|
План 1. Основний зміст філософії Відродження. 2. Гуманістична спрямованість філософії Відродження. 3. Натурфілософія М.Кузанського, Дж. Бруно, Г.Галілея. 4. Утопічні проекти ренесансу (Т.Мор, Т.Кампанела). Теми
рефератів. 1.Відношення Відродження до
античності та середньовіччя. 2.Соціальна утопія Відродження та її
сучасна оцінка.
ТЕКСТИ ДЛЯ
САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ 1 Питання для
самостійного опрацювання: 1. На якій
підставі М. Кузанський вважає, що наш розум не в змозі осягнути абсолютну істину? 2.
Яку мету в такому випадку повинний переслідувати процес пізнання? [ТЕОРІЯ «УЧЕНОГО
НЕЗНАННЯ»] Наш кінцевий розум,
рухаючись шляхом уподібнень, не може... точно осягнути істину речей. Адже
істина не буває більша і менша, вона полягає в чомусь неподільному і, крім як
самою ж істиною, нічим у точності обмірювана бути не може, як коло, буття якого
полягає в чомусь неподільному, не може бути обмірюване не-колом. Не будучи
істиною, наш розум теж ніколи не осягає істину так точно, щоб уже не міг
осягати її усе точніше без кінця, і відноситься до істини, як багатокутник до
кола: будучи уписаний у коло, він тим йому подобніший, чим більше кутів має,
але навіть при множені своїх кутів до нескінченності він ніколи не стане дорівнювати
колу, якщо не ототожниться з ним. Отже, про істину ми
явно знаємо тільки, що є вона невловима: наш розум відноситься до істини, як
можливість — до абсолютної необхідності, що не може бути ні більшою, ні меншою,
ніж вона є. Недарма суть речей, істина сущого, незбагненна у своїй чистоті, і,
хоч філософи її розшукують, ніхто не знайшов її як вона є. І чим глибше буде
наша вченість у цьому незнанні, тим ближче ми приступимо до істини. Кузанський Н. Про учене
незнання // Соч.: У 2 т. - М., 1979. - Т. 1. - С. 53-54. В
епоху Відродження розвиваються нові уявлення про Всесвіт. Багатовікову
геоцентричну традицію Арістотеля — Птолемея про устрій Всесвіту і Сонячної
системи, у центрі якої нібито знаходилася Земля, спростувало вчення польського
астронома і мислителя М. Коперника (1473-1543). Він обґрунтував новий
геліоцентричний погляд, відповідно до якого в центрі Сонячної системи
знаходиться не Земля, як вважалося раніше, а Сонце. 2 Питання для
самостійного опрацювання: 1.
Якими аргументами М. Коперник доводить кулясту форму Землі? 2.
Який зримий еквівалент обертанню небесних тіл навколо Сонця знаходить М. Коперник? 3.
На якій підставі він стверджує, що Земля обертається навколо Сонця, а не являє
собою нерухомий центр світу? 4.
