Філософське коло
seminar 6
Навігація


Вхід


Лічильник


Календар
«  Декабрь 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031


Реклама


Приветствую Вас, Гость · RSS 15.12.2017, 07:17

Семінар 6. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

План

1. Передумови формування філософії Нового часу та основні риси: емпіризм та раціоналізм.

2. Філософські ідеї Просвітництва: Вольтер, Руссо, Кондорсе та ін.

3. Здобутки німецької класичної філософії: І.Канта, Гегеля.

Теми рефератів.

  1. Просвітницький ідеал людини.
  2. Зміст та значення категоричного імператива І.Канта.

ТЕКСТИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ЕМПІРИЧНИЙ НАПРЯМОК У ФІЛОСОФІЇ НОВОГО ЧАСУ

Засновником емпіризму Нового часу можна вважати Френсіса Бекона (1561 - 1626) - англійського філософа і державного діяча (лорд-канцлер). Уся творчість цього мислителя була спрямована на «Велике відновлення наук» (так повинна була називатися генеральна праця усього його життя, що залишилася незавершеною) — розробку особливого наукового методу пізнання, за допомогою якого стало б можливим створення нової картини світу, що спирається не на Бога, а на матеріалістичне розуміння природи. Вирішення поставленої задачі, на думку Ф. Бекона, складалося з двох частин: «руйнівної» і «творчої». «Руйнівна» частина його «Відновлення» полягала в очищенні нашого розуму від «ідолів», тобто «найглибших оман людського розуму», що обманюють не в приватних питаннях, а «заражають і перекручують усі сприйняття інтелекту». На думку Ф. Бекона, ідоли бувають як набутими (ідоли площі (ринку) і ідоли театру), так і вродженими (ідоли роду й ідоли печери).

Ідолами роду Ф. Бекон вважав хибні уявлення про світ, що властиві усьому людському роду і є результатами обмеженості людського розуму й органів чуттів. Наприклад, на людський розум «...складає сильне враження, якщо факт хоча б один раз має місце, ніж коли він найчастіше відсутній і має місце протилежне» (Бекон Ф. Про достоїнство і збільшення наук //Соч.: У 2 т. - 2- изд., испр.иі доп. - М., 1978. - Т. 1. - С 308).

Ідолами печери (особистого світогляду)Ф. Бекон називав спотворені уявлення, що пов’язані з впливом внутрішнього суб'єктивного світу кожної окремої людини.

Найбільш тяжкими вважав Ф. Бекон ідоли ринку або площі помилкові погляди людей, породжені неправильним вживанням слів. «Для прикладу візьмемо якесь слово — хоча б «вологість» — і подивимося, чи погодяться між собою різні випадки, що позначаються цим словом. Виявиться, що слово «вологість» є не що інше, як неясне позначення різних дій, що не допускають ніякого поєднання або узагальнення» (Бекон Ф. Новий Органон // Там само. -Т. 2. - С. 26).

Під ідолами театру Ф. Бекон мав на увазі уявлення про світ, некритично запозичені з різних філософських систем, яким було «властиво те ж, що буває й у театрах поетів, де розповіді, придумані для сцени, складніші, красивіші і скоріше здатні задовольнити бажання кожного, ніж правдиві розповіді з історії» (Там само. - С. 27).

Викорінивши по можливості перші два роди ідолів і визначивши ймовірні перекручування, укорінені в двох інших, на думку Ф. Бекона, можна було переходити до творчої частини «Відновлення» — розробки індуктивного методу пізнання як основного методу вироблення фундаментальних теоретичних понять і аксіом природознавства. Метод індукції припускав виведення знання з узагальнення даних досвіду за принципом від часткового до загального, складеного як з безпосередніх спостережень людини над навколишнім їй світом, так і цілеспрямованих експериментів по його вивченню. У цьому випадку, на відміну від емпіриків, які подібно мурахам збирали почуттєві дані і задовольнялися цим, або раціоналістів, які подібно павуку отримували знання безпосередньо з власного розуму, дослідник уподібнювався Ф. Беконом бджолі, що витягає матеріал із садових і польових квітів, але розташовує і змінює його за своїм умінням. Ф. Бекон думав, що індукція допоможе правильно організувати дослідження й уникнути недоліків безпосереднього почуттєвого досвіду, подібно тому, як циркуль і лінійка виправляють недосконалість наших рук.

