 Навігація |
|
| Вхід |
|
| Лічильник |
|
| Календар |
| « Апрель 2024 » | | Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Вс | | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | | 29 | 30 |
|
| Реклама |
|
|
| Приветствую Вас, Гость · RSS |
26.04.2024, 16:25 |
|
Семінар 14. СУСПІЛЬСТВО У ФІЛОСОФСЬКОМУ ПІЗНАННІ.
План
1. Різноманітність поглядів на суспільство в історії філософії.
2. Формаційна (К.Маркс) і цівілізаційна (Н,Данилевський, О.Шпенглер) концепції суспільст-ва.
3. Суспільна свідомість: поняття, структура. Аналіз основних структурних елементів.
4. Ідея прогресу в історії. Сенс історії. Глобальні проблеми людства
5. Свобода і необхідність в суспільному бутті.
Теми рефератів
1. Духовне життя суспільства та його структура.
2. Ідея кінця історії (Ф.Фукуяма).
3. Діалектика форм суспільної свідомості.
ТЕКСТИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
СОЦІАЛЬНА РІВНІСТЬ І НЕРІВНІСТЬ
Уже китайська філософія, що стояла на позиції «пристосування до світу», а тому акцентувала свою увагу на соціально-етичних проблемах, не могла залишити без уваги питання соціальної рівності і нерівності. Пропоноване нижче її вирішення най-більшим китайським мислителем Конфуцієм у книзі «Лунь Юй» («Бесіди і суджен-ня») на основі принципу «золотої середини», очевидно, варто вважати найбільш прийнятним і для інших напрямків китайської філософії.
1 Питання для самостійного опрацювання:
1. Що для Конфуція є причиною порушення суспільного миру?
2. Що є первісним у супільній гармонії – мир чи багатство?
Я чув про те, що правителі царств і глави родин стурбовані не тим, що в них мало людей, а тим, що [багатства] розподілені нерівномірно, стурбовані не бідністю, а відсутністю миру [у відносинах між верхами і низами]. Коли багатства розподіляються рівномірно, то не буде бі-дності; коли в країні панує гармонія, то народ не буде нечисленний; коли панує мир [у відносинах між верхами і низами], не буде небезпеки скинення [правителя] (Лунь Юй, Гл. 16, 1). Конфуцій. Лунь Юй. (Бесіди і висловлення) // Древньокитайська філософія. Зб. текс-тів у 2 т. - М, 1972. - Т. 1. - С. 169.
Позиція найбільшого античного мислителя Аристотеля з приводу соціальної рів-ності й нерівності, викладена в трактаті «Політика», може видатись співзвучною як позиції Конфуція, так і реаліям життя сучасного західного суспільства. Тому, знайом-лячись з нею, майте на увазі -Арістотель пише про повноправних громадян грецьких міст-держав, що складали усього кілька відсотків їхнього населення, і вважає, що «одні люди по природі вільні, інші — раби, і цим останнім бути рабами і корисно, і справедливо» (Політика, 1255 а, 1-5).
2 Питання для самостійного опрацювання:
1. Яким майновим станам населення, за Аристотелем, повинна належати влада?
2. У чому Аристотель бачить принципові недоліки перебування у владі багатої меншості і бідної більшості відповідно?
3. Яку політику у відношенні соціальної рівності й нерівності, на думку Аристоте-ля, повинна проводити держава?
У кожній державі є три частини: дуже заможні, украй незаможні і треті, що стоять посе-редині між тими й іншими. Оскільки є загальноприйнятим, помірність і середина — найкра-ще, то, мабуть, і середній статок із усіх благ усього краще...
...Держава найбільше прагне до того, щоб усі в ній були рівні й однакові, а це властиво переважно людям середнім... Вони не прагнуть до чужого добра, як бідняки, а інші не зазі-хають на те, що цим належить, подібно тому, як бідняки прагнуть до майна багатих... Тому найбільшим благополуччям для держави є те, щоб його громадяни мали власність середню, але достатню; а в тих випадках, коли вони володіють занадто чимось, а інші ж нічого не ма-ють, виникає або крайня демократія, або олігархія в чистому вигляді, або тиранія, саме під впливом протилежних крайностей (Політика, 1295 b - 1296 а). Аристотель. Політика // Тв. У 4 т. - М., 1983. - Т 4. - С. 507-508.
Предметом спеціального філософського розгляду проблема соціальної рівності і нерівності стає тільки в епоху Просвітництва. Найвідоміший твір цього періоду, прис-вячений даній проблемі, — трактат «Про суспільний договір» Жан Жака Руссо.
1 Питання для самостійного опрацювання:
1. На якій підставі Ж. Ж. Руссо вважає усіх людей у суспільстві рівними?
2. Якого роду рівність має на увазі Ж. Ж. Руссо у відношенні влади і багатства? Чи можна вважати її рівністю в повному розумінні слова?
