Семінар 11. ФІЛОСОФІЯ ПОСТСУЧАСНОСТІ

План

1.Теорія постсучасності Ж Бодріяра (за текстом сам. роб. наведено нижче)

2.Е.Фромм „Втеча від свободи” (за текстом сам. роб. наведено нижче).

3.Проблема людина в контексті постмодерністського світогляду

Теми рефератів.

1.Новий образ світу в контексті філософії постмодернізму.

2.Ж. Бодрійяр та його „Система речей”.

ТЕКСТИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

У суспільстві споживання споживається все, навіть сама праця. Всі форми людьського існування, а те тільки „робочий час” підпорядковуються капіталу, і все є виробництвом не тільки в продуктивній, але й непродуктивній формі. Шопінг, або розваги -теж форми виробництва, тільки тут виробляються людські потреби. Так вважає Ж.Бодрійяр у своїй роботі „Символічний обмін і смерть»

1 Питання для самостійного опрацювання:

1.Чому праця не відрізняється від вільного часу?

2.Чому освіту Ж.Бодрійяр називає працею?

3.Чому освіта є формою суспільних відносин для поневолення і контролю?

4.Чому праці більше не існує?

Нині всі різновиди праці підводяться під одне-єдине визначення — під нечисту, архаїчну, позбавлену аналізу категорію праці/послуги, а зовсім не під класичну і нібито універсальну категорію наймано-«пролетарської» праці.

...праця більше не відрізняється від інших видів практики, зокрема від своєї протилежності — вільного часу, що, припускаючи такий же ступінь мобілізації і включення до справи (або ж виключення з виробничої справи), виявляється нині точно таким же наданням послуг — за яке по справедливості передбачалася б і оплата (що, утім, теж не виключається). Коротше кажучи, руйнйється не тільки надумане розмежування продуктивної і непродуктивної праці, але навіть і розмежування праці й усього іншого.

Вільний час — це, так би мовити, форма «складної праці», у тому розумінні, що складна праця, на відміну від простої, за визначенням поєднується з обслуговуванням (нееквівалентність ніякому часові абстрактної суспільної праці, нееквівалентність ніякій зарплаті, що відтворює робочу силу). Маркс сам розглянув би все це, якби не надмірна увага до продуктивної праці і численні розмежування, покликані врятувати продуктивного трудівника як суб'єкта історії.

Видом «складної» праці є навчання, перекваліфікація, школа і т.д. Є спокуса аналізувати все це також у термінах додаткової вартості, реінвестування капіталу в знання і навчання, постійного капіталу, що додатково приєднується до простого трудівника. Вислів А.Сміта: «Людина, навчена ціною великих витрат праці і часу, може бути уподібнена дорогій машині...» єневірним. Освіта, навчання, школа — це не особливі, непрямі форми капіталовкладень. Вони безпосередньо являють собою суспільні відносини поневолення і контролю. Капітал у них не прагне до складної праці, він несе в них абсолютні збитки, жертвуючи величезною частиною своєї «додаткової вартості» заради відтворення своєї гегемонії.

Дана стадія, на якій «процес руху капіталу перестає бути виробничим процесом», є також і стадією зникнення фабрики: на фабрику стає схоже все суспільство в цілому. Фабрика як така повинна зникнути, праця повинна утратити свій специфічний характер, і тоді капітал зможе перетворитися, поширивши свою форму до масштабів усього суспільства. Тому для аналізу того реального панування, що нині здійснює капітал, необхідно зафіксувати зникнення конкретних місць праці, конкретного суб'єкта праці, конкретного часу суспільної праці, необхідно зафіксувати зникнення фабрики, праці і пролетаріату. Відійшла в минуле стадія, коли суспільство було філією, надбудовою фабрики, віртуальною резервною армією капіталу. Тепер принцип фабрики вибухає і розмазується по всій поверхні суспільства... Праця — усюди, тому що праці більше немає.

Жан Бодрійяр. Символический обмен и смерть .-М., 2000. – С. 66-69.

