|
План 1.Філософська думка в культурі
Київської Русі. 2.Філософські ідеї Г.Сковороди: а) вчення про „дві натури” і „три
світи”; б) концепція „сродної праці” і
„нерівної рівності”; в) принцип самопізнання і філософія серця. 3.Філософія серця П.Юркевича. 4.М.Гоголь та його місце в історії
філософської культури України. 5.Філософія
української національної ідеї: Т.Шевченко, П.Куліш,
І.Винниченко,Д.Донцов та ін.
Теми
рефератів. 1.Гоголь в історії вітчизняної
філософської культури. 2.Філософські мотиви та світогляд
Шевченка. 3.Філософська концепція Вернадського.
ТЕКСТИ ДЛЯ
САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ Зародження
філософської думки в Київській Русі найкраще можна простежити в «Слові про
Закон і Благодать», написаному Ілларіоном Київським (XI в.) — першим
київським митрополитом (главою церкви в Київській Русі) слов'янської
національності. Це добуток, за формою близький за жанром релігійній проповіді,
насправді вважається першим власне філософським твором у Київській Русі. У
«Слові» розкривається філолофсько-історична проблематика — у ньому мова йде про
всесвітню історію людства як історії поширення християнства і про місце в цій
історії слов'янських народів 1 Питання для
самостійного опрацювання: 1.
Які дві епохи в історії людства (історії релігії) виділяє Ілларіон? Яка подія
знаменує собою перехід від однієї епохи до іншої? 2.
Які народи і персонажі уособлюють кожну з епох? 3.
Які особливості сповідання релігії характеризують кожну з епох? 4.
Яке місце в історії відводить Ілларіон «руському народу»? Як він аргументує
свою точку зору? На якій підставі даний твір, літературний за формою, можна вважати
філософським за смислом?
Благословенний
Господь Бог Ізраїлів, Бог християнський, що відвідав народ свій і створив
звільнення людям своїм, що не дозволив творінню своєму до кінця ідольським
мороком одержимому бути і від бісівського служіння загинути, але направив
колись плем'я Авраама скрижалями і законом, а після через Сина свого всі народи
врятував Євангелієм і водохрещенням, вводячи їх у відновлення воскресіння — у
життя вічне <...>. Закон адже —
попередник і слуга благодаті й істини, істина ж і благодать — слуги майбутнього
століття, життя нетлінного. Як закон приводить підкорених йому до благодатного
водохрещення, так і водохрещення синів своїх перепроваджує до вічного життя. І що приніс закон? І
що — благодать? Колись був даний закон, потім — благодать, колись тінь — потім
істина. Образ же законові і благодаті — Агарь і Сара, спочатку раба, потім —
вільна. Та урозуміє це читаючий. Як Авраам у юності своїй мав дружину Сару,
вільну, а не рабу, так і Бог спочатку побажав і замислив сина свого у світ
послати і тим благодать виявити. Сара ж не родила, тому що вона була
безплідною; не була, утім, вона безплідною, але призначено їй було промислом
Божим у старості родити. Безвісна поки і прихована премудрість Божа схована
була від ангелів і людей не як неіснуюча, але як прихована, для того, щоб
з'явитися наприкінці століття. Сара сказала Аврааму: Ось, прирік мене Господь
не родити, увійди до раби моєї Агари і роди від неї». Так і благодать сказала
Богові: «Не прийшов час зійти мені на землю і спасти світ, зійди на гору Сінай
і дай закон». Послухав Авраам мову Сари і ввійшов до раби її Агари, — почув же
і Бог слова благодаті і зійшов на Сінай. Родила Агарь раба від Авраама, рабиня
— родила раба, і дав Авраам ім'я йому: Ізмаїл. Приніс же і Моїсей із Сінайської
гори закон, а не благодать, тінь, а не істину. Після цього, коли
Авраам і Сара вже постаріли, з'явився Бог Аврааму, що сидів перед дверима
намету свого опівдні, біля дуба Мамврійського. Авраам пішов назустріч Йому і
поклонився Йому до землі, і прийняв Його в намет свій. Коли століття це стало
до кінця наближатися, відвідав Господь людський рід і зійшов з небес, в утробу
дівиці входячи. Прийняла дівиця його з укліном у намет тіла свого,
безпристрасно, так говорячи ангелові: «Я раба Господня, нехай буде з тобою по
слову твоєму». І тоді отверз Бог лоно Сари, і, зачавши, родила Ісаака, вільна —
