Семінар 16. ФІЛОСОФІЯ ТЕХНІКИ

План

1.„Техніка”: витоки й еволюція поняття.

2.Техніка в контексті глобальних проблем.

3.Підкорення науки і природи технікою.

Теми рефератів

1.Історія людства за А. Тоффлером.

2.Людина і техносфера.

3.Знання і комп’ютер. Штучний інтелект.

ТЕКСТИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1 Питання для самостійного опрацювання:

Французький соціолог Ж.Еллюль у роботі «Інша революція» показує вплив техні ки на життя людини.

1 Питання для самостійного опрацювання:

1. Що означаєпоняття „технічне середовище”?
2. До чого призводить той факт, що людські враження технічно опосередковані?

... Ми живемо в технічному і раціоналістичному світі... Природа вже не є наше мальовниче оточення. По суті справи, середовище, що помалу створюється навколо нас, є насамперед всесвіт Машини. Техніка сама стає середовищем у буквальному значенні цього слова. Техніка оточує нас як суцільний кокон без просвітів, що робить природу зовсім марною, покірною, вторинною, малозначною. Що має значення — так це Техніка.

Природа виявилася демонтованою науками і технікою: техніка склала цілісне середовище існування, усередині якої людина живе, почуває, мислить, здобуває досвід. Усі глибокі враження, одержувані нею, приходять від техніки ...

Ж.Еллюль. Інша революція .– М.– 2002.

2 Питання для самостійного опрацювання:

1.Чому, за М. Хайдеггером, природа виявляється вбудована в техносферу (на прикладі Рейну)?

2.Чим відрізняються Рейн, вбудований в електростанцію, від Рейну, оспіваного у віршах Ф.Гельдерліна? Чи не подібна ситуація із нашим Дніпром?

На Рейні поставлена гідроелектростанція. Вона ставить ріку на виробництво гідравлічного напору, що змушує обертатися турбіни, чиє обертання пускає в хід машини, що постачають електричний струм, для передачі якого встановлені електростанції зі своєю електромережею. У системі взаємозалежних наслідків постачання електричної енергії сам рейнський потік виявляється чимось призначеним саме для цього. Гідроелектростанція не убудована в ріку так, як убудований старий дерев'яний міст, що століттями з’єднував один берег з іншим. Скоріше, ріка убудована в електростанцію. Рейн є те, що він тепер є як ріка, а саме постачальник гідравлічного напору, завдяки існуванню електростанції. Щоб хоч віддалено виміряти жахливість цієї обставини, на секунду задумаємося про контраст, що звучить у цих двох назвах: «Рейн, убудований в електростанцію для виробництва енергії», і «Рейн, про який говорить твір мистецтва, однойменний гімн Ф.Гельдерліна». Нам заперечать, що Рейн усе-таки ще залишається рікою серед свого ландшафту. Може бути, але як? Тільки як об'єкт, наданий для огляду екскурсійною компанією, що розгорнула там індустрію туризму.

Хайдеггер М. Питання про техніку //Нова технократична хвиля на Заході. – М, 1986

3 Питання для самостійного опрацювання:

„Дух і машина” (М. Бердяєв)

1.В чому, як уважає Н. Бердяев, головний напрям космічного розвитку?

2.В чому полягає, на думку філософа, сенс дуалізму механічної матерії й духу, який характеризує нашу добу?

3.Як він оцінює первісну єдність душі й тіла, духу й органічної матерії?

4.Чому філософ виступає проти ідеалізації природного буття?

5.Чому всупереч усталеним поглядам Н. Бердяев уважає, що утвердження машинної цивілізації не веде до втрати духовності?

Уприродномуорганічномужиттідухіплотьщенедиференційовані, протецеозначаєневищийстандуху, айогоелементарнийстан, завждипов'язанийз тяжкоюборотьбоюзаіснуваннятазлимпримусом. Духщедрімаєвпервіснійорганічності, він не підноситься ще над рослинністю й тваринністю, він ще розчинений у природі. Розщеплення і роздвоєння — неодмінний етап на шляхах розвитку духу, який переживається болісно і нерідко супроводжується почуттям смерті. У сприйнятті цього шляху розвитку ми зазнаємо естетичної омани. Адже ми дуже легко помилково вважаємо наше творче естетичне сприйняття природи за життя самої природи і через силу бачимо зло і неволю, закладені в природному житті.

Все органічно-природне видається нам прекраснішим за все штучно-механічне. Прекрасний квітучий дуб і потворна машина, образлива для ока, вуха і носа, не дає найменшої радості. Ми любимо дуб і хотіли б, щоб він успадкував вічність і щоб у вічному житті ми сиділи б під квітучим гіллястим дубом. Машину, проте, ми любити не можемо, у вічності побачити її не хотіли б і в кращому випадку визнаємо лише її корисність. І яке спокусливе бажання зупинити фатальний процес життя, що веде від квітучого дуба до потворної і смердючої машини.