2 Питання для самостійного опрацювання:

1. Чому мода стає більш прекрасна ніж краса?
2. Чому театр стає антитеатром, мистецтво атниместецтвом, а відкритість закритістю?
3. Чи співпадають між собою театральна маска та суспільний імідж?
4. Що дає силу та енергію для гіперболізації?
5. Перебільшений естетичний погляд навіть у розбитій пляшці може побачити красу. То чи існує „правильне” естетичне споглядання?
6. Що, на вашу думку,виражає сучасне слово „нормальний”?.
7. Наведіть приклади, коли крайні протилежності зливаються завдяки перебільшенню, гіпрерболізації?

Всесвіт приречений на крайнощі, а не на рівновагу. Він приречений на радикальний антагонізм, а не на примирення і синтез. Такий принцип Зла...

Ми не будемо розрізняти дійсне і помилкове, ми відшукаємо більш помилкове, ніж неправда: ілюзію і видимість... [Метод простий], щоб сполучити крайності, необхідно їх радикально протиставити і, тим самим, сполучити ефекти непристойності з ефектами зваби. Так наприклад, мода несе в собі таку радикальну характеристику: вона більш прекрасна, ніж краса, вона зачаровує. Створена нею звабливість незалежна від будь-якої оцінки, створена нею модель — більш дійсна, ніж істина.

Антитеатр — це екстатична форма театру: чим більше сцени, тим більше смислу; театр на вулиці, „театр військових дій”, політичний театр, театр без акторів, театр усіх для всіх, який у підсумку змішався б з точним ходом нашого безілюзорного життя. [Маска житя стає більше ніж лице, вона модель життя – імідж. Імідж перевершує природну дійсність, він більш природний і перевершує навіть ілюзію та фантазію про особистість, імідж більш довершений, ніж мрія просвою індивідуальність. Можна сказати, що імідж виникає на основі мутації таких протилежностей як лице і маска].

[Антимистецтво]. Мистецтво сьогодні прагне вийти із себе самого, шукає самозаперечення, і чим більш воно реалізується таким чином, тим більше воно гіперреалізується у своїй порожній сутності. "творчий” акт – виставка Дюшаном у картинній галереї сушарки для пляшок, або фаянсового пісуару. Сьогодні мистецтво зайняте лише магією свого зникнення.

[Антивідкритість]. [Свобода і відкритість інформаційного простору виявляються секретною завісою]. Американський уряд вимагає від міжнаціональних корпорацій усеосяжного звіту про всю їхню діяльність у світі. Результат: дванадцять томів у тисячу сторінок, напрочитання яких, а тим паче на аналіз, треба було б багато років роботи. Де ж інформація?

Усяка властивість, піднесена в такий спосіб понад певну межу і міру, втягується в спіраль подвоєння, — більш правдиве, ніж істина, красивіше за красу, реальніше за саму реальність, — стає сьогодні нашою єдиною пристрастю, екстазом. Пристрасть подвоєння, ескалації, сходження до влади, екстазу — певної якості, що, перестає співвідноситися зі своєю протилежністю (істина неправди, краса потворного, реальність уявлюваного), стає вищою владою, позитивною величною, тому що воно ніби поглинає всю енергію своєї протилежності. Уявіть красу, що поглинула всю енергію каліцтва: ви одержите моду... Уявіть істину, що поглинула б усю енергію неправди: ви одержите симуляцію...

Жан Бодрийар. Экстаз и инерция.

http://www.apollinary.freenet.kz/big_one3/logos/bodriyar.

УроботівідомогопсихологаінеофрейдистаЕріха Фромма«Втечавід свободи»показано, щодосягненнялюдиною свободи врезультатісуспільногопрогресуможе матидлянеїідоситьнесподіванінапершийпогляднегативнінаслідки.

3 Питання для самостійного опрацювання:

1. Чому, на відміну від доіндустріального суспільства, зовні зовсім вільна людина сучасного індустріального суспільства охоплена почуттям безсилля і тривоги?

2. Що має на увазі Е. Фромм під «анонімною владою»?У яких формах вона нав'язує себе людині?

3. Добровільно чи примусово попадає людина під «анонімну владу» сучасного суспільства?Що вона здобуває і що втрачає, знаходячись під цією владою?

4. За допомогою яких ілюзорних засобів людина сучасного суспільства чіпляється за свою свободу?

5. Висловітьсвоюточкузору: колилюдинабулабільш вільною: удоіндустріальномусуспільстві, колизнаходилася підповноюзовнішньоювладоюдержави, церквиісвого соціальногоколективу, чи коливонапотрапилапід«анонімну владу»сучасногосуспільства?