вільного. Також і Бог, коли відвідав людство, то з'явилося раніше безвісне і
приховане, — народилася благодать і істина, а не закон, — син, а не раб. Коли
був вигодуваний отрок Ісаак, коли зміцнів, сотворив великий бенкет Авраам, коли
виріс Ісаак, син його. Коли Христос уже був на землі, але благодать ще не
зміцніла, зміцнювалася протягом тридцяти років, усі роки Христос у ній таївся,
і як виріс і зміцнів, з'явилася благодать Божа усім людям у ріці Йорданській; і
тоді улаштував Бог бенкет і частування велике биком, вигодуваним від народження,
— улюбленим Сином своїм Ісусом Христом, зібравши воєдино ангелів і людей. Після цього побачила
Сара Ізмаїла, що грається з її сином Ісааком, побачила й те, як скривдив Ізмаїл
Ісаака, і сказала вона Аврааму: «Прожени рабу із сином її, не повинний наслідувати
сина рабині син вільної» <...>. Так і вільна благодать, побачивши, що
діти її християни терплять образи від іудеїв, синів рабського закону,
заголосила до Бога: «Прожени іудеїв з їх законом, розсій по країнах». Тому що
який зв'язок тіні з істиною, іудейства з християнством? І вигнана була рабиня
Агарь із сином її Ізмаїлом, і Ісаак, син вільної, став спадкоємцем батькові
своєму Аврааму. І вигнані були іудеї і розсіяні по країнах, сини благодаті
християни зробилися спадкоємцями Богові і Батькові. Як зникає світло місяця,
коли сяє сонце, як проходить холод ночі, коли сонячна теплота зігріває землю,
так і закон відійшов, коли з'явилася благодать <...>. Тому що закон і колись
був, ненадовго піднісся і відійшов, віра ж християнська хоча і з'явилася пізніше,
але стала вище закону і поширилася на безліч народів. Благодать Христова всю
землю охопила і як вода покрила її <...>. Так і слідувало
благодаті й істині засяяти у нових людях: адже не вливають, за словами Господа,
вина нового, тобто вчення благодатного, у міхи старі, які постаріли в
іудействі, а то й міхи прорвуться, і вино проллється. Якщо не могли іудеї
закону дотримуватися, але багаторазово ідолам поклонялися, то як могли б
зберегти вчення істинної благодаті? Для нового вчення потрібні нові міхи — нові
народи, тоді то й інше непорушне буде. Так і було: віра благодатна по всій
землі поширилася і до нашого народу руського дійшла, і озеро закону пересихало,
а євангельське джерело наводнилося і всю землю покрило і на нас пролилося. От
вже і ми з усіма християнами славимо Святу Трійцю, а Іудея мовчить <...>. (Митрополит) Ілларіон. Слово про Закон і Благодать
//Красномовство в Стародавній Русі (XI—XVII ст.) — М, 1987. — С. 49—52.
У
фрагментах з діалогів філософа Григорія Савовича Сковороди представлені всі основні елементи його системи
— першої філософської системи в історії філософії України. [ПРО СУТНІСТЬ
ФІЛОСОФІЇ] Харків любив він і
часто відвідував його. Новий тамтешній начальник, почувши про нього, бажав
бачити його. Сковорода прийшов до нього за запрошенням його. Губернатор,
побачивши його в перший раз і подивившись на нього пильно, запитав його: — Пан Сковорода! Про
що учить Біблія? — Про людське серце,
- відповідав він. — Куховарські ваші книги учать, як задовільняти шлунок; псові
— як звірів давити; модні — як наряджатися; Біблія учить, як облагороджувати
людське серце. Хтось із учених
запитав його відразу, що є філософія. — Головна мета
людського життя, - відповідав Сковорода. — Глава справ людських є дух його,
думки, серце. Всяк має мету в житті, але не всяк головну мету, тобто не всяк
займається главою життя. Інший займається чревом життя, тобто всі справи свої
направляє, щоб дати життя череву; інший — очам, інший — волоссю, інший — ногам
й іншим членам тіла; інший же — одягу й іншим бездушним речам; філософія, або
любомудріє, спрямовує все коло справ своїх на той бік, щоб дати життя духу нашому,
шляхетність серцю, світлість думкам як главі усього. Коли дух у людині веселий,
думки спокійні, серце мирне, то усе світло, щасливо, блаженно. Це є філософія. Ковалівський М. І. Життя Григорія Сковороди //
Сковорода Г. С. Соч.: У 2 т. - М., 1973. - Т.
