 Навігація |
|
| Вхід |
|
| Лічильник |
|
| Календар |
| « Апрель 2024 » | | Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Вс | | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | | 29 | 30 |
|
| Реклама |
|
|
| Приветствую Вас, Гость · RSS |
25.04.2024, 10:01 |
|
Семінар 13. СВІДОМІСТЬ: ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ І СУТНІСТЬ
План
1. Виникнення і сутність свідомості.
2. Структура свідомості, її основні рівні. Свідоме, несвідоме, надсвідоме.
3. Єдність мислення, мови і спілкування.
4. Свідомість, душа, дух і тіло.
Теми рефератів.
1. Співвідношення біологічного і соціального у походженні свідомості.
2. Спілкування: сутність, форми, рівні.
3. Рівні психічного життя людини: несвідоме, підсвідоме, надсвідоме.
ТЕКСТИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1 Питання для самостійного опрацювання:
К. Маркс і Ф. Енгельс
1. Яким чином К. Маркс і Ф. Енгельс визначають співвідношення між буттям і свідомістю?
2. Що, на їхню думку, є тією реальністю, яка породжує свідомість, думки та ідеї?
3. Як Ви поясните їхній вислів про те, що філософія, релігія, мораль та інші форми ідеології не мають історії?
4. Чи задовольняє Вас такий підхід до свідомості, коли вона розгляд дається як просте відображення в мізках людей матеріальних умов їхнього життя?
Сутність матеріалістичного розуміння історії. Суспільне буття і суспільна свідомість
Отже, справа полягає в наступному: певні індивіди, що певним чином ведуть виробничу діяльність, вступають у певні суспільні й політичні відносини. Емпіричне спостереження повинно в кожному окремому випадку — на досвіді й без будь-якої містифікації та спекуляції — виявити зв'язок суспільної й політичної структури з виробництвом. Суспільна структура і держава постійно виникають із життєвого процесу певних індивідів — не таких, якими вони можуть здаватися у власній чи чужій уяві, а таких, якими вони є у дійсності, тобто як вони діють, матеріально виробляють і, отже, як вони справді виявляють себе за певних матеріальних, від їхньої волі не залежних меж, передумов та обставин.
Виробництво ідей, уявлень, свідомості первісно прямо вплетене в матеріальну діяльність і матеріальне спілкування людей, у мову реального життя. Утворення уявлень, мислення, духовне спілкування людей є тут ще безпосереднім породженням їхніх матеріальних дій. Те саме стосується і духовного виробництва, як воно виявляє себе в мові політики, законів, моралі, релігії, метафізики і т. ін. того чи іншого народу. Люди є творцями своїх уявлень, ідей тощо, але мова йде про дійсних, діючих людей, зумовлених певним розвитком їхніх продуктивних сил і відповідним цьому розвиткові спілкуванням, аж до найвіддаленіших форм.
Свідомість ніколи не може бути чимось іншим, ніж усвідомленим буттям, а буття людей є реальним процесом їхнього життя. Якщо в усій ідеології люди та їхні стосунки виявляються поставленими на голову, немов у камері-обскурі, то це явище так само випливає з історичного процесу їхнього життя, як зворотне зображення предметів на сітчатці ока випливає безпосередньо з фізичного процесу їхнього життя.
Всупереч німецькій філософії, що сходить із неба на землю, ми тут підносимося з землі на небо, тобто ми виходимо не з того, що люди говорять, думають, уявляють собі, — ми виходимо також не з вигаданих, уявних, тільки на словах існуючих людей, аби від них перейти до справжніх людей; для нас вихідною точкою є дійсно діяльні люди, і з їхнього справжнього дієвого процесу ми виводимо також і розвиток ідеологічних відображень і відгуків цього життєвого процесу. Навіть туманні утворення в мізках людей, і ті є необхідним продуктом, свого роду випаровуваннями їхнього матеріального життєвого процесу, який може бути встановлений емпірично і який пов'язаний з матеріальними передумовами. Таким чином мораль, релігія, метафізика й інші види ідеології та відповідні їм форми свідомості втрачають видимість самостійності. У них немає історії, у них немає розвитку: люди, що розвивають своє матеріальне виробництво і своє матеріальне спілкування, змінюють разом з цією своєю дійсністю також і своє мислення та продукти цього мислення. Не свідомість визначає життя, а життя визначає свідомість. При першому способі розгляду виходять із свідомості, немовби вона була живим індивідом; при другому, що відповідає дійсному життю, виходять із самих дійсних живих індивідів і розглядають свідомість тільки як їхню свідомість.
Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Тв. - Т. 3.- С. 24-29
2 Питання для самостійного опрацювання:
О. Лосєв
1. В чому О. Лосєв убачає незадовільність формули: буття визначає свідо-мість?
2. Проти чиєї доктрини спрямована його критика?
3. До яких логічних наслідків, на думку філософа, призводить заперечення душі? Бога?
4. Яка альтернатива, за Лосєвим, чатує на послідовного матеріаліста?
5. Чому, на погляд філософа, душа завжди повинна мати тіло? Яка Ваша дум-ка?
У діалектичному взаємовідношенні перебувають і поняття свідомості й буття. ...Я хочу поговорити про це гасло: "буття визначає свідомість". Що означає це твердження? ...Я зупинюсь лише на одному значенні "буття", яке найчастіше мають на увазі захисники цієї аксіоми. Зазвичай тут мають на думці соціальний лад і навіть більш часткові його моменти. Отже, соціальні відносини визначають свідомість. Спитаймо: а з чого складаються "соціальні" і навіть виробничі відносини? Чи не самі люди їх створюють? Якщо виробничі відносини створюються людьми, то, виходить, не тільки "буття визначає свідомість", але свідомість визначає буття.
...коли насправді "буття визначає людину", то неможливе не тільки те активне перетворення життя і світу, до якого закликає революція, але неможлива й сама революція, яка сама є свідомою і активною дією "свідомості" на соціальне буття. Буття визначає свідомість, а хіба сама свідомість не є буттям?
Я хотів би вказати тільки на те, що суто діалектично треба казати: і "буття визначає свідомість", і "свідомість визначає буття"; міфологічно ж можна стверджувати все, що завгодно. Це питання не знання, а віри.
...Міфологічні ж пристрасті змушують галасувати й навколо проблеми душі й тіла. З життєвої точки зору, здавалося б, усе цілком ясно. Тільки божевільний може стілець визнати за живу істоту, а живу істоту за бездушний предмет. А проте багатьом дуже хочеться, аби не було ні в чому ніде ніякої душі.
... Скажуть, навіщо душа, коли світ є тіло? Якщо світ є тіло, і тільки тіло, то ми вже визнали, що тіло та його рух, якщо брати їх самі по собі, зовсім не поясненні самі з себе. Хоч яке б тіло ми взяли — велике чи мале — рух його все одно непоясненний з самого тіла, якщо мислити його бездушним.
Світ як тіло відрізняється від каменя, що лежить або падає, чим завгодно, але тільки не одухотвореністю. Світ, особливо з погляду матеріалістів, є тільки сумою різного роду каменів, не більше.
Отже, і стосовно цілого світу (як тіла) мусить виникнути питання про джерело його руху й життя. Або його рух пояснюється чимось іншим, позасвітовим, — тоді існує Бог як першодвигун світу; або світ рухає сам себе, є чимось саморушійним, тоді він — не просто тіло, бо про тіло ви самі стверджуєте, що воно бездушне і не може рухати самого себе. Таким чином, матеріаліст, якщо він хоче бути справжнім діалектиком, мусить прийти або до визнання буття Божого, або до визнання Світової Душі.
Матеріалісти ж у глибині душі і всупереч своїм словесним запевнянням сповідують світ як вічну смерть, як те величезне, всесвітнє дохле чудовисько, в якому, справді, немає потреби пояснювати якийсь рух або життя.