Про сутність індукції можна довідатися з уривку із трактату Ф. Бекона «Новий Органон», що розглядався автором як одна з частин його «Великого відновлення наук».

1 Питання для самостійного опрацювання:

1. Яке місце досвідові в процесі пізнання відводить Ф. Бекон? Чим його погляд відрізняється від поширеного раніше підходу?

2. На якій підставі Ф. Бекон воліє використовувати для індуктивних узагальнень дані «світоносних» досвідів на відміну від «плодоносних», орієнтованих на одержання швидкої практичної користі?

3. У чому полягає принцип індукції за Ф. Беконом?

4. Які три основні етапи повинне пройти індуктивне дослідження, за Ф. Беконом?

Дотепер досвід ...або зовсім не мав підстави, або мав досить ненадійну. Дотепер не було віднайдено і зібрано достатньо подробиць, здатних дати розумові знання, будь-якою мірою достатнє в своїй кількості, видгляі, вірогідності. Навпаки, учені (звичайно, недбайливі і легковажні) прийняли для побудови або зміцнення своєї філософії якісь слухи про досвід і приписали їм значення законного свідчення.<...>.

Надію ж на подальший рух наук уперед тільки тоді можна добре обґрунтувати, коли природна історія одержить і збере численні досвіди, що самі по собі не приносять користі, але сприяють відкриттю причин і аксіом. Ці досвіди ми звичайно називаємо світоносними на відміну від плодоносних <...>.

Дослідження форм відбувається в такий спосіб. Спочатку потрібно для кожної даної природи представити розумові усі відомі приклади [Наприклад, для дослідження форми тепла можуть бути зібрані: сонячні промені, вогненні метеори, усяке полум'я, що виділяє тепло, негашене вапно і т.д. - Приклад Ф. Бекона]. Цю таблицю ми звичайно називаємо таблицею сутності і присутності <...>.

По-друге, повинне представити розумові приклади, що позбавлені даної природи, тому що форма (як уже сказано) так само повинна бути відсутня там, де відсутня природа, як і бути присутня там, де вона присутня.

Цю таблицю ми називаємо таблицею відхилення, або відсутності в найближчому. [Наприклад, промені Місяця, зірок і комет, на відміну від сонячних променів, не є теплими на дотик] <...>.

По-третє, потрібно представити розуму приклади, у яких досліджувана природа присутня більшою і меншою мірою. [Наприклад, можна збуджувати тепло у вапні за допомогою обливання її водою]. Ми називаємо цю таблицю таблицею ступенів, або таблицею порівнянь <...>.

Задачу і ціль цих трьох таблиць ми називаємо поданням прикладів розумові. А після подання повинна прийти в дію і сама індукція... Тоді після відкидання і виключення, зробленого належним чином (коли всі легковажні думки перетворяться на дим), на другому місці (ніби на дні) залишиться позитивна форма, тверда, істинна і добре визначена. [Наприклад, тепло є рух поширення, утруднене і відбувається в малих частинах].

Для побудови аксіом повинна бути придумана інша форма індукції, ніж та, якою користувалися дотепер. Ця форма повинна бути застосована не тільки для відкриття й випробовування того, що називається началами, але навіть до менших і середніх і, нарешті, до всіх аксіом... Індукція, що здійснюється шляхом простого перерахування, є дитяча річ: вона дає хибні висновки і піддана небезпеці з боку суперечних подробиць, виносячи рішення здебільшого на підставі меншої, ніж потрібно, кількості фактів, і притім тільки тих, котрі маються в наявності. Індукція ж, що буде корисна для відкриття і доказу наук і мистецтв, повинна розділяти природу за допомогою належних розмежувань і виключень. І потім після достатньої кількості заперечних суджень вона повинна зробити позитивний висновок... Користуватися ж допомогою цієї індукції слід не тільки для відкриття аксіом, але і для визначення понять. У зазначеній індукції полягає найбільша надія

