Філософське коло
seminar 3
Навігація


Вхід


Лічильник


Календар
«  Декабрь 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031


Реклама


Приветствую Вас, Гость · RSS 15.12.2017, 07:21

Семінар 3. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ. КЛАСИЧНИЙ ПЕРІОД.

План

1.Теорія ідей Платона.

2.Міф про печеру та теорія пізнання.

3.Аристотель та його вчення про форму.

Теми рефератів.

1.Теорія ідеальної держави Платона та роль у ній сім’ї.

2.Вчення про людину та етика Аристотеля.

ТЕКСТИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ВЧЕННЯ ПЛАТОНА Й АРИСТОТЕЛЯ

Найвищими досягненнями античної фізики, безсумнівно, варто вважати філософські вчення Платона й Аристотеля. Найбільш відомий виклад Платоном свого погляду на світ в пізньому діалозі «Держава», за яким у літературі міцно закріпилася назва «Міфу про печеру». У ньому Платон бачить світ розділеним на дві частини — «світ ідей», або ейдосів, що представляє собою сукупність ідеальних прообразів реально існуючих матеріальних предметів, і «світ речей», що доступний безпосередньому почуттєвому сприйняттю людини. Пізнання світу ідей уявлялося Платоном як анамнез (пригадування) того, що бачила людська душа у світі ідеального буття, коли після смерті переселялася в нове тіло, щоб повернутися в земний «світ речей».

1 Питання для самостійного опрацювання:

1. Що являє собою світ, у якому ми живемо, заПлатоном?

2. Як називає Платон людей і чому?

3. Що говориться в приведеному нижче уривку про ідеї? Яка природа ідей: матеріальна чи духовна?

4. Чому «в'язні печери» приймають за істину тіні, що проносяться повз предмети? Що, на вашу думку, хотів сказати цим Платон?

5. Яким шляхом ми можемо одержувати знання про ідеї?

6. Що в нижчеподаному уривку уособлює сонце?

7. Про що, на ваш погляд, свідчить та обставина, що Платон обрав для викладу своїх філософських поглядів форму міфу? Чи можна назвати розповідь про печеру міфом у точному значені слова. Аргументуйте позитивну або негативну відповідь.

8. Порівняєте теорію ідей Платона з уявленнями про першооснову попередніх філософів.

... люди ніби знаходяться в підземеллі подібному до печери, де на всю її довжину тягнеться широкий просвіт. З малих років у них там на ногах і на шиї окови, так що людям не зрушити з місця, і бачать вони тільки те, що в них прямо перед очима, тому що повернути голову вони не можуть через ці окови. Люди повернені спиною до світла, що виходить від вогню, який горить далеко у височині, а між вогнем і в'язнями проходить верхня дорога, обгороджена — глянь-бо — невисокою стіною, подібно до тієї ширми, за якою фокусники поміщають своїх помічників, коли поверх ширми показують ляльок.

— Це я собі уявляю.

— Так уяви ж собі й те, що за цією стіною інші люди несуть різну утвар, тримаючи її так, що її видно поверх стіни; проносять вони і статуї, і всілякі зображення живих істот, зроблені з каменю і дерева. При цьому, як водиться, одні з них розмовляють, інші мовчать <...>.

Коли з когось з них знімуть окови, змусять його раптом встати, повернути шию, пройтися, глянути нагору — убік світла, йому буде болісно виконати все це, він не в силах буде дивитися при яскравому сяйві на ті речі, тінь від яких він бачив раніше. І як ти думаєш, що він скаже, коли йому почнуть говорити, що раніше він бачив дрібниці, а тепер, наблизившись до буття і звернувшись до більш справжнього, він міг би знайти правильний погляд? Та ще якщо стануть вказувати на ту або іншу річ, що перед ним мерехтить і ставити запитання, що це таке, до того ж змусять його відповідати! Чи не вважаєш ти, що це вкрай буде складно для нього і він подумає, начебто набагато більше правди в тому, що він бачив раніше, ніж у тому, що йому показують тепер?