в) Душа саморушійна, вона рухає собою. Це означає, що в ній рушійний момент відрізнено від рухомого, що рушійне має рухоме як свій об'єкт. Інакше, душа завжди мусить мати тіло. Або є душа, тоді є й тіло; або тіла немає, тоді немає й ніякої душі.
Оскільки зараз у нас мало охочих визнати душу на шкоду тілу, то я не буду розвивати цю аргументацію. Зазначу тільки, що існує не тільки одне фі-зично-чуттєве тіло. І не тільки теософія й різні "природні" релігії визнають різні типи тілесності, але вчення про різні типи тілесності становлять невід'-ємну складову християнства. Христос явився учням по воскресінню "дверем затвореним"(Єв. Іоан. XX, 19), а проте тут же "Він показав їм руки і ноги і ребра свої", а Фома навіть торкався ран Христових. Іншого разу Ісус явився серед учнів настільки раптово, що учні, "знітившись і налякавшись, подумали, що бачать духа"(Єв. Луки XXIV). Ісус знову показує їм руки й ноги і говорить: "Це — я сам; осягніть мене і роздивіться, бо дух плоті й кісток не має, як бачите в Мене", і навіть приймає їжу. Явно, що євангельська інтуїція говорить не просто про фізичне тіло. Нарешті, вчення про воскресіння плоті вже з цілковитою очевидністю говорить про різні типи тіла. "Не всяка плоть така ж плоть; але інша у людей, інша плоть у худобин, інша у риб, інша у птахів. Є тіла небесні і тіла земні: але інша слава небесних, інша земних" (І. Кор. XV, 39-40). "Сіється тіло душевне, постає тіло духовне. Є тіло душевне, є тіло і духовне". Майбутнє тіло буде "во єжи биті ему сообразно тілу слави Єго"(Філ. III)... Я навіть сказав би, що жоден християнський догмат неможливий без особливої містико-міфолопчноі натурфілософії. Вознесіння Христа на небо, вочевидь, можливе тільки як результат певного фізичного перетворення Його тіла. Перетворення на Фаворі є вчення про розумне тіло. Сходження Духа Св. у вигляді вогненних язиків також можливе лише завдяки особливій організації простору і матерії'. Сюди ж належать такі факти, як взяття на небо пророка Іллі й Бо-гоматері. Нарешті, і сама Софія, Премудрість Божа, є також не чим іншим, ніж особливого роду тілом. Отож, душа і дух завжди передбачають тіло, так або інакше організоване.
Лосев О.Ф. Діалектика міфу // Філософія, міфологія, культура. - М., 1991. - С. 121 – 125.
3 Питання для самостійного опрацювання:
Святитель Лука (Войно-Ясенецький)
1. Які два органи мислення виділяє святитель Лука?
2. Де з’являються людські почуття та чи спричинені вони фізіологією?
3. Який зв’язок існує між серцем та мозком?
4. Що є органом інтуїтивного мислення та чому воно протилежне раціоналістичному?
"Він дав їм (людям) мову і смисл, очі і вуха, і серце для мислення" (Прем. Сір. 17, 5).
"Та відкриються помисли багатьох сердець" (Лк. 2, 35).
"Для чого такі помисли входять у серця ваші?" (Лк. 24, 38).
Зупинимося на останньому тексті. Як ці помисли входять у серця ваші? Відкіля входять? Якщо входять у серце, то, виходить, не народжуються в ньому. Звичайно, Писання не суперечить безсумнівним фізіологічним фактам і не заперечує ролі мозку в мисленні, і не тільки в мисленні, але й у всіх психічних процесах. Звичайно, пророцтва і ведіння пояснюються благодатним впливом Духа Святого на розум пророків, а розумові процеси відбуваються в мозку. Проте, діяльністю мозкової кори мислення не обмежується й у ній не закінчується. Нам відомі в мозку рухові і сенсорні центри, вазомоторні і дихальні, теплові й інші центри, але немає в ньому центрів почуттів. Нікому не відомі центри радості та суму, гніву і страху, естетичного і релігійного почуття. Хоча від усіх органів почуттів і усіх взагалі органів тіла направляються в мозок і закінчуються в клітинах його сенсорних центрів усі чуттєві нервові волокна, але вони несуть тільки відчуття зорові і слухові, нюхові і смакові, тактильні і термічні, локомоторні та багато інших. Але це тільки відчуття. А не розрізняти відчуття і почуття значить впадати в найглибшу психологічну помилку.