...сучасна людина, звільнена від оков доіндустріального суспільства, яке одночасно й обмежувало її, і забезпечувало їй безпеку і спокій, не отримала свободи в значенні реалізації її особистості, тобто реалізації її інтелектуальних, емоційних і почуттєвих здібностей. Свобода принесла людині незалежність і раціональність її існування, але в той же час ізолювала її, розбудила в ній почуття безсилля і тривоги. Ця ізоляція нестерпна, і людина виявляється перед вибором: або позбутися свободи за допомогою нової залежності, нового підпорядкування, або дорости до повної реалізації позитивної свободи, заснованої на неповторності й індивідуальності кожного <...>.

Це виглядає так, начебто в особистому житті ні зовнішні, ні внутрішні авторитети вже не грають якоїсь помітної ролі. Кожен зовсім «вільний», якщо тільки не порушує законних прав інших людей. Але виявляється, що влада при цьому не зникла, а стала невидимою. Замість явної влади править влада «анонімна».У неї безліч масок: здоровий глузд, наука, психічне здоров'я, нормальність, суспільна думка; вона вимагає лише того, що саме собою розуміється. Здається, що вона не використовує ніякого тиску, а тільки м'яке переконання. Коли мати говорить своїй дочці: «Я знаю, ти не захочеш йти гуляти з цим хлопчиком», коли реклама пропонує: «Паліть ці цигарки, вам сподобається їхня м'якість», — створюється та атмосфера вкрадливої підказки, якою перейняте все наше громадське життя. Анонімна влада ефективніше відкритої, тому що ніхто й не підозрює, що існує якийсь наказ, що очікується його виконання. У випадку зовнішньої влади ясно, що наказ є, ясно, хто його віддав; проти цієї влади можна боротися, у процесі боротьби можна розвинути особисту мужність і незалежність... У випадку анонімної влади зникає і наказ. Ви немов виявляєтеся під вогнем невидимого супротивника: немає нікого, з ким можна було б боротися <...>.

Коротко кажучи, індивід перестає бути самим собою; він цілком засвоює тип особистості, пропонований йому загальноприйнятим шаблоном, і стає точно таким же, як всі інші, і таким, яким вони хочуть його бачити. Зникає відмінність між власним «я» і навколишнім світом, а разом з тим і усвідомлений страх перед самотністю і безсиллям. Цей механізм можна порівняти з захисним фарбуванням у деяких тварин: вони настільки схожі на своє оточення, що практично не відрізниш їх від нього. Відмовившись від власного «я» і перетворившись в робота, подібного до мільйонів інших таких же роботів, людина вже не відчуває самотності і тривоги. Однак за це приходиться платити втратою своєї особистості...

Психологічний робот живе лише біологічно, емоційно він мертвий; він рухається, як живий, але тим часом життя його, немов пісок, іде крізь пальці. Сучасна людина зображує задоволення й оптимізм, але в глибині душі вона нещаслива, майже на межі розпачу. Вона хапається за все індивідуальне, вона хоче бути «не такою, як усі», адже немає кращої рекомендації для чого б то не було, ніж слова «щось особливе». Нам повідомляють ім'я залізничного касира, у якого ми купуємо квиток; сумки, гральні карти і портативні приймачі «персоналізовані» ініціалами їхніх власників. Усе це свідчить про спрагу «особливого», але це, мабуть, останні залишки індивідуальності. Сучасна людина зголодніла по життю, але оскільки вона робот, життя не може означати для неї спонтанної діяльності, тому вона задовольняється будь-якими сурогатами порушення: пияцтвом, спортом або переживанням чужих і вигаданих пристрастей на екрані.

Що ж означає свобода для сучасної людини?

Вона стала вільною від зовнішніх оков, які заважають чинити відповідно до власних думок і бажань. Вона могла б вільно діяти за своєю волею, якби знала, чого вона хоче, що думає і почуває. Але вона цього не знає; вона пристосовується до анонімної влади і засвоює таке «я», що не виражає її сутності. І чим більше вона це робить, тим безпораднішою себе почуває, тим більше їй приходиться пристосовуватися.

Фромм Е. Утеча від свободи. - М, 1989 – С. 8, 144-145, 159, 212-213.