3. Чому Ж. Ж. Руссо закликає боротися за досягнення рівності, адже він сам називає її «химерою, плодом мудрування»?
Первісна угода [суспільний договір] не тільки не знищує природну рівність людей, а навпаки, заміняє рівністю як особистостей і перед законом усю ту нерівність, що внесла природа в їхню фізичну рівність; і хоча люди можуть бути нерівні по силі або здібностях, вони стають усі рівними в результаті угоди і за правом <...>.
Що стосується рівності, то під цим словом не слід розуміти, що усі повинні мати владу і багатство у зовсім однаковій мірі; але, що стосується влади, — вона повинна бути такою, щоб вона не могла перетворитися ні в яке насильство і завжди повинна здійснюватися відповідно з положенням в суспільстві й у силу законів; а що до багатства, — жоден громадянин не повинний мати настільки значний статок, щоб мати можливість купити іншо-го, і жоден — бути настільки бідним, щоб бути змушеним себе продавати: це припускає в тім, що стосується знатних і багатих, обмеження розмірів їхнього майна і впливу, що ж стосується до людей малих — умірення скаре-дності і жадібності.
Говорять, що така рівність — химера, плід мудрування, що не можуть здійснитися на практиці. Але якщо зло неминуче, те хіба з цього слідує, що його не треба, щонайменше, обмежувати. Саме .тому, що сила речей завжди прагне знищити рівність, сила законів завжди повинна прагнути зберігати її.
Руссо Ж. Ж. Про суспільний договір, або принципи політичного права // Руссо Ж. Ж. Про суспільний договір. Трактати. - М., 1998. - С. 215, 241.
Позиція Фрідріха Ніцше з питання про соціальну рівність і нерівність, з якою можна познайомитися на підставі приведеного нижче фрагмента з твору «Антихристиянин», була обумовлена його «філософією життя» і знаменитим вченням про Надлюдину, де піднесення одних людей над іншими визнавалося природним і позитивним.
2 Питання для самостійного опрацювання:
1. На які три великі групи поділяє людей у суспільстві Ф. Ніцше? Чому подібний розподіл він вважає природним?
2. На якій підставі Ф. Ніцше вважає нерівність першою умовою розвитку суспільства і самовдосконалення людини як такої?
3. Яке місце в суспільстві відводить Ф. Ніцше людям із середнім рів-нем здібностей і бажань?
Кастова ієрархія (вищий, над усім закон, що панує,) лише освячує порядок природи, першорядний природний закон, над яким не владні ні сваволя, ні будь-яка «сучасна ідея». В усякому здоровому суспільстві розрізняються й обумовлюють один одного три типи з різними у фі-зіологічному значенні тяжіннями центрів ваги — у кожного своя гігієна, своя сфера праці, своя особлива майстерність і почуття досконалості. Не Ману [міфологічний прабатько людей у Стародавній Індії. Йому приписують складання правил поведінки індуса в приватному і громадському житті відповідно до релігійних догм індуїзму], а природа розділяє людей переважаючих духовно, людей переважаючих м'язами, із сильним темпераментом і, нарешті, третіх, не видатних ні в одному, ні в іншому, посередніх. Треті — велике число, а перші і другі — еліта. Вища каста — назву їх «тими, кого усіх менше», — будучи досконалою, володіє і переважними правами тих, кого менше всіх, — серед цих прав привілей утілювати на землі щастя, красу і благо. Лише найбільш духовним дозволена краса, дозволене прекрасне: лише в них доброта не слабкість... Порядок каст, ієрархія, лише формулює вищий закон самого життя, розрізняти три типи необхідно для того, щоб підтримувати життя суспільства, забезпечувати існування усе більш високих і найвищих типів людини: нерівність прав — перша умова для того, щоб існували права... Право — значить переважне право, привілей. У всякого своє буття — і свої переважні права. Не будемо недооцінювати права посередностей. Чим вище, тим важче жити, — холод посилюється, зростає відповідальність. Висока культура завжди будується як піраміда: підстава широка, передумова цілого — консолідована, міцна і здорова посередність. Ремесло, торгівля, землеробство, наука, більша частина мистецтв, коротше, уся сукупність професійної діяльності, — усе це поєднується лише із середнім рівнем умінь і бажань; усі подібні заняття були б недоречні для людини виняткової, — необхідний інстинкт суперечив би й аристократизмові, і анархізмові. Що ти суспільно корисний, що ти і функція, і коліща, визначено природою: не суспільство, а те щастя, на яке тільки і здатна переважна більшість людей, перетворює посередність у розумну машину. Для посередності бути посередністю щастя; бути майстром у чомусь одного, бути фахівцем — до цього приводить природний інстинкт. Зовсім негідно скільки-небудь глибокого розуму бачити в посередності, як такій, якийсь докір. Посередність сама по собі є перша умова того, щоб існували виключення, — посередністю обумовлена культура в її високому розвитку.