— Звичайно, він так подумає.

— А якщо змусити його дивитися прямо на саме світло, хіба не заболять у нього очі, і не повернеться він бігом до того, що він у силах бачити, вважаючи, що це дійсно достовірніше тих речей, що йому показують?

— Так, це так <...>.

— Отож, ... це уподібнення варто застосувати до усього, що було сказано раніше: область, що охоплюється зором, подібна темниці, а світло від вогню уподібнюється в ній могутності Сонця. Сходження і споглядання речей, що знаходяться у височині, — це підйом душі в область умоосяжного ...

Платон. Держава // Зб. тв: У 4 т. - М., 1994. - Т. 3. - С. 295-298.

Ознайомтеся з основними контраргументами Аристотеля проти вчення Платона про ідеї. Відтворіть ці контраргументи і висловіть власну точку зору: чия позиція здається особисто вам більш переконливою — Платона чи Аристотеля?

1. Ці філософи вважають, що з однієї матерії походить множинність, а ейдос народжує щось тільки один раз, хоча абсолютно очевидно, що з однієї матерії виходить один стіл, а той, хто привносить ейдос, будучи один, робить багато [столів] (Метафізика, 988 а).

2. Протеще більшу трудність стоворило б питання, яке ж значення мають ейдоси для речей, що сприймаються почуттями — для вічних, чи для виникаючих і минущих. Справа в тім, що вони для цих речей не причина руху чи будь-якої зміни. А з іншого боку, вони нічого не дають ні для пізнання всіх інших речей (вони адже і не сутності цих речей, інакше вони були б у них), ні для їхнього буття (раз вони не знаходяться в причетних до них речах)...

3. ...Або повинно було б бути безліч зразків для того самого, а значить і безліч його ейдосів, наприклад, для «людини» — «жива істота» і «двоноге», а разом з тим ще і сама-по-собі людина... (Метафізика, 991 а). Аристотель. Метафізика // Соч.. 4 т. - М., 1975. -Т. 1. - С. 80, 87-88.

У літературі часто стверджується, що вчення Платона про ідеї поклало початок самому впливовому напрямкові в західній філософії — ідеалізму, який розглядав як абсолютну основу світу духовні, нематеріальні начала. Утім, в оцінці творчості Платона існують й інші погляди. Ознайомившись з двома з них, спробуйте сформулювати власне відношення до Платона і його ідей.

Знаменитий німецький філософ XIX ст. Фрідріх Ніцше:

«Платон - боягуз перед реальністю, отже, він шукає притулку в ідеалі» (Ніцше Ф. Сумерки ідолів, або як філософствують молотом //Соч.: У 2 т. — М., 1996. — Т. 2. — С. 627).

Російський філософ XIX ст. Володимир Соловйов пов'язує творчість Платона зі спробою осмислити несправедливий осуд самою демократичною державою тодішнього світу — Афінами — його вчителя Сократа:

«Убитий батько, але не кровний, а духовний, вихователь у мудрості, батько кращої душі. Це ще особисте, хоча і високе відношення. Але от уже надособисте: убитий праведник. Убитий не грубо-особистим злодіянням, не своєкорисливим зрадництвом, а урочистим публічним вироком законної влади, волею вітчизняного міста. Це ще могло б бути випадковістю, якби праведник був законно убитий за якусь справу, хоча безневинну, але сторонню його праведності. Але він убитий саме за неї, за правду, за рішучість виконати моральний обов’язок до кінця...

Як же жити в цьому царстві зла, як жити там, де праведник повинний умерти..?

Той світ, у якому праведник повинний умерти за правду, не є дійсний, справжній світ. Існує інший світ, де правда живе. Ось дійсна життєва підстава для переконання Платона в істинно-сущому ідеальному космосі, відмінному і протилежному примарному світові почуттєвих явищ» (Соловйов В. С. Життєва драма Платона // Соч.: У 2 т. - М., 1988. -Т. 2. - С. 601-602, 605).