Однак все-таки цей перехід від органічності дерева, від духмяної рослинності до механічності машини, до мертвої штучності має бути пережитим і прожитим релігійно. Аби воскреснути, треба вмерти, пройти через жертву. І перехід від органічності й цілісності до механічності й розщепленості є стражденний, жертовний шлях Духу. Цю жертву треба свідомо прийняти. Через неї лише досягається свобода духу. Машина є розп'яттям плоті, віднесенням на хрест духмяних квітів і співаючих птахів. Це — Голгофа природи. В незворотному процесі штучної механізації природа немовби спокутує гріх внутрішньої скутості і ворожнечі. Природний організм мусить умерти, аби воскреснути до нового життя. І ось потвори-машини вбивають природну органічну цілісність і опосередковано, болісними шляхами звільняють дух з природної єдності. Став шаблонним у релігійній думці той погляд, наче машина вбиває дух. Але глибшою є та істина, що машина вбиває матерію і від супротивного сприяє звільненню духу. За матеріалізацією прихована дематеріалізація. Разом із входженням машини в людське життя вмирає не дух, а плоть, старий синтез плотського життя. Важкість і скутість матеріального світу немовби виділяється і переходить у машину.

IV

Спочатку все органічно-плотське було освячене і священним. Релігійне освячення плотського життя та його елементарних матеріальних знарядь властиве всім натуралістичним релігіям і самому християнству в його натуралістичний період. Священним був плуг, яким орали землю. Сама земля була священна, і рослини, і тварини, і все господарчо-матеріальне. В первісній фазі свого розвитку людство не могло виковувати господарчих знарядь боротьби без релігійної санкції. Відчуття святості матеріального життя всюди супроводжувало людину. Це освячення плотського життя і відчуття його божественної органічності не зовсім залишило людину і в наш час. Але на високих щаблях історичного розвитку все матеріальне життя фатальним чином припиняє бути священним. Машина не священна і не священний сучасний індустріалізм. Машина і не потребує освячення. Тільки органічне відчувається як священне, механічне ніколи. Секуляризація всього зовнішнього життя пов'язана з розщепленням і роздвоєнням, із втратою первісної органічної цілісності. Свідома згода на секуляризацію життя є згода на жертву, на зречення прекрасних і піднесених оман. Усе святе входить всередину, в дух. Зворотним боком цього знерелігійнення і знедуховлення життя є поглиблення релігійності й більше одухотворення. Релігія перестає бути плотськи побутовою і стає духовною, глибинною. Секуляризація, як і машина, вбиває не дух, а матерію. Машинізація є відривання і виділення матеріальної важкості з духу, полегшення духу. Але полегшення це досягається тим, що переживається кошмар і смертна нудьга машинності.

Те, що було вічним у дубі, у квітах і шипах, те перетвориться і буде в дусі, те збереже свою неминучу форму, звільнену від матеріальної важкості й скутості. Але не можна ідеалізувати органічну природу і її природний порядок, у якому все засновано на боротьбі за існування і взаємному споживанні й пожиранні. Не можна змішувати своє творче прозріння природної краси з її природним ладом. Природно-органічне ще не є цінним, не є тим вищим, що треба охороняти. Істинне життя — створюване життя, а не одвічно дане життя, не органічно-елементарне, тваринно-рослинне життя в природі і суспільстві. І у фізичному організмі, що бореться за існування в природному порядку, не більше остаточної правди, ніж у машині. З більш глибокої точки зору дуб і машина — в одній лінії. Розвиток у матеріальному плані відбувається від елементарного природного організму до складної штучної машини. Це — шлях розшарування матерії, того штучного її ускладнення, яке веде до звільнення від матерії, від важкості її органічнихфункцій. Людство мусить безстрашно, з повною вірою в незнищенність свого духу проходити через свій матеріальний розвиток, через машину і техніку і припинити шукати спасіння тільки в минулому. Боязнь і страх машини є матеріалізм і слабкість духу. Звернення до елементарного минулого, ідеалізація його, боязнь стражденного розвитку є легкодухість і любов до спокою, ледачість духу. Тільки той досягає свободи духу, хто купує її дорогою ціною безстрашного і стражденного розвитку, мукою проходження через дроблення і розщеплення організму, який здавався вічним і таким затишно-відрадним. У старий рай під старий дуб нема вороття. Більш елементарного і менш болісного минулого не повернеш. Величезний сенс явлення машини — в тому, що вона допомагає остаточно розірвати з натуралізмом у релігії. Машина неначе кліщами вириває дух із надр природної матерії. Цей процес дуже болісний і тяжкий, багато радощів життя в ньому гине. І потрібна велика віра в силу духу, аби встояти у цьому процесі. Спочатку він сприймається як торжество матерії й загибель духу. І лише на великій глибині процес цей осягається інакше.