Ніцше Ф. Антихристиянин // Сумерки богів. - М., 1990. - С. 83-85.
Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948) - один з найвідоміших представників російської класичної філософії, висланий у 1922 р. із країни, був очевидцем самої масштабної за всю історію людства спроби побудови суспільства на принципі загальної рівності. Звідси — його негативне відношення до цього принципу, що він висловлює у ряді відкритих листів більшовикам, зібраних у книгу «Філософія нерівності».
3 Питання для самостійного опрацювання:
1. Чому М. Бердяєв бачить джерело «творчого руху у світі» саме в нерівності?
2. Якими мотивами пояснює М. Бердяєв вимогу загальної рівності, що відстоюється революційним шляхом?
... Нерівність є основа всякого космічного ладу, є виправдання самого існування людської особистості і джерело усякого творчого руху у світі. Усяке народження світла в пітьмі є виникнення нерівності. Усякий творчий рух є виникнення нерівності, піднесення, виділення якостей з безякісної маси. Саме богонародження є споконвічна нерівність. Від нерівності народився і світ, і космос. Від нерівності народилася і людина. Абсолютна рівність залишила б буття в нерозкритому стані, у байдужності, тобто в небутті. Вимога абсолютної рівності є вимога повернення до вихідного хаотичного і темного стану, нівельованого і недиференційованого, це є вимога небуття. Революційна вимога повернення до рівності в небутті народилася з небажання нести жертви і страждання, через які йде шлях до вищого життя... Пафос рівності є заздрість до чужого буття, нездатність до підвищення власного буття поза поглядом на сусіда. Нерівність же допускає ствердження буття у всякому, незалежно від іншого.
Бердяєв Н. Філософія нерівності. - М, 1990. - С. 62-63.
Питирим Олександрович Сорокін (1889-1968) — всесвітньо відомий американський соціолог, професор Гарвардського університету також був активним діячем революційних подій 1917 р. Через кілька років після своєї змушеної еміграції з Росії (1922) він у роботі «Проблема соціальної рівності» дав власну оцінку проблеми рівності і нерівності і можливі шляхи її вирішення.
4 Питання для самостійного опрацювання:
1. Які два типи соціальної рівності виділяє П. Сорокін?
2. У чому бачить П. Сорокін корисність або шкідливість виділених ним типів соціальної рівності для суспільства?
3. Яким шляхом пропонує П. Сорокін проводити в суспільстві політику «пропорційної рівності»?
4. Який ідеал соціальної рівності за П. Сорокіним? Як співвідноситься він із пропонованою ним типологією соціальної рів-ності?
Не вдаючись у деталі, соціальну рівність можна мислити двояко: у значенні абсолютної рівності одного індивіда іншому у всіх відношеннях: і в значенні прав і обов'язків, і в розумінні розумовому, моральному, еконо-мічному і т.д.
При послідовному проведенні рівності цього типу не повинна бути терпима ніяка нерівність у якому б то не було відношенні. Ідеалом її є стрижка всіх людей під одну машинку і посильне прагнення зробити їх зовсім подібними один одному, свого роду стереотипними виданнями з того самого екземпляра... При такому розумінні рівності не було б місця на життєвому бенкеті ні Сократу, ні Христу, ні Ньютону, ні Канту, ні Леонардо, ні Мікеланджело, ні будь-кому з великих. Панували б одні посередності й невігласи. Іншими словами, мораль цієї рівності є роздачею премій неуцтву, хворобі, злочинності й т.д. і веде до повного застою культури і її надбань.
Сказаного досить, щоб відкинути це розуміння соціальної рівності. Воно утопічне, нездійсненне, ретроградне і соціально шкідливе.
Але тоді залишається одна можливість: рівність приходиться розуміти вже не в значенні тотожності, а в значенні пропорційності соціальних благ заслугам того або іншого індивіда. Відповідно до цієї формули пропорційності, права на соціальні блага (багатство, любов, славу, повагу і т.д.) не можуть і не повинні бути рівні в простого маляра і Рембранта, у рядового працівника науки і генія, у чорнороба і Едіссона і т. п. «Кожному — за заслугами», «кожному — у міру виявлених сил і здібностей», «кож-ному в міру таланта» — ось короткі формули, висунуті цією концепцією рі-вності...
Запитаємо себе тепер: «Як же повинна мислитися соціальна рівність у своєму ідеальному завершенні?» Чи означає вона тільки установлення відомої пропорційності між заслугами індивіда або групи і соціальних цінностей (благами) за ці заслуги? Або ж вона може мислитися як рівність благ однієї особистості з благами всіх інших?