2. - С. 403. Вихідним
моментом філософської системи Сковороди є його онтологічна складова — вчення
про «три світи і дві натури», щопредставляє собою
спробу намалювати загальну картину світу, щоб визначитися, де саме людині
належить шукати своє щастя. Про це Сковорода пише у своєму творі «Діалог:
ім'я йому — потоп Зміїний». 2 Питання для
самостійного опрацювання: 1.
Скільки світів нараховує Г. Сковорода? Який зі світів є для нього центральним? 2.
Які символи складають світ Біблії? Яке призначення символічного світу за
Сковородою? Символом чого, на вашу думку, є сонце? 3.
Які дві натури знаходить Сковорода в кожному зі світів? На яку аналогію з
відомим філософським вченням указує з цієї нагоди сам Г. Сковорода? 4.
Якою з натур стосовно «великого світу» і світу людини є Бог?
...Суть же три мира.
Первый есть всеобщий и мир обительный, где все рожденное обитает. Сей составлен
из бесчисленных миров и есть великий мир. Другие два суть частные и малые миры.
Первый — микрокосм, сиречь мирик, мирок, или человек. Второй мир символический,
сиречь Библия. В обительном коем-либо мире солнце есть око его, и око сие есть
солнце. А как солнце есть глава мира, тогда не дивно, что человек назван микрокосм,
сиречь маленький мир. А Библия есть символический мир, затем что в ней
собраны небесных и преисподних тварей фигуры, дабы они были монументами,
ведущими мысль нашу в понятие вечной натуры, утаенной в тленной так, как рисунок
в красках своих <...>. Все три мира состоят
из двух едино составляющих естеств, называемых материя и форма. Сии
формы у Платона называются идеи, сиречь видения, виды, образы. Они
суть первородные миры нерукотворные, тайные веревки, преходящую сень, или
материю, содержащие. В великом и в малом мире вещественный вид дает знать об
утаенных под ним формах, или вечных образах. Такое же и в символичном, или
библейном, мире, собрание тварей составляет материю. Но божие естество, куда
знамением своим ведет тварь, есть форма. Ибо в сем мире есть материя
и форма, сиречь плоть и дух, стень и истина, смерть и жизнь. Например,
солнечная фигура есть материя, или стень. Но понеже она значит положившего в
солнце селение свое, того ради вторая мысль есть форма и дух, будто второе в
солнце солнце... Как из двоих цветов два духа, так из двоих естеств две мысли и
два сердца: тленное и нетленное, чистое и нечистое, мертвое и живое!
<...> Весь мир состоит из
двух натур: одна — видимая, другая — невидимая... Сия невидимая
натура, или бог, всю тварь проницает и содержит; везде всегда была, есть и
будет. Например, тело человеческое видно, но проницающий и содержащий оное ум
не виден. По сей причине у
стародавних бог назывался ум всемирный... Что касается видимой натуры,
то ей также не одно имя, например, вещество, или материя, земля, плоть, тень
и проч. Сия-то блаженнейшая
натура, или дух, весь мир, будто машинистова хитрость часовую на башне машину,
в движении содержит и, по примеру попечительного отца, сам бытие есть всякому
созданию. Сам одушевляет, кормит, распоряжает, починяет, защищает и по своей же
воле, которая всеобщим законом, или уставом, зовется, опять в грубую материю,
или грязь, обращает, а мы то называет смертию. По сей причине
разумная стародавность сравнила его с математиком или геометром, потому что
непрестанно в пропорциях или размерах упражняется, вылепливая по разным
фигурам, например: травы, деревья, зверей и все прочее; а еврейские мудрецы
уподобили его горшечнику... Она во всех наших
всякого рода делах и речах душа, польза и краса, а без нее все мертво и гнусно.