Сам же Аристотель, розкритикувавши погляди свого вчителя, запропонував власне вчення, що представляє собою ніби перевертання вчення Платона (у результаті чого, за легендою, пішло відоме прислів'я: «Платон мені друг, але істина дорожча»): первинні не ідеї, а реальні одиничні речі — сутності, що обумовлюються 4 видами причин. При цьому допускається і наявність зовнішньої причини світу — так званого «Першодвигуна». Розкриттю суті його підходу до світу присвячені твори «Метафізика» і «Фізика», уривки з яких приводяться нижче.

2 Питання для самостійного опрацювання:

1. Що має на увазі Аристотель під сутністю? Як, на вашу думку, співвідносяться арістотелівські сутності і платонівські ідеї?

2. Які два начала містяться в сутностях? Яке з начал можна вважати активним, а тому первинним, а яке — пасивним?

3. Назвіть чотири види причин за Аристотелем. Яка з зазначених Аристотелем причин є найбільш істотною для предмета?

4. Що таке «першодвигун»? Визначите основні властивості «першодвигуна». Якою з 4-х причин стосовно світу виступає першодвигун?

5. Порівняєте аристотелевську форму й ідею Платона, які, як відомо, виступають ідеальними формами або зразками реальних речей.

[СУТНІСТЬ. МАТЕРІЯ І ФОРМА]

...суть буття кожної речі, позначення якої є її визначення, також називається її сутністю (Метафізика, 1017 Ь).

... якщо існують причини і начала для природних речей, з яких як перших [ці речі] виникли не за збігом, але кожна відповідно до сутності, за якою вона іменується, [то варто визнати, що] усе виникає на основі субстрату і форми. Отже ясно, що виникаюче виникає з зазначених [начал]... Що стосується природи основи, то вона пізнавана за аналогією: як відноситься мідь до статуї, або дерево до ложа, або матеріал і безформене [речовина] ще до прийняття форми до всього, що має форму, так і вона відноситься до сутності, до визначеного й існуючого предмета (Фізика, 190 b-191 а).

[ЧОТИРИ РОДИ ПРИЧИН]

А про причини говориться в чотирьох значеннях: одною такою причиною ми вважаємо сутність, або суть буття речі (адже кожне «чому» зводиться в остаточному підсумку до визначення речі, а перше «чому» і є причина і начало); іншою причиною ми вважаємо матерію, або субстрат; третьою — те, відкіля початок руху; четвертою — причину, протилежну останній, а саме «те, заради чого», або благо (тому що благо є мета усякого виникнення і руху) (Метафізика, 983 а).

Причиною називається [1] той зміст речі, з чого вона виникає; наприклад, мідь — причина статуї і срібло — причина чаші, а також їхні роди суть причини; [2] форма або прообраз, а це є визначення суті буття речі, а також роди форми, або прототипу (наприклад, для октави — відношення двох до одного і число взагалі), і складові частини визначення; [3] те, звідкіля бере перший свій початок зміна або перехід у стан спокою; наприклад, порадник є причина, і батько — причина дитини, і взагалі те, що виробляє є причина виробленого, і те, що змінює — причина того, що змінюється; [4] ціль, тобто те, заради чого, наприклад, ціль гуляння — здоров'я (Метафізика, 1013 а).

[ПЕРШОДВИГУН]

Якщо ж необхідно, щоб усе, що рухається приводилося в рух чим-небудь — або тим, що приводиться в рух іншим, то необхідно повинний бути перший двигун, що не рухається іншим, і якщо він перший, то в іншому немає необхідності (адже неможливо, щоб те, що рухає і рухається іншим складало нескінченний ряд, тому що в нескінченному ряді немає першого). І от якщо, таким чином, усе що рухається приводиться в рух чим-небудь, а перший двигун не приводиться в рух [нічим] іншим, те необхідно, щоб він надавав руху сам собі (Фізика, 256 а).