... Індукція, що здійснюється шляхом простого перерахування, є дитяча річ: вона дає хибні висновки і піддається небезпеці з боку суперечних подробиць, виносячи рішення здебільшого на підставі меншої, ніж потрібно, кількості фактів, і притім тільки тих, котрі маються в наявності. Індукція ж, що буде корисна для відкриття і доказу наук і мистецтв, повинна розділяти природу за допомогою належних розмежувань і виключень. І потім після достатньої кількості заперечних суджень вона повинна зробити позитивний висновок... Користуватися ж допомогою цієї індукції слід не тільки для відкриття аксіом, але і для визначення понять. У зазначеній індукції полягає найбільша надія <...>.

Бекон Ф. Новий Органон // Соч.: У 2 т. - 2 вид. - М., 1978. - Т. 2. - С. 88, 90, 100-101, 109.

Іншим відомим представником емпіричного напрямку був Джон Локк (1632 -1704) — англійський філософ і суспільний діяч, творець ідейно-політичної доктрини лібералізму. Якщо Ф. Бекон звертався до досвіду як до чогось наявного, уже даного, цікавлячись в основному тим, яким чином з цього досвіду можна добути знання, придатне для практичного використання, то Дж. Локк поставив собі за мету дослідження механізмів виникнення відчуттів у процесі спілкування людини і навколишнього світу. Із самого початку Локк відкинув досить поширену у філософській традиції теорію вроджених ідей (згадаємо хоча б Платона з його переселенням душі і наступним пригадуванням побаченого нею у світі ідеального буття), оскільки загальноприйняті поняття і принципи та ідеї «невідомі дітям, ідіотам і більшій частині людства; звідси ясно, що вони не є загальними для всіх людей враженнями» (Локк Дж. Досвід про людськерозуміння //Соч.: У 3 т. - М., 1985. - Т. 1. - С. 112). Власна ж позиція Дж. Локка по даному питанню така: «Всі ідеї приходять від відчуття або рефлексії. Припустимо, що розум є білий папір без усяких знаків і ідей. Але яким же чином він одержує їх?.. На це я відповідаю одним словом: з досвіду. На досвіді ґрунтується все наше знання, від нього зрештою воно походить. Наше спостереження, спрямоване або на зовнішні предмети, що відчуваються, або на внутрішні дії нашого розуму, що ми самі сприймаємо і про які ми самі міркуємо, надає нашому розумуі весь матеріал міркування. Ось два джерела знання, відкіля походять всі ідеї, що ми маємо або природним чином можемо мати» (Локк Дж. Досвід про людське розуміння //Соч.: В з т. - М., 1985. -Т. 1. - С. 154).

З механізмами утворення простих і складних ідей за Дж. Локком можна познайомитися, прочитавши уривки з його основної праці «Досвід про людське розуміння».

2 Питання для самостійного опрацювання:

1. Які якості Локк називає первинними, а які — вторинними? Приведіть приклади обох типів якостей.

2. Якого роду відчуття або ідеї породжують у нашому мисленні відповідно первинні і вторинні якості? Опишіть механізм виробництва «ідей» первинними і вторинними якостями.

3. Як утворюються, за Локком, складні, абстрактні ідеї? Які джерела знання — відчуття або рефлексії — задіяні при утворенні складних ідей?

4. У чому полягає принципова відмінність в діяльності розуму при формуванні ним простих і складних ідей?

Так, сніговий ком здатний породжувати в нас ідеї білого, холодного і круглого. Тому сили, що викликають ці ідеї в нас, оскільки вони знаходяться в сніжній грудці, я називаю якостями, а оскільки вони суть відчуття чи сприйняття в нашому розумі, я називаю їх ідеями. Якщо я говорю іноді про ідеї, що ніби знаходяться в самих речах, це слід розуміти так, що під ними маються на увазі ті якості в предметах, що викликають у нас ідеї.

