історичних діячів, дат, що здатні проілюструвати й обґрунтувати наші підозри. Щоб показати, наскільки розходиться новітня західна історія з «сучасним» проектом звільнення людства, я... скористався словом-символом «Освенцім». Яке мислення здатне «зняти» — у значені aufheben — цей «Освенцім», уключивши його в якийсь загальний емпіричний або нехай навіть розумовий процес, орієнтований на загальне звільнення.

Забуття «проекту Модерну» не є, однак, його крахом. Воно супроводжується квазіпотенціальним розвитком науки і техніки... Сьогодні три факти є примітними: 1) злиття науки і техніки в громіздкий науково-технічний апарат; 2) перегляд у всіх областях не тільки гіпотез і навіть парадигм, але й логіки, а також способів раціональних міркувань, що розглядалися колись у якості природних і самоочевидних..; 3) нарешті, привнесена в нові технології якісна трансформація, у результаті якої машини останнього покоління виконують операції, пов'язані з запам'ятовуванням, консультуванням, розрахунком, знанням граматики, поетики, риторики, прийомів раціонального міркування і судження (експертизи). Вони є протезами мови, тобто мислення, покликаними в найближчі десятиліття зробитися більш досконалими, коли їхня логіка прийде у відповідність зі складним, комплексним характером логіки, що використовується для дослідження в окремих галузях. Заднім числом стало очевидним, що роботи, виконані представниками художнього авангарду, уже більш ніж протягом ста років вписуються у процес комплексифікації (ускладнення). Остання звернена не на знання й уміння, а на чуттєвість (візуальну, мовну, слухову). Те, що в такий спосіб вимальовується як обрій XX ст., є зростання складності і всеохоплення в більшості областей, включаючи «способи життя» і повсякденність.

Ми більше не можемо називати цей розвиток прогресом. Складається таке враження, що він продовжується незалежно від нас, сам собою, спонукуваний якоюсь автономною силою. Він уже не відповідає на запити, породжувані людськими потребами. Навпаки, створюється враження, що результати і плоди цього розвитку постійно дестабілізують людську сутність, як соціальну, так і індивідуальну. Я маю на увазі не тільки матеріальні результати, але й духовні, інтелектуальні. Можна сказати, що людство виявилося сьогодні в такому положенні, коли йому приходиться доганяти випереджаючий його процес нагромадження все нових і нових об'єктів практики і мислення.

... питання про причини цього процесу ускладнення, питання темне, досить для мене важливе. Можна припустити, що якесь фатальне призначення без нашої волі захоплює нас до усе більш складних станів. Наші запити — безпека, ідентичність, щастя, — що випливають з нашого безпосереднього стану живих або суспільних істот, начебто ніяк не співвідносяться з цим родом примусу, що штовхає нас сьогодні до ускладнення, опосередкування, обчислення і синтезування все рівно яких об'єктів, а також зміни їхніх масштабів. У технонауковому світі ми подібні Гулліверу: то занадто великі, то занадто малі, — завжди не того масштабу...

Звідси — вирішальна задача — примусити людство... до усвідомленого ускладнення, що перевершує усе, що було дотепер.

...Я хочу сказати, що для правильного розуміння творінь сучасних художників... — слід провести аналогію між їх роботою й анамнезом, у тому значені, що надається цьому процесові психоаналітичною терапією. Пацієнт психоаналітика намагається опрацювати розлад, від якого він страждає в сьогоденні, проводячи вільні асоціації між його елементами, на перший погляд виключеними з усякого контексту, і якимись пережитими в минулому ситуаціями, що дозволяє йому розкрити прихований смисл свого життя, — і точно так робота Сезанна, Пікассо, Делоне, Кандінського, Клеї, Мондріана, Малевича, нарешті Дюшана, може розглядатися як якесь «опрацювання» сучасністю власного сенсу...

...повинно бути ясно, що префікс «пост» у слові «постмодерн», зрозуміла подібним чином, означає ...не рух повторення, але якийсь «ана-процес», процес аналізу, анамнезу, аналогії й анаморфози, що переробляє щось «першозабуте».

Ліотар Ж. Ф. Замітка про смисли «пост» // Іноземна література. -1994.- №1. - С. 56 - 59;

Ліотар Ж. Ф. Замітка про новий декор (із кн. «Постмодерн у викладі для дітей») // Вісник ХДУ. Постмодернізм у філософії науки та філософії культури . - 1997. - № 398. - С. 3-5.

У контексті зміни загального образу філософії в ситуації Постмодерна звертають на себе увагу зміни в образі і філософа, про які пише у своїй книзі «Логіка смислу» відомий французький філософ-постмодерніст — Жиль Дельоз.

2 Питання для самостійного опрацювання:

1. Назвіть образи філософа за Ж. Дельозом. У які історико-філософські епохи панував кожний з даних образів?

2. Яку мету у своїх міркуваннях, як вважає Ж. Дельоз, ставили перед собою різні типи філософів і які основні засоби вони використовували?

3. У чому складається принципова відмінність класичного філософа-платоніка від сучасного його побратима, що веде свій родовід від мегариків, стоїків і кініків?

4. Які особливості соціокультурної ситуації Постмодерна зробили актуальним новий образ філософа?

5.Чи згодні ви з Ж. Дельозом у тому, що люди, подібні до кініків, стоїків та мегариків, можуть виступати носіями «нового дискурсу, нового логосу, що оживляється парадоксами і насиченого новим філософським смислом»?