З наступного також стане ясно, що першому двигунові необхідно бути єдиним і вічним. Адже ми довели [гл. 1], що рух повинний існувати завжди. Але якщо він існує завжди, він необхідно повинен бути безперервним, так як завжди існуюче безперервне, а слідуючи одне за одним не неперервне. Але в такому випадку, якщо воно неперервне, воно одиничне. Єдиним же буде [рух], вироблений одним двигуном в одному рухомому [предметі], тому що, якщо він буде рухати один раз одне, один раз інше, рух у цілому не буде безперервним, а послідовним (Фізика, 259 а).

...ясно, що перший двигун, і притім нерухомий, не може мати величини, тому що якщо він має величину, йому необхідно бути або конечним або нескінченним. Що нескінченне не може мати величини, було доведено раніш, у [перших] книгах «Фізики», а що кінцеве не може мати безкінечної сили і що неможливо чому-небудь приводитися в рух кінечною тривалістю нескінченного часу, це доведено тепер... А перший двигун рухає вічним рухом протягом нескінченного часу. У такий спосіб ясно, що він неподільний, не має ні частин, ні будь-якої величини (Фізика, 267 Ь).

Аристотель. Метафізика // Соч 4 т - М, 1975 - Т. 1. - С. 70, 146, 157, 189;

Аристотель. Фізика // Соч. У 4т - М, 1981.- Т 3 - С. 76-77, 234-235, 242, 262.

АНТИЧНА ЕТИКА. СОКРАТ.

Першим мислителем, у творчості якого етична проблематика стала переважаючою, був афінянин Сократ (470/469 - 399 р. до н.е.).

Прекрасним прикладом етичного способу міркування Сократа може служити невеликий уривок зі «Спогадів про Сократа» його сучасника Ксенофонта, відомого письменника і воєначальника. У ньому передається бесіда Сократа про поняття «справедливість» з молодим афінянином Евфідемом, що, за словами Ксенофонта, мав «велике зібрання творів славнозвісних поетів і філософів, через це вважав себе освітченішим своїх однолітків і мав великі надії затьмарити всіх ораторським талантом і здатністю до політичної діяльності»

3 Питання для самостійного опрацювання:

1. До якого висновку щодо поняття «справедливість» приходить Сократ?

2 Чому, на вашу думку, співрозмовник Сократа не зумів дати визначення «справедливості»?

3. На якій підставі Сократ вважає самопізнання основою моральної поведінки? Чи згодні ви з його етичною позицією? Чи не здається вам, що в такий спосіб Сократ ставить сутність моральності в залежність від особистості кожної окремої людини?

4. У чому в даній бесіді проявилася знаменита іронія Сократа?

5. Як ви думаєте, які питання задав би Сократ сучасній молодій людині і які відповіді на них одержав би?

- Чи мені не вміти розповісти про справи справедливості? - сказав Евфідем. Клянуся Зевсом, також і про справи несправедливості: чимало таких справ щодня можна бачити і чути.

- Чи не хочеш, - запропонував Сократ, - ми напишемо тут дельту, а тут альфу? Потім, що покажеться нам справою справедливості, те будемо ставити в графу з дельтою, а що — справою несправедливості, те в графу з альфою?

- Якщо ти вважаєш це потрібним, пиши, - відповідав Евфідем.

Сократ написав букви, як сказав, і потім запитав: - Тож, чи існує на світі неправда?

- Звичайно, існує, - відповів Евфідем.

- Куди ж нам її поставити? - запитав Сократ.

- Безсумнівно, у графу несправедливості, - відповідав Евфідем.

- І обман існує? - запитав Сократ.

- Звичайно, - відповідав Евфідем.

- А його куди поставити? - запитав Сократ.

- І його, безсумнівно, у графу несправедливості, - відповідав Евфідем.

- А злодійство?

- І його теж, - відповідав Евфідем.

- А викрадення людей для продажу в рабство?