Первинні якості. Серед розглянутих у такий спосіб якостей у тілах є, по-перше, такі, що зовсім невіддільні від тіла, у якому б воно не було стані; такі, що воно постійно зберігає при усіх змінах. Візьміть, наприклад, зерно пшениці і розділіть його навпіл — кожна половина усе ще має щільність, довжину, форму і рухливість; розділіть його знову — воно усе ще зберігає ці самі якості; розділяйте його далі так доти, поки частини не стануть непомітними, і все-таки кожна частина буде зберігати всі ці властивості. Названі якості тіла я називаю первісними або первинними. Мені здається, ми можемо помітити, що вони породжують у нас прості ідеї, тобто щільність, довжину, форму, рух або спокій і число.

Вторинні якості. По-друге. Такі якості, як кольори, звуки, смаки і т.д., що насправді не знаходяться в самих речах, але являють собою сили, що викликають у нас різні відчуття первинними якостями речей, тобто обсягом, формою, будовою і рухом їхніх непомітних часток, я називаю вторинними якостями...

Як первинні якості утворюють свої ідеї? Найближче питання, що ми повинні розглянути, зводиться до того, як тіла викликають у нас ідеї. Очевидно, за допомогою поштовху — єдино можливого для нас способу уявити собі вплив тіл...

Як викликаються їхні вторинні якості? Можна уявити собі, що ідеї вторинних якостей так само викликаються в нас тим же самим способом, як і ідеї первісних якостей, тобто впливом непомітних часток на наші почуття. Адже ясно, що є тіла, і їх досить багато, які такі малі, що ми не можемо жодним своїм почуттям знайти їхній обсяг, форму або рух (такі, мабуть, частки повітря, води й інші набагато менші частки )... наприклад, фіалка поштовхом таких непомітних часток матерії особливої форми й обсягу, різним ступенем і видозмінами їхніх рухів викликає в нашому розумі ідеї блакитного кольору і приємного запаху цієї квітки <...>.

...Дотепер ми розглядалипрості ідеї, при сприйнятті яких розум буває тільки пасивним. Але розум, будучи зовсім пасивним при сприйнятті усіх своїх простих ідей, робить деякі власні дії, за допомогою яких з його простих ідей як матеріалу і основи для іншого будуються інші... Ідеї, утворені таким чином, із поєднання декількох простих ідей, я називаю складними; такі краса, вдячність, людина, військо, всесвіт. Хоча ці ідеї складені з різних простих ідей або зі складних ідей, складених із простих, розум при бажанні може розглядати кожну окремо як щось досконале ціле і позначати одним ім'ям <...>. Якщо зі складних ідей, що позначаються словами «людина» і «кінь», виключити лише особливості, якими вони розрізняються, утримати тільки те, у чому вони сходяться, утворити з цього нову, відмінну від інших складну ідею і дати їй ім'я «тварина», то вийде більш загальний термін, що охоплює собою разом з людиною різні інші істоти.

Локк Дж. Досвід про людське розуміння // Соч.: У 3 т. - М., 1985. - Т. 1. - С. 183-186, 212-213, 469.

РАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ НАПРЯМОК У ФІЛОСОФІЇ НОВОГО ЧАСУ

Основоположником раціоналізму, що заклав основи не тільки філософії Нового часу, але і сучасної науки (наприклад, увів систему координат), був Рене Декарт (1596-1650) — французький філософ, математик, фізик і фізіолог. Р. Декарт вважав, що все знання про навколишній світ може бути виведене безпосередньо з людського розуму методом дедукції, тобто руху думки від загального до часткового. Для цього необхідно, щоб спершу розум шляхом безпосередньоїінтелектуальної інтуїції розгледів усередині самого себе деякі «першооснови», або абсолютні, загальні і найбільш прості істини, що «повинні бути настільки ясні і самоочевидні, щоб при уважному розгляді людський розум не міг засумніватися в їхній істинності, по-друге, пізнання всього іншого повинне залежати від них так, що, хоча основоположення і могли б бути пізнані поза пізнанням інших речей, однак ці останні, не могли б бути пізнані без знання першооснов» (Декарт Р. Першооснови філософії // Соч.: У 2 т. - М., 1989. - Т. 1. - С. 301-302).Потім за допомогою змісту цих істин можна було пояснити усе менш загальне, а тому те, що залишалося невідомим. Р. Декарт вважав, що завдяки безсумнівності вихідних засновків (наприклад, ніхто не буде сумніватися в тому, що він «мислить, отже, існує», оскільки навіть сам сумнів у реальності власного існування можливий не інакше як у мисленні) буде забезпечена та ступінь вірогідності, загальності і необхідності знання, яка не доступна оманним відомостям, що даються нашими органами чуттів (наприклад, за словами Р. Декарта, хворій людині будь-яка їжа здається гіркою, а зірки, що спостерігаються нами, через дальність відстані уявляються нам у багато разів меншими, ніж вони є насправді).