Родимся мы все без нее, однако для нее. Кто к ней природнее и охотнее, тот
благороднее и острее, а чем больше кто с нею имеет участие, тем действительнейшее,
но не понятое внутри чувствует блаженство или удовольствие. От нее одной
зависит особенный в создании рода человеческого промысел... Она различит нас от
зверей милосердием и справедливостью, а от скотов — воздержанием и разумом; и
не что иное есть, как блаженнейшее лицо божье, тайно на сердце написанное, сила
и правило всех наших движений и дел. Сковорода Г. С. Диалог: имя ему — потоп Змиин //
Соч. В 2 т - М., 1973. - Т. 2 - С 148, 151; Сковорода Г С. Начальная дверь к христианскому
добронравию // Соч.: В 2 т. - М., 1973. - Т.
1. - С. 113-115.
З'ясувавши,
у якому «світі» і в якій «натурі» може знаходитись людське щастя, Г. С.
Сковорода в антропологічній і соціальній складовій своєї системи — концепціях «спорідненої
праці» і «нерівної рівності» — вирішує питання про те, що людина
повинна робити, щоб стати щасливою. Зазначені концепції розкриваються
Сковородою у діалозі «Розмова, названа алфавіт, або буквар світу». 3 Питання для
самостійного опрацювання: 1.
Що таке «сродність»? 2.
Які прикмети вказують на наявність «сродності»? Чи можна вважати «сродністю»
високе суспільне становище і матеріальне багатство? 3.
Яклюдина може знайти свою «споріднену
працю»? 4.
У чому полягає відповідно внесок природи (Бога) і людини в досягненні
«сродності»? Який із зазначених компонентів варто вважати, на ваш погляд, самим
головним? 5.
Що таке «нерівна рівність»? У чому всі люди рівні, а в чому — ні? 6
Чому неможлива повна рівність між людьми з погляду концепції «спорідненої праці»? 7.
Якому поширеному в західноєвропейському Просвітництві погляду на суспільний
устрій Г. Сковорода протиставляє концепцію «нерівної рівності»? 8.
Які особливості української філософської думки знайшли відображення в концепції
про «споріднену працю» і вчення про «нерівну рівність»? ДРУЖЕСКИЙ РАЗГОВОР О
ДУШЕВНОМ МИРЕ Лица: Афанасий,
Яков, Лонгин, Ермолай, Григорий Григорий. Слава
богу, собралась наша беседа! Что слышно? Нет ли вестей? Яков. Вчера сделался
пожар. Довелось быть в гостях и напасть на шайку ученых. Л о н г и н. Был ли
пожар? Яков.
При
бутылках и стаканах ужасный разгорелся диспут <...> Григорий. Разве они о
Минерве говорили без Минервы? Так побеседуем же сами о драгоценнейшем нашем
мире бесспорно и дружелюбно. Раскусим несколько слово сие: «Отдаться в волю
божию». А премилосердная мать наша блаженная натура нас, любителей своих, не
оставит, руководствуя нашу всю беседу. Вспомните сказанное мною слово сие: «Чем
кто согласнее с богом, тем мирнее и счастливее». Сие-то значит: «жить по
натуре». Кто же не говорит сего: жить по натуре? <...> И
сие-то есть быть счастливым, познать себя, или свою природу, взяться за свою
долю и пребывать с частию, себе сродною, от всеобщей должности... Природа есть
первоначальная всему причина и самодвижущаяся пружина. Она есть мать охоты...
Кратко сказать, природа запаляет к делу и укрепляет в труде, делая труд
сладким. А что же есть сия природа,
если не тот блаженный в человеке дух, о котором говорит бог к Моисею: «Се я
посылаю ангела моего перед лицом твоим... Внимай себе и послушай его. Не
усомнится, ибо имя мое на нем есть»... И сие-то есть с Богом счастливо вступить
в звание, когда человек не по своим прихотям и не по чужим советам, но вникнув
в самого себя и вняв живущему внутри и зовущему его святому духу, последуя
тайному его мановению, принимается и придержится той должности, для которой он
в мире родился, самым всевышним к тому предопределен... Узнай себя. Внемли
себе и послушай господа своего. Есть в тебе царь твой, отце и наставник. Внимай
себе, сыщи его и послушай его. Он один знает, что тебе сродное, то есть
полезное. Сам он и поведет к сему, зажжет охоту, закуражит к труду, увенчает
концом и благословением главу твою <...>. Некоторый молодчик
был моим учеником. Детина подлинно рожден к человеколюбию и дружбе, рожден все
честное слышать и делать. Но не рожден быть студентом. С удивлением сожалел я о
его остолбенел ости. Но как только он отрешился к механике, так вдруг всех
удивил своим понятием без всякого руководителя <...>. Л о н г и н. ...Он
[Бог] один тайная пружина всему сему. Все действительным, все приятным, все
благоприличным делает одно только повиновение сокровенной его в человеке силе.