Які елементи уявлень М. Коперника про устрій Всесвіту підтверджуються даними
сучасної науки, а які — ні? Насамперед ми
повинні зазначити, що світ є кулястим або тому, що ця форма найдосконаліша з
усіх і не має потреби ні в яких скріпах і вся являє цілісність, або тому, що ця
форма серед усіх інших має найбільшу місткість, що найбільше підходить тому, що
повинне охопити і зберегти все, або ж тому, що таку форму, як ми зауважуємо,
мають і самостійні частини світу, саме Сонце, Місяць і зірки; або тому, що
такою формою прагнуть обмежити себе усі предмети, як можна бачити на водних
краплях та інших рідких тілах, коли вони хочуть бути обмежені своєю вільною
поверхнею. Тому ніхто не засумнівається, що така форма надана і божественним тілам. Земля теж є
кулястою, тому що вона з усіх боків прагне до свого центра... Це можна знайти в
такий спосіб ... мореплавці бачать, що такою ж формою обмежуються і води, тому
що земля, не видима з палуби, може бути замічена з верхівки щогли. Навпаки,
якщо на верхівці щогли помістити що-небудь сяюче, то при віддаленні корабля від
землі ті, хто залишається на березі бачать, що воно потроху опускається, поки,
нарешті, не сховається, ніби заходячи <...>. Потім будемо
пам'ятати, що рух небесних тіл круговий. Дійсно, рухливість сфери виражається
тим, що вона обертається навкруги, самою цією дією відображаючи свою форму в
найпростішому тілі, у якому не можна знайти ні початку, ні кінця, ні відрізнити
однієї частини від іншої, коли вона рухається сама в собі, проходячи через одне
й те ж, однак унаслідок численності сфер існує багато різних рухів. Саме очевидне
з усіх — добове обертання.., тобто тривалість дня і ночі. Думають, що цим рухом
переміщається зі сходу на захід увесь світ, за винятком тільки Землі. Цей рух є
мірою усіх рухів, тому що навіть сам час ми вимірюємо переважно числом днів. Крім цього, ми
бачимо й інші, ніби протилежні рухи, тобто з заходу на схід, а саме Сонця,
Місяця й п'яти планет. Сонце відміряє рік, Місяць — місяці — найкраще відомі
міри часу, і кожна з п'яти планет робить своє колообертання. Більшість авторів
погоджуються з тим, що Земля спочиває в середині світу, так що протилежну думку
вони вважають неприпустимою і навіть гідною осміяння. Однак, якщо ми розберемо
справу уважніше, то виявиться, що це питання ще не вирішене остаточно, і тому
ним ніяк не можна зневажати. Дійсно, усяка зміна
місця, що представляється нам, відбувається внаслідок руху предмета, що
спостерігається, або спостерігача або, нарешті, унаслідок неоднаковості
переміщень того й іншого, тому що не може бути замічений рух тіл, що однаково
переміщаються стосовно того самого (я маю на увазі рух між тим, що
спостерігається і спостерігачем). Але ж Земля є тим місцем, з якого
спостерігається згадане небесне кругообертання. Таким чином, якщо ми
надамо Землі якийсь рух, той цей рух виявиться таким же і в усьому, що
знаходиться поза Землею, але тільки в протилежну сторону, що ніби проходить
мимо; таким насамперед буде і добове обертання. Ми бачимо, що воно охоплює
увесь світ, за винятком Землі і того, що її безпосередньо оточує. А якщо
допустити, що небо зовсім не має такого руху, а обертається з заходу на схід
Земля, то всякий, хто це серйозно обміркує, знайде, що усі видимі сходи і
заходи Сонця, Місяця і зірок будуть відбуватися точно так само... Коперник Н. Про обертання небесних сфер. -М., 1964.-С. 18-22.
Ідеї
М. Коперника розвивав видатний італійський мислитель Галілео Галілей (1564-1642),
який завдяки своїм науковим дослідженням і винаходам (телескоп) зробив ряд
важливих астрономічних відкриттів (гори на Місяці, плями на Сонці, супутники Юпітера),
що підтверджували відкриття Коперника і доводили відому ще античності
(Анаксагор) думку про єдність земних і небесних явищ. Поплатився життям за свої
передові ідеї про нескінченність Всесвіту і множинність складових його світів,
про можливості неземних форм життя італійський мислитель Джордано Бруно (1548-1600).
Уривки з його знаменитого твору «Про нескінченність, всесвіт і світи» приводяться
нижче. 3 Питання для
самостійного опрацювання: 1.
Який головний аргумент використовує Дж. Бруно, обґрунтовуючи нескінченність
Всесвіту і складових його світів? 2.
Який загальний устрій Всесвіту в цілому і кожного зі світів окремо? У якому
співвідношенні один з одним, з нашою Землею і Сонячною системою знаходяться ці
незліченні світи? 3.
Яким шляхом людина здатна пізнати істинний устрій Всесвіту? 4.
Які пануючі уявлення підривала концепція Дж. Бруно? 5.
Що говорить Дж. Бруно про можливості життя в інших світах? 6.