Обґрунтування раціоналістичного методу пізнання дійсності і його основних правил можна знайти в приведених нижче уривках з основних робіт Р. Декарта — «Метафізичні міркування», «Першооснови філософії» і «Міркування про метод».

3 Питання для самостійного опрацювання:

1. Розкрийте зміст вислову «мислю, отже, існую». Чому цим висловом були закладені основи раціоналізму як самого впливового напрямку у філософії Нового часу?

2. На якій підставі Р. Декарт раціональне пізнання вважає більш точним, ніж чуттєве?

3. Які наступні після обґрунтування першооснов пізнавальні кроки варто почати, згідно Р. Декарту?

4. Перелічітьосновні правила дедуктивного методу за Р. Декартом. Чи можна вважати цей метод строго науковим?

5. Яка кінцева мета пізнання відповідно до раціоналістичного картезіанського методу?

[РАЦІОНАЛІЗМ]

Я є, я існую — це достовірно. Як надовго? На стільки, скільки я мислю, тому що можливо і те, що я зовсім перестав би існувати, якби перестав мислити. Отже, я, строго кажучи, — тільки мисляча річ, тобто дух, або душа, або розум, або ум <...>. А що таке мисляча річ? Це річ, що сумнівається, розуміє, стверджує, бажає, не бажає, уявляє і відчуває <...>.

...коли я розумів з більшою ясністю і більшою досконалістю, що таке віск: чи тоді, коли вперше помітив його і думав, ніби-то пізнаю його за допомогою зовнішніх чуттів або принаймні за допомогою так званого загального почуття, тобто здатності уявляти, або ж тепер, коли я ретельно розглянув, що таке віск і яким чином він може бути пізнаний?..мені тепер стало ясно, що тіла не пізнаються почуттями або здатністю уявляти, але одним тільки розумом і що вони стають відомими не завдяки тому, що їх розуміють чи осягають думкою <...>.

Існування цієї здатності я прийняв за перше основоположення, з якого вивів найбільш ясний наслідок, саме що існує Бог — творець всього існуючого у світі; а тому що він є джерело всіх істин, то він не створив нашого розуму по природі таким, щоб останній міг обманюватися в судженнях про речі, сприйняті ним найяснішим і чітким чином. У цьому всі мої першооснови, якими я користуюся стосовно нематеріальних, тобто метафізичних, речей. З цих принципів я виводжу самим ясним чином початки речей тілесних, тобто фізичних: саме, що існують тіла, протяжні в довжину, ширину і глибину, що мають різні фігури і різний спосіб руху. Такі в загальному і цілому всі ті першооснови, з яких я виводжу істину про інші речі... Хоча всі ці істини, прийняті мною за початки, завжди були усім відомі, проте, наскільки я знаю, дотепер не було нікого, хто прийняв би їх за першооснови філософії, тобто хто зрозумів би, що з них можна вивести знання про все існуюче у світі.

Декарт Р. Метафізичні роздуми // Вибрані .твори. - М., 1950. - С. 344-345, 349-351

Декарт Р. Першооснови філософії // Твори: У 2 т. - М., 1989. - Т 1. - С. 306-307.

[ОСНОВНІ ПРАВИЛА МЕТОДУ]

Перше — ніколи не приймати за істину нічого, що я не пізнав би таким з очевидністю, тобто, ретельно уникати поспішності й упередження і включати у свої судження тільки те, що уявляється моєму розуму настільки ясно і настільки чітко, що не дає мені ніякого приводу піддавати їх сумніву.