Вище ми відкинули так звану абсолютну рівність. Відкидаємо її і тепер. Але це не означає, що сам принцип «пропорційної рівності» при належному розвитку не може привести і не приводить до рівності абсолютної... Формула «кожному за його працею» означає, власне кажучи, поширення повноти прав і благ майже на весь народ, на велику частину людства. Мало того, тому що заняття тою або іншою соціально корисною працею доступне майже усім, нікому воно не заборонено, а навпаки, рекомендується..; тому що, далі, ледарство, бездіяльність і дармоїдство усе різкіше і різкіше караються суспільною свідомістю, то можна і треба очікувати, що відсоток трудящих буде усе більше і більше рости з ходом історії, а відсоток ледарів — зменшуватися. Межею його може бути і повинне бути суспільство, де всі (крім, звичайно, абсолютно нездатних, подібно дітей, калік) будуть трудитися і де не буде тих, хто «нічого не робить».
Якщо ж це так, і якщо теорема пропорційності заслуг і привілеїв правильна, то звідси висновок: у суспільстві майбутнього повнота прав і со-ціальних благ буде належати усім, тобто кожний буде мати право і можливість на одержання повної частки й економічних, і духовних, і всяких інших благ...
Сорокін П. Проблема соціальної рівності // Сорокін П. Людина. Цивілізація. Суспільство. - М., 1992. - С. 252-253, 262.
Підхід до проблеми соціальної рівності і нерівності відомого німецького філософа, представника релігійного напрямку в екзистенціалізмі Карла Ясперса (1883 -1969), викладений ним у роботі «Філософська віра», представляє, скоріше, не позицію екзистенціалізму, а позицію християнської релігії. Разом з тим, він показує, чому навіть фактичну відсутність рівності в суспільстві не може знищити цей ідеал.
5 Питання для самостійного опрацювання:
1. З яких причин К. Ясперс вважає неможливим соціальну рівність ні з наукового погляду, ні з погляду соціальних реалій?
2. Якого роду рівність К. Ясперс розглядає як єдино можливу?
3. У чому, на думку К. Ясперса, полягає виняткова суспільна цінність ідеалу соціальної рівності?
Ідея рівності усіх людей зовсім очевидно невірна, оскільки мова йде про характер і здатність людей у якості доступних психологічному дослідженню істот, але вона невірна і як реальність суспільного порядку, у якому в кращому випадку можуть бути рівні шанси і рівне право перед законом.
Сутнісна рівність усіх людей знаходиться винятково на тій глибині, на якій кожному, виходячи з волі, відкритий через моральне життя шлях до Бога. Це рівність цінності, що не може бути встановлена й об’єктивована людським знанням, цінності одиничного як вічної душі. Це — рівність домагання і вічного вироку, що ніби пророкує людині місце на небі й у пеклі. Ця рівність означає: повагу до кожної людини, що не дозволяє розглядати людину як тільки засіб, а вимагає ставитись до неї як самоцілі.
Ясперс К. Філософська віра // Ясперс К. Зміст і призначення історії. - М., 1991. - С. 453.
Цікавий погляд на характер соціальної рівності в західному суспільстві середини XX ст. пропонує іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет у своїй роботі «Повстання мас».
6 Питання для самостійного опрацювання:
1. У чому бачить особливість стану проблеми соціальної рівності і нерівності в сучасному йому суспільстві X. Ортега-і-Гассет?
2. Які подібності і відмінності можна знайти в поглядах X. Ортеги-і-Гассета і Ф. Ніцше на роль «мас» і «посередності» у суспільстві?
3. Прихильником рівності чи нерівності варто вважати Хосе Ортегу-і-Гассета?
Суспільство завжди було динамічною єдністю меншості і маси. Меншість — це сукупність осіб, виділених особливими якостями; маса — не виділених нічим. Мова, отже, йде не тільки і не стільки про «робочу масу». «Маса» — це «середня людина». Таким чином, суто кількісне визначення — безліч — переходить у якісне. Це — спільна якість, нічийна і відчужувана, це людина тою мірою, якою вона не відрізняється від інших, а повторює загальний тип...
Маса — це посередність, і, повір вона у свою обдарованість, мав би місце не крах соціології, а всього-на-всього самообман. Особливість нашого часу в тому й полягає, що пересічні душі, не обманюючись щодо власної заурядності, безбоязно стверджують своє право на неї і нав'язують її всім і усюди. Як говорять американці, відрізнятися непристойно. Маса знімає несхоже, незвичайне і краще. Хто не такий, як усі, хто думає не так, як усі, ризикує стати ізгоєм. І ясно, що «усі» — це аж ніяк не «усі». Світ завжди був неоднорідною єдністю маси і незалежних меншостей. Сьогодні увесь світ став масою.
Ортега-і-Гассет X. Повстання мас // Ортега-і-Гассет X. Вибр. праці. - М., 1997. - С. 45, 48.
|
|