Чи узгоджуються космологічні погляди італійського мислителя з даними сучасної
науки? ...сама природа має
нескінченний простір не внаслідок досконалості своїх вимірів або тілесного
обсягу, але внаслідок досконалості самої природи і видів тіл; тому що
нескінченна перевага незрівнянно краще уявляється в незліченних індивідуумах,
ніж у тих, котрі обраховані і кінечні. Тому необхідно, щоб існувала нескінченна
подоба недоступного божественного лику, у подібності до якого знаходилися б як
нескінченні члени незліченні світи, які суть інші світи. Подібний тому, як
добре те, що може існувати і існує цей світ, не менш добре і те, що могли, і
можуть бути, і існують незліченні світи, подібні цьому < ..>. Безмірний,
нескінченний всесвіт складений з цих просторів і тіл, що містяться у ньому ...
я не знаю, чи усі світи нерухомі або ж лише велика частина їх і чи рухаються
одні з них навколо інших; адже цього ніхто не спостерігав дотепер, а крім того
це і нелегко спостерігати. Точно так само нелегко спостерігати поступальний хід
і рух віддаленої речі, що на великій відстані начебто не змінює свого місця, як
це ми бачимо на кораблях, що знаходяться у відкритому морі. Але як би то не
було, оскільки всесвіт нескінченний, необхідно, щоб існувала безліч сонць; тому
що неможливо, щоб теплота і світло одного-єдиного сонця могли випромінюватися
по безмірному всесвіту. Тому потрібно прийняти, що існують ще незліченні сонця,
з яких багато для нас помітні у вигляді маленьких тіл, але деякі можуть нам
здаватися меншими зірками, хоча насправді, вони набагато більше тих, які
здаються нам надзвичайно великими <...>. На цих світах живуть
живі істоти, що обробляють їх, самі ж ці світи — найперші і найбільш
божественні живі істоти всесвіту; і кожний з них точно також складений з
чотирьох елементів, як і той світ, у якому ми знаходимося, з тою тільки
відмінністю, що в одних переважає одна активна якість, в інших же — інша, чому
одні чуттєві до води, інші ж до вогню. Бруно Дж. Про нескінченність, всесвіт і світи
// Бруно Дж. Діалоги. - М, 1949-С.
311-312, 361, 365-366, 441.
Гуманісти Відродження Про місце людини у
світі і свободу її волі Найвідомішим
добутком, у якому знайшло закінчене вираження і філософське обґрунтування
гуманістичне вчення про високе призначення людини і про винятковість людської
природи, безумовно, варто вважати «Промову про достоїнство людини» Джованні
Піко делла Мірандоли (1463-1494). Спочатку ця промова повинна була служити
вступним словом на диспуті, де передбачалося обговорити «900 тез про усе, що
пізнавано» цього гуманіста.
4 Питання для
самостійного опрацювання: 1.
Яке місце у світі традиційно приділялося людині античною і середньовічною
філософією і які якості це місце людині забезпечувало? 2.
Який «жереб.., завидний не тільки для тварин, але для зірок і потойбічних душ»,
призначає людині Піко делла Мірандола? 3.
Завдяки якій властивій людській природі властивості, на думку автора «Промови»,
людина займає виняткове місце у світі і є «самою щасливою із усіх живих істот і
гідною загального захоплення»? 4.
У яких твердженнях ця «Промова», на ваш погляд, настільки суперечила офіційній
теологічній доктрині, що її зміст, так само як і зміст усіх 900 тез, було
оголошено єретичним? Я прочитав, шановні
батьки, у писаннях арабів, що коли запитали Абдаллу Сарацина, що здається йому
самим дивним у світі, то він відповів, що немає нічого більш чудового, ніж
людина. Цій думці відповідають і слова Меркурія: «О Асклепій, велике чудо є
людина!» Коли я міркував про значення цих висловів, мене не задовольняли ті
численні аргументи на користь переваги людської природи, що приводять багато
хто: людина є посередник між усіма створіннями, близький до вищого і пан над
нижчими, тлумач природи в силу проникливості розуму, ясності мислення і
допитливості інтелекту, проміжок між незмінною вічністю і поточним часом... ...Зрештою мені
здалося, що я зрозумів, чому людина є самою щасливою із усіх живих істот і
гідною загального захоплення і який жереб був їйприготований серед усіх інших доль, завидний
не тільки для тварин, але для зірок і потойбічних душ. Адже саме тому людину по
праву називають і вважають великим чудом, живою істотою, дійсно гідною захоплення.