А противление святому сему все действующему духу все уничтожает. По сей-то
причине искусный врач неудачно лечит. Знающий учитель без успеха учит. Ученый
проповедник без вкуса говорит. С приписью подъячий без правды правду пишет.
Перевравший Библию студент без соли вкушает <...>. Самое изрядное дело,
без сродности делаемое, теряет свою честь и цену так, как хорошая пища делается
гадкою, приемлемая из урынала [без аппетита] <...>. Зачем же окаеваешь себя, о маловерная душа,
когда твой отец небесный родил тебя или земледелом, или горшечником, или
бандуристом? Зачем не последуешь званию его, уклоняясь в высшее, но не в тебе
сродное? Конечно, не разумеешь, что для тебя в тысячу раз счастливее в сей
незнатной низкости жить с богом твоим, нежели без него находиться в числе
военачальников или первосвященников: Неужель ты доселе не приметил, счастие
твое где живет? Нет его нигде, но везде оно есть. Пожалуйста, чувствуй, что
разумным и добрым сердцем гораздо милее и почетнее природный и честный
сапожник, нежели бесприродный статский советник. Какая польза, если имя твое в
тленном списке напечатано, а дух истины, сидящий и судящий во внутренностях
твоих, не одобряет и не зрит на лицо, но на твое сердце? Останься же в
природном твоем звании, сколько оно ни подлое. Лучше тебе попрощаться с
огромными хоромами, с пространными грунтами, с великолепными названиями, нежели
расстаться с душевным миром, сделав его через сопротивление твое внутренним
себе неприятелем так чудного, сильного и непобедимого духа, сами ливанские
кедры стирающие <...>. [«НЕРАВНОЕ
РАВЕНСТВО»] Григорий. ...Что
было бы, когда Бог блаженство наше заключил в одном каком-либо звании? Тогда бы
счастие ограничено было теснотою одной стороны и одного только времени. Тогда
мог ли бы Бог в одной стороне и в одном времени поместить весь род
человеческий, когда каждому счастие нужно?.. Бог богатому подобен
фонтану, наполняющему различные сосуды по их вместимости. Над фонтаном надпись
сия: «Неравное всех равенство». Льются из разных
трубок разные струи в разные сосуды, вкруг фонтана стоящие. Меньший сосуд менее
имеет, но в том равен есть большому, что равно есть полный. И что глупее, как равное
равенство, которое глупцы в мир ввести зря покушаются? Куда глупое все то, что
противно блаженной натуре?.. Боимся голода, не помня, что гораздо множайшие
умирают от пресыщения. Глупая грусть сама не знает, чего желает. Само
пресыщение не от скуки ли? Лучше умереть, нежели всю жизнь тосковать в
несродно-стях. Несродность всякой праздности есть тяжелее. И легче не ползать,
нежели летать для черепахи. Не ползая, лишается только сродной забавы, а летая
стонет сверх того под несродным бременем... Лонгин... Хочешь ли
блаженным быть? Будь доволен долею твоею природы... Сковорода Г. С. Разговор, называемый алфавит, или
букварь мира // Соч.: В 2 т. - М., 1973. - Т. 1. - С. 416-439.
У
діалозі «Початкові двері до християнської доброчинності» Г. С. Сковорода
вказує сутність і ознаки щастя, яке людина може знайти в спорідненій праці,
якщо пізнає саму себе, свою божественну натуру, що пронизує її мікрокосм, як і
інші світи.
ПРОДОВЖЕННЯ.. 64
|
Навігація