- І його теж.

- А в графі справедливості нічого з цього в нас не буде поставлено, Евфідем?

- Це був би абсурд.

- А що, якщо хто-небудь, обраний у стратеги, перетворить у рабство і продасть жителів несправедливого ворожого міста, чи скажемо ми про нього, що він несправедливий?

- Звичайно, ні, - відповідав Евфідем.

- Чи не скажемо, що він чинить справедливо?

- Звичайно.

- А що, якщо він, воюючи з ними, буде їх обманювати?

- Справедливо і це, - відповідав Евфідем.

- А якщо буде красти і грабувати їхнє добро, чи не буде він чинити справедливо?

- Звичайно, - відповідав Евфідем, - але спершу я думав, що твої питання стосуються тільки друзів.

- Виходить, - сказав Сократ, - що ми поставили в графу несправедливості, це все, мабуть, варто було б поставити й у графу справедливості?

- Очевидно, так, - відповідав Евфідем.

- Так чи не хочеш, - запропонував Сократ, - ми це так і поставимо і зробимо нове визначення, що стосовно ворогів такі вчинки справедливі, а стосовно друзів несправедливі і стосовно них, навпаки, варто бути як можна правдивішим?

- Цілком правильно, - відповідав Евфідем.

- А що, - сказав Сократ, - якщо який стратег, бачачи занепад духу в солдатів, збреше їм, начебто підходять союзники, і цією неправдою підніме дух у війська, — куди нам поставити цей обман?

- Мені здається, у графу справедливості, - відповідав Евфідем.

- А якщо синові потрібні ліки і він не хоче приймати їх, а батько обдурить його і дасть ліки під виглядом їжі і завдяки цій неправді син видужає, — цей обман куди поставити?

- Мені здається, і його туди ж, - відповідав Евфідем.

- А якщо хто, бачачи друга в розпачі і боячись, як би він не наклав на себе руки, украде або відніме в нього меч або іншу подібну зброю, — це куди поставити?

- І це, клянуся Зевсом, у графу справедливості, - відповідав Евфідем.

- Ти хочеш сказати, - помітив Сократ, - що і з друзями не у всіх випадках треба бути правдивим?

- Звичайно, ні, клянуся Зевсом; я беру назад свої слова, якщо дозволиш, -відповідав Евфідем.

- Так, - сказав Сократ, - краще дозволити, ніж ставити не туди, куди потрібно. А коли обманюють друзів для шкоди їх (не залишимо і цього випадку без розгляду), хто несправедливіший, — хто робить це добровільно чи хто мимоволі? <...>.

- Клянуся богами, Сократ, - сказав Евфідем, - я був упевнений, що користуюся методом, що більше усього може сприяти освіті, що підходить для людини, яка прагне моральної досконалості. Тепер уяви мій розпач, коли я бачу, що моя колишня робота не дала мені можливості відповідати навіть на питання з тієї області, що повинна бути мені найбільш відома, а іншого шляху до моральної досконалості у мене немає!

Отут Сократ запитав: Скажи мені Евфідем, у Дельфи ти коли-небудь ходив?

- Навіть два рази, клянуся Зевсом, - відповідав Евфідем.

- Помітив ти на храмі десь напис: «Пізнай самого себе?»

- Так.

- Що ж, до цього напису ти віднісся байдуже чи звернув на нього увагу і спробував спостерігати, що ти собою являєш?

...А то хіба не очевидно, - продовжував Сократ, - що знання себе дає людям дуже багато благ, а омана щодо себе — дуже багато нещасть. Хто знає себе, той знає, що для нього корисно, і ясно розуміє, що він може і чого не може. Займаючись тим, що знає, він задовільняє свої потреби і живе щасливо, а не беручись за те, чого не знає, не робить помилок і уникає нещасть.

Ксенофонт. Спогади про Сократа. - М., 1993. - С. 119 – 123.


Бесплатный конструктор сайтов - uCoz