Уже всевишній
Батько, Бог-творець, створив за законами мудрості світове житло, що нам
здається найяснішим храмом божества. Наднебесну сферу прикрасив розумом,
небесні тіла оживив вічними душами. Брудні і засмічені частини нижнього світу
наповнив різнорідною масою тварин. Але, закінчивши творіння, побажав майстер,
щоб був хтось, хто оцінив би зміст такої великої роботи, любив би її красу,
захоплювався її розмахом. Тому, завершивши всі справи, задумав, нарешті,
створити людину. Але не було нічого ні в прообразах, відкіля творець зробив би
нове потомство, ні в сховищах, що подарував би в спадщину новому синові, ні в
лавах небесних, де сидів сам споглядальник всесвіту. Вже усе було довершено;
усе було розподілено по вищих, середніх і нижчих сферах. Але не личило
батьківської міці бути відсутнім в останнім потомстві ніби виснаженій... І
установив, нарешті, кращий творець, щоб для того, кому не зміг дати нічого
власного, стало загальним усе те, що було властиве окремим творінням. Тоді
прийняв Бог людину як творіння невизначеного образу і, поставивши її в центрі
світу, сказав: «Не даємо ми тобі, о Адаме, ні визначеного місця, ні власного
образа, ні особливого обов'язку, щоб і місце, і лице й обов'язок ти мав за
власним бажанням, відповідно до твоєї волі і твого рішення. Образ інших
створінь визначений у межах установлених нами законів. Ти ж, не стиснутий
ніякими межами, визначиш свій образ своїм рішенням, у владу якого я тебе
віддаю. Я ставлю тебе в центрі світу, щоб відтіля тобі було зручно обдивлятися
усе, що є у світі. Не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним,
щоб ти сам, вільний і славний майстер, сформував себе в образі, який вибереш». Історія естетики. Пам'ятники світової естетичної
думки. -М, 1962. - Т.І.- Античність. Середні віки.
Відродження. -С. 506-507.
Соціально-політичні ідеї епохи Про
засоби досягнення соціально-політичних ідеалів в епоху Відродження дає яскраве
уявлення політична філософія Ніколо Макіавеллі (1469-1527) —
італійського політичного діяча й історика. Він був переконаний, що «Фортуна
розпоряджається половиною наших дій, але все-таки дозволяє нам керувати іншою
половиною або приблизно того» (Правитель, гл. XXIV—XXVI). Керівництво цією
«половиною» Макіавеллі відніс до особливої сфери — сфери політики, що відокремлюється
в нього від моральності. Як свідчать приведені нижче уривки з його роботи «Правитель»,
у політиці, за Н. Макіавеллі, замість діючих основних загальнолюдських 10
заповідей моралі діє інший принцип — «ціль виправдує засоби». 5 Питання для
самостійного опрацювання: 1.
Як на вашу думку змінилися принципи моралі у епоху Відродження, в порівнянні з
епохою Середніх віків? 2.
Які нові заповіді декларує Н. Макіавеллі у порівнянні з 10 заповідями Старого
Заповіту і заповіді любові Нового Заповіту? 3.
Що сучасне суспільство використовує із спадщиниН. Макіавеллі? 4.