Якби ми могли, що, звичайно, немислимо, зупинити стрімку та надзвичайно складну динаміку психічних процесів і розглянути окремі елементи в статичному стані, то відчуття явились би нам тільки як імпульси до виникнення думок, почуттів, бажань і вольових рухів. А думки, взяті з мозку, виявились би лише незакінченим, сирим матеріалом, що підлягає глибокій і остаточній обробці в серці - горнилі почуттів і волі.
Яким чином думки, що виникли в мозку передаються до серця, ми не знаємо, але думка, як акт суто психологічний, на відміну від відчуттів, як актів фізіологічних, не має потреби в анатомічних шляхах проведення. Не мають потреби в цих шляхах і почуття, що виникають у серці залежно від тих або інших думок і значною мірою формують їх.
Але не тільки з мозку серце одержує ці оброблені думки, сенсорні сприй-няття, але й саме має дивну, найважливішу здатність одержувати зі світу духовного екзогенні [зовнішні], анітрошки не адекватні органам чуття, відчуття самого вищого порядку.
І ці відчуття із серця передаються розуму, в мозок і значною мірою визна-чають, направляють і змінюють усі психічні процеси, що відбуваються у розумі й душі. Звернемося до інших текстів Святого Письма.
"Так відкриються думки багатьох сердець".
"Мудрість почиває у серці розумного".
"Божевілля в серці їх".
Якщо можна говорити про помисли серця, про те, що серце є осередок і обитель мудрості, то, виходить, у ньому не тільки одержують почуттєве і во-льове наповнення думки, що народжуються в мозку, і не тільки сприймаються ним екзогенні духовні впливи, що передаються в мозок, але в серці ці сприйняття так само народжують думки, міркування як сенсорні сприйняття служать імпульсами і матеріалом для розумової діяльності мозку. Серце, отже, - другий орган сприйняття, пізнання і думки. У ньому народжується з цієї діяльності пізнання і почиває в ньому мудрість. Або, якщо серце позбавлене Божої благодаті і не сприймає зі світу трансцендентних впливів Духа істини і добра, а є схильним до сприйняття духу зла, неправди, гордості, то божевілля народжується і живе в ньому. Інтелектуали вважають непорушною істиною, що ми пізнаємо дійсність розумом, анатомо-фізіологічним органом якого вони, природно, вважають головний мозок. Але вже в XVII столітті, у розпалі картезіанського дог-матизму, коли інтелектуалізм був усесильний, геніальний математик і мисли-тель Бльоз Паскаль зумів знайти межу і безсилля розуму і запропонував замінити його пізнавальною здатністю, що відрізнялася б безпосередністю і придатністю для дослідження істини.
Те, що згодом Бергсон остаточно назвав інтуїцією, Паскаль назвав почуттям тонкостей, чуттям судження, почуттям, натхненням, серцем, інстинктом. Усі ці слова однаково позначають у його "Думках" безпосереднє пізнання дійсності, свідомість живої реальності, що протилежна розмислу і раціональним викладкам. У найперших своїх творах Паскаль установив цю нову різницю між "геометричним розумом" і чуттям тонкостей. Геометричний розум - це саме те, що ми називаємо раціоналістичним або логічним способом мислення; чуття тонкостей – мислення інтуїтивне.
Святитель Лука (Войно-Ясенецький). Дух. Душа. Тіло //Наука и религия. - 2001. - С. 160 – 187.
|
|