Друге — поділяти кожну проблему, що розглядається на стільки частин, скільки буде потрібно, щоб краще їх вирішити.

Третє — розміщувати свої думки у визначеному порядку, починаючи з предметів найпростіших і легкопізнаваних, і сходити помалу, як по східцях, до пізнання найбільш складних, допускаючи існування порядку навіть серед тих, які в природному ході речей не передують один одному.

І останнє — робити усюди переліки настільки повні й систематизацію настільки всеохоплюючою, щоб бути упевненим, що нічого не пропущене.

...Таким чином, якщо утримуватися від того, щоб приймати за істину щось, що таким не є, і завжди зберігати порядок, у якому варто виводити одне з іншого, то не може існувати істин ні настільки віддалених, щоб вони були незбагненні, ні настільки таємничих, щоб не можна було їх розкрити... І при цьому я, можливо, не здамся вам занадто марнославним, якщо ви візьмете до уваги, що існує лише одна істина відносно кожної речі і хто знайшов її, знає про неї усе, що може знати. Так, наприклад, дитина, що училася арифметиці, зробивши правильне додавання, може бути упевненою, що знайшла відносно шуканої суми усе, що може знайти людський розум.

Декарт Р. Міркування про метод... // Твори: У2т. - М., 1989. - Т. 1. - С. 260-262.

Виразником однієї з основної просвітницької ідеї — ідеї прогресу, що лягла в основу лінійно-прогресивного напрямку філософії історії, був Жан Антуан Кондорсе (1743-1794) — французький просвітитель, математик і політичний діяч, що став однією з численних жертв Великої Французької революції. Їй він присвятив окремий твір — «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму».

4 Питання для самостійного опрацювання:

1. З'ясуєте, яку роль у «прогресі людського розуму» відіграють вроджені індивідуальні здібності людини, закони навколишньої природи і взаємодія із собі подібними людьми в рамках людського суспільства. Зробіть загальний висновок: чи є «прогрес людського розуму» неминучим об'єктивним процесом.

2. Навіщо, з погляду Ж. А. Кондорсе, необхідне вивчення «прогресу людського розуму»?

3. До яких позитивних наслідків для людського родуповинний привести в остаточному підсумку «прогрес людського розуму»?

4. Яку роль у «прогресі людського розуму», на вашу думку, може відіграти Просвітництво?

Людина народжується зі здатністю одержувати відчуття, помічати і розрізняти у своїх сприйняттях найпростіші відчуття, що їх складають, утримувати, розпізнавати, комбінувати, зберігати або відтворювати їх у своїй пам'яті, порівнювати між собою ці зв’язки ... Ця здатність розвивається в ній під впливом зовнішніх речей... Вона вдосконалює також цю здатність за допомогою спілкування із собі подібними індивідами, нарешті, за допомогою штучних засобів, що люди, слідом за першим розвитком цієї самої здатності, почали винаходити <...>.

Якщо обмежуватися спостереженням, пізнанням загальних фактів і незмінних законів розвитку цих здібностей, того загального, що мається в різних представників людського роду, то в наявності буде наука, названа метафізикою.

Але якщо розглядати той же самий розвиток з погляду результатів щодо маси індивідів, що співіснують одночасно на даному просторі, і якщо простежити його з покоління в покоління, то тоді воно перед нами постане як картина прогресу людського розуму.

Цей прогрес підпорядковується тим же загальним законам, що спостерігаються в розвитку наших індивідуальних здібностей, тому що він є результатом цього розвитку, що спостерігається одночасно у великого числа індивідів, об'єднаних у суспільство. Але результат, що виявляється в кожен момент, залежить від результатів, досягнутих у попередні моменти, і впливає на ті, котрі повинні бути досягнуті в майбутньому. Ця картина, таким чином, є історичною, тому що створюється шляхом послідовного спостереження людських суспільств у різні епохи, що вони проходять.

ПРОДОВЖЕННЯ.. 27

Бесплатный конструктор сайтов - uCoz