Як би коротко, в кількох словах, ви охарактеризували соціально-політичні ідеали
епохи Відродження? ...може зав'язатися
суперечка про те, що краще: щоб правителя любили чи щоб його боялися. Є думка,
що найкраще, коли бояться і люблять одночасно; але любов важко співіснує зі
страхом, і раз вже потрібно вибирати, то вірніше вибрати страх. Адже людей у
цілому можна охарактеризувати як невдячних і мінливих, схильних до нещирості і
неправди; їх лякає небезпека і приваблює нажива; поки благотвориш їм, вони за
тебе всією душею, клянуться нічого не шкодувати заради тебе: ні крові, ні
життя, ні дітей, ні добра, але ледь вони тобі знадобляться, відразу ж від тебе
відречуться. І важко буде тому правителеві, що, повіривши їхнім обіцянкам, нічого
не передбачить на випадок небезпеки. Адже дружбу, що дістається за гроші, а не
завойовується величчю і великодушністю душі, можна купити, але не можна
зберегти, щоб вдатися до її допомоги в лихоліття. До того ж люди менше бояться
заподіяти образу тому, хто виявляє до них любов, ніж тому, хто вселяє в них
страх, адже любов підтримується вдячністю, про яку люди, будучи поганими,
можуть забути заради своєї вигоди, а страх підтримується погрозою відплати, про
яку забути неможливо. Проте правитель
повинний уселяти страх так, щоб, якщо він і не отримає любові, він зміг хоча б
уникнути ненависті, адже цілком можливо вселяти страх без ненависті. Щоб
уникнути ненависті правитель повинний утриматися від замаху на власність громадян
і підданих і на їхніх дружин. Навіть якщо правитель вважає за необхідне страчувати
кого-небудь, він може зробити це, якщо мається підходяще обґрунтування і
безперечна причина, але йому варто уникати зазіхання на чуже майно, адже люди
скоріше простять смерть батька, ніж втрату свого добра. Тим більше що приводів
для вилучення майна завжди предосить, і якщо почати жити за рахунок хижацтва,
завжди можна знайти причину для присвоєння чужого, тоді як причин для
позбавлення кого-небудь життя набагато менше і привід для цього знайти важче... ...мудрий правитель
не може і не повинний залишатися вірним своїй обіцянці, якщо це наносить шкоду
його інтересам і якщо зник привід, що спонукав його дати обіцянку. Ця порада
була б ганебна, якби люди чесно виконували обіцянки, але люди, будучи поганими,
обіцяного не виконують, так що і тобі потрібно чинити з ними так само. А
достатній привід порушити обіцянку завжди можна відшукати. Цьому існує безліч
прикладів: скільки угод про мир, скільки договорів не набрали сили або пропали
дарма внаслідок того, що правителі порушували свою обіцянку, і завжди вигравав
той, хто мав єство лисиці. Однак це єство потрібно ще вміти замаскувати,
потрібно бути порядним брехуном і лицеміром; а люди настільки довірливі і
настільки сильно зайняті своїми насущими потребами, що обманщик завжди відшукає
того, хто дозволить себе надути... ... правителю
необов'язково мати усі... достоїнства, але необхідно робити вигляд, що володієш
ними. Насмілюся додати, що мати ці достоїнства і неухильно їм слідувати
шкідливо; тоді як робити вигляд, що володієш ними, — корисно. Іншими словами,
перед людьми треба бути милосердним, вірним обіцянкам, милостивим,
нелицемірним, благочестивим — і бути таким насправді, але в той же час
зберігати внутрішню готовність знайти і протилежні якості, якщо це буде
потрібно. Варто зрозуміти, що правитель, особливо новий, не може робити тільки
те, за що людей вважають хорошими, адже заради збереження держави йому часто
приходиться порушувати свої обіцянки, йти всупереч милосердю, доброті і
благочестю Так що в душі він завжди повинний бути готовий до того, щоб змінити
напрямок, якщо зміняться обставини або вітер удачі почне дути в інший бік,
тобто, як ми сказали, по можливості не відходити від добра, але при необхідності
не уникати і зла Макіавеллі Н. Правитель. - Мінськ, 1999. – С. 82-83.