Образ філософа — як популярний, так і професійний — сформувався, зважаючи на все, завдяки платонізму: філософ — це мандрівник, що залишив печеру, і підноситься угору. І чим вище підйом, тим повніше очищення. На ґрунті такої «психології сходження» утворюються тісні зв'язки між мораллю і філософією, аскетичним ідеалом та ідеалом думки. Цим і визначається як популярний образ філософа, що витає в хмарах, так і його науковий образ, відповідно до якого філософські небеса хоча і володіють інтеллігібельною природою, але не відриваються нас від землі, оскільки остання живе за їх законами... І філософська робота завжди задається як сходження і перетворення, тобто як рух назустріч вищому принципу, що визначає сам цей рух — як рух самовизначення, самоздійснення і пізнання ...

З мегариків, кініків і стоїків починається нова філософія і новий тип анекдоту. Перечитуючи кращі глави Діогена Лаертського — розділи, присвячені Діогену Кініку і Хрисиппу Стоїку, — ми спостерігаємо за розвитком дивної системи провокацій. З одного боку, філософ їсть із крайньою ненажерливістю, об'їдаючись надмірно; ремствуючи при цьому, що голод не можна угамувати так просто; не засуджує інцест із матір'ю, сестрою і дочкою, терпимий до канібалізму й антропофагії [поїданню трупів]але при усьому цьому він найвищою мірою тверезий і цнотливий. З іншого боку, філософ зберігає мовчання, коли люди про щось його запитують, або нагороджує їх ударами ціпка. Коли йому задають абстрактні і важкі запитання, він у відповідь указує на їжу, або подає вам усю торбу з їжею, яку потім вивалить на вас, як завжди, із усієї сили. І усе-таки він — носій нового дискурсу, нового логосу, що оживляється парадоксами і насиченого новим філософським смислом <...>.

Філософ тепер не печерна істота і не платонівська душа-птах, а плоска тварина поверхні — кліщ або блоха.

Дельоз Ж. Логіка смислу. М, 1995. — С. 158, 161, 164.

2 Питання для самостійного опрацювання:

1.     В яких характеристиках віршів Шарля Бодлерави вбачаєте прояви модерну?

2.   Чи влучно назвав Шарль Бодлер свою збірку віршів „Квіти зла”? Поясність свої висновки?

3.   Як на вашу думку, чому такі поезії з’явилися на світ?    

4.   Чи можете ви подібні прийоми вказати в полотнах художників?   


ПАДАЛЬ   
Вы помните ли то, что видели мы летом?
 Мой ангел, помните ли вы
Ту лошадь дохлую под ярким белым светом,
 Среди рыжеющей травы?
Полуистлевшая, она, раскинув ноги,
 Подобно девке площадной,
Бесстыдно, брюхом вверх лежала у дороги,
 Зловонный выделяя гной.
И солнце эту гниль палило с небосвода,
 Чтобы останки сжечь дотла,
Чтоб слитое в одном великая Природа
 Разъединенным приняла.
И в небо щерились уже куски скелета,
 Большим подобные цветам.
От смрада на лугу, в душистом зное лета,
 Едва не стало дурно вам.
Спеша на пиршество, жужжащей тучей мухи
 Над мерзкой грудою вились,
И черви ползали и копошились в брюхе,
 Как черная густая слизь.
Все это двигалось, вздымалось и блестело,
 Как будто, вдруг оживлено,
Росло и множилось чудовищное тело,
 Дыханья смутного полно.
И этот мир струил таинственные звуки,
 Как ветер, как бегущий вал,
Как будто сеятель, подъемля плавно руки,
 Над нивой зерна развевал.
То зыбкий хаос был, лишенный форм и линий,
 Как первый очерк, как пятно,
Где взор художника провидит стан богини,
Готовый лечь на полотно.
Из-за куста на нас, худая, вся в коросте,
 Косила сука злой зрачок,
И выжидала миг, чтоб отхватить от кости
 И лакомый сожрать кусок.
Но вспомните: и вы, заразу источая,
 Вы трупом ляжете гнилым,
Вы, солнце глаз моих, звезда моя живая,
 Вы, лучезарный серафим.
И вас, красавица, и вас коснется тленье,
 И вы сгниете до костей,
Одетая в цветы под скорбные моленья,
 Добыча гробовых гостей.
Скажите же червям, когда начнут, целуя,
 Вас пожирать во тьме сырой,
Что тленной красоты - навеки сберегу я
 И форму, и бессмертный строй.

РОМАНТИЧЕСКИЙ ЗАКАТ
Прекрасно солнце в час, когда со свежей силой
Приветом утренним взрывается восток. -
Воистину блажен тот, кто с любовью мог
Благословить закат державного светила.
В сиянье знойных глаз, как сердце, бился ключ,
Цветок и борозда под солнцем трепетали. -
Бежим за горизонт! Быть может, в этой дали
Удастся нам поймать его последний луч.
Но божество настичь пытаюсь я напрасно.
Укрыться негде мне от ночи самовластной,
В промозглой темноте закатный свет иссяк.
Сырой, холодный мрак пропитан трупным смрадом,
Дрожу от страха я с гнилым болотом рядом,

И под ногой моей - то жаба, то слизняк.



Бесплатный конструктор сайтов - uCoz