Ще одна відома
робота епохи про соціально-політичний ідеал - роман «Утопія» Томаса Мора (1478-1535)
— англійського гуманіста і державного діяча (лорд-канцлер). У ньому описується
вигадана держава, розташована на ніколи не
існуючому острові Утопія: «Острів утопійців у середній своїй частиніпростягається на двісті миль, на більшій
частині острів не дуже звужується, а ближче до обох кінців поступово зменшується... На Утопії є
п'ятдесят чотири міста; усі вони великі і чудові... Найближчі з них знаходяться
один від одного на двадцять чотири милі. І знову ж жоден з них не віддалений
настільки, щоб не можна було з нього дійти до іншого міста пішки за один
день... З кожного міста по
три старих і мудрих досвідом громадянина щорічно сходяться в Амаурот
обговорювати загальні справи острова. Тому що це місто вважається першим і головним...». Назва цього твору
згодом стала загальною для позначення усього вигаданого і нереального. 6 Питання для
самостійного опрацювання: 1. Які галузі
складали основу економіки Утопії? 2. Яка тривалість
робочого дня на острові Утопія? Порівняєте її з тією, яка існувала в часи Мора,
і тією, яка нині законодавчо закріплена в багатьох розвинутих країнах світу.
Поясніть, за рахунок чого при такій незначній тривалості робочого часу і
низькому технічному рівні виробництва утопійцям вдавалося забезпечувати себе
всім необхідним. 3. Які відносини
власності на о. Утопія? З якою метою утопійці намагалися применшити цінність
золота і срібла? 4. На яких
принципах ґрунтувався розподіл вироблених матеріальних благ між жителями о.
Утопія? 5. Як була
організована система державного керування в Утопії? Чи можна назвати її цілком
демократичною? 6. Як
використовували утопійці свій вільний час? [СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УСТРІЙ] У всіх чоловіків і жінок без винятку є єдина загальна
справа — сільське господарство. Йому навчають усіх з дитинства, — почасти в
школі, де дають настанови, почасти — на полях, поблизу від міста, куди вивозять
дітей ніби для гри, однак вони не тільки спостерігають, але, користуючись
зручною можливістю вправляти тіло, також і трудяться. Крім сільського господарства (яким, як я сказав, зайнятий
усі) кожний вивчає щось ще, ніби саме своє. Вони звичайно зайняті прядінням
вовни або ж обробкою льону, ремеслом мулярів, бляхарів або тесль... Більшою
мірою кожного навчає ремеслу старший. Тому що до цього багато хто тягнуться від
природи. Якщо ж когось зацікавить до себе інше заняття, то він переміщається в
яке-небудь господарство, ремеслу якого він хотів би навчитися. І не тільки його
батько, але й посадові особи переймаються тим, щоб віддати його поважному і
шановному главі господарства... ...при двадцяти чотирьох годинах — вважаючи разом день і
ніч — для роботи відводять всього шість... Сон вимагає восьми годин. Що
залишається вільним від годин на роботу, сон і харчування, дозволяється кожному
проводити на свій розсуд, але не проводити цей час у розгулі і безтурботності,
а години, вільні від ремесла, потрібно витрачати на інші заняття на свій смак.
Ці перерви велика частина людей присвячує наукам. Звичайно вони щодня в досвітні
годинник улаштовують публічні читання і беруть участь у них, принаймні,
приводять туди саме тих, які відібрані для науки. У кожному сільському господарстві не менше сорока чоловіків
і жінок... З кожного господарства щорічно повертаються в місто двадцять
чоловік: вони пробули в селі два роки. На їхнє місце з міста вибирають стільки
ж нових, щоб їх навчили ті, які пробули в селі рік і тому більш розуміються в
сільських справах; на наступний рік вони будуть наставляти інших, щоб — якщо
усі виявляться там однаково недосвідченими і недотепними в обробленні землі —
не зашкодили вони врожаєві своїм незнанням... Коли настає день збору врожаю,
сільські філархи [сіфогранти]сповіщають
міську владу, яку кількість громадян слід до них прислати, і від того, що ця
безліч збирачів врожаю прибуває в самий термін, вони справляються майже з усім
врожаєм за один погожий день... ...в утопійців немає ніякої власності. Та й самі будинки
змінюють вони раз у десять років по жеребу... Кожне місто поділяється на чотири рівні частини. У середині
кожної частини є ринок із усякими товарами. Туди кожне господарство звозить
визначені свої вироби, і кожен вид їх поміщають в окремі склади. Будь-який
глава господарства просить те, що потрібно йому самому і його близьким, притому
без грошей, уз
|
Навігація