Філософське коло
seminar 4
Навігація


Вхід


Лічильник


Календар
«  Март 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031


Реклама


Приветствую Вас, Гость · RSS 29.03.2024, 11:23

Семінар 4.ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ

План

1.Релігійний характер філософії середньовіччя.

2.Вчення Августина Блаженного про людину.

3.Схоластика. Полеміка реалізму і номіналізму про універсалії.

4.Сутність вчення Томи Аквінського.

Теми рефератів.

1.Апологетика та її роль у формуванні середньовічної філософії.

2.Доведення буття бога Т.Аквінським.

ТЕКСТИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Одним з найвідоміших представників апологетики вважається олександрійський філософ і богослов Оріген (бл. 185—253/254). Вашій увазі пропонуються уривки з його роботи «Про начала», де уперше християнське віровчення було викладено систематично, а тому яскраво проглядаються особливості апологетичної філософії.

1 Питання для самостійного опрацювання:

1. З якими запереченнями філософів-язичників проти відомого християнського догмата про створення світу в часі, на основі якого створюється християнське літочислення, сперечається Оріген?

2 Яким «народним віруванням» і античним філософським уявленням про людину протиставляє Оріген християнське вчення про загробне воздаяння? Наскільки успішно, на вашу думку, йому вдається вирішити поставлену задачу?

3. Які два способи аргументації використовує Оріген для спростування можливих заперечень проти християнської догматики?

4. Спробуйте пояснити, чому міркування Орігена про здавалося б суто релігійні питання можна вважати також і філософськими?

[ПРО ТЕ, ЩО СВІТ ПОЧАВСЯ В ЧАСІ]

Якщо світ почав існувати з відомого часу, то що робив Бог до початку світу? Адже нечестиво і разом з тим безглуздо називати природу Божу бездіяльною чи нерухомою, або думати, що доброта ніколи не благотворила, і всемогутність колись (ні над чим) не мала влади. Так звичайно заперечують нам, коли ми говоримо, що цей світ одержав початок у часі, і навіть на підставі свідчення Писання, обчислюємо літа його існування. І я не думаю, щоб на ці заперечення легко міг відповісти хто-небудь з єретиків з погляду свого вчення.

Ми ж відповімо послідовно, зберігаючи правила благочестя: ми скажемо, що Бог уперше почав діяти не тоді, коли створив цей видимий світ; але ми віримо, що як після руйнування цього світу буде інший світ, так і раніше існування цього світу були інші світи. Те й інше ми підтвердимо авторитетом божественного Писання. Що буде інший світ після цього світу, про це учить Ісайя, говорячи: «нове небо і нову землю, що Я створю, завжди будуть перед лицем моїм, говорить Господь (Іс 66, 22). А що до цього світу були інші світи, це показує Екклізіаст, говорячи: «Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. Буває щось, про що говорять: дивися, ось це нове; але це було вже в століттях, що були раніше нас» (Еккл 1, 9— 10). Ці свідчення доводять те й інше разом, тобто, що століття були колись (цього світу) і будуть після (нього).

[ВІРА У ВОСКРЕСІННЯ ТІЛА]

Що загине за народними віруваннями, те не загине за вченням віри або істини. Так, на думку недосвідчених і невірних, наше тіло після смерті загине, і від субстанції його зовсім нічого не залишиться. Ми ж, хто вірує у воскресіння тіла, розуміємо, що смерть здійснює тільки зміну тіла, субстанція ж його, звичайно, продовжує існувати і, з волі Творця, у свій час знову буде відновлена для життя і знову піддасться зміні, так що тіло, що було спочатку з землі земним, потім унаслідок смерті, розклавшись і повернулося знову в порох і землю, — тому що порох ти, — говорить, — і в порох повернешся» (Побут 3, 19), знову повстане з землі і вже після цього досягне слави тіла духовного, згідно з достоїнством душі, яка буде жити в ньому.

Оріген. Про начала. -Самара, 1993. -С. 231-232, 242-243.

Найбільшим представником патристики є АвгустинАврелій (Блаженний) (354-430 р.) — єпископ м. Гіппона (Пн. Африка), християнський теолог, церковний діяч. У творчості Августина, що заклала основи філософії західноєвропейського Середньовіччя, найбільше помітно виступають дві основні проблеми: проблема людини і її зв'язків з Богом («Сповідь») і концепція історії як єдиного всесвітньо-історичного процесу, що здійснюється в ім'я досягнення поставленої Богом мети, завдяки якій Августина називають родоначальником філософії історії («Про Град Божий»).

2 Питання для самостійного опрацювання:

1. Як і з чого створив Бог світ і людину?

2. Який атрибут (невід'ємна властивість) дозволив Богові здійснити акт Творення?

3. Чому було необхідно, щоб Бог створив світ саме з нічого?

4. Чим божественне Творення відрізняється в Августина від людської творчості?

5. Що таке філософія в Августина? Чи можна, з його погляду, пізнати істину світу?

6. Для чого необхідно людині пізнання?

7. Які два шляхи пізнання світу бачаться Августину? Які переваги виявляє Августин у кожному з цих шляхів і кому він їх призначає?

8. Який з розглянутих Августином шляхів пізнання здатний найближче підвести людину до пізнання божественних істин?

9. Що є вмістищем розуму в людині? Як у ньому поєднуються розум і почуття? Який з цих двох компонентів, на думку Августина, повинний узяти гору в процесі пізнання?

10. Що таке Град Земний і Град Божий в Августина? Який між ними зв’язок? Хто є громадянами кожного з Градів?

11. Поясніть, як в ідеї Граду Божого Аврелій Августин стверджує всесвітньо-історичну єдність людства?

12. Яку кінцеву мету в історії людства бачить А. Августин?

[ТЕОРІЯ КРЕАЦІОНІЗМУ]

Спочатку створив Бог небо і землю (Бут 1,1). Як же Ти створив їх? І які засоби, які приготування, який механізм вжив Ти для цієї величної справи? Звичайно, Ти діяв не як людина-художник, що творить якусь річ з речі ж (тіло з тіла) за своїм розумінням, маючи можливість дати їй таку форму, яку вказують їй можливості її розуму. Відкіля ж душа цього художника могла одержати таку здатність, як не від Тебе, Який створив її? Притому він дає форму матерії вже існуючої, щоб виробити з неї іншу річ за своїм розумінням; для цього він вживає то землю, то камінь, то дерево, то золото й тому подібні предмети. Відкіля ж і ці предмети одержали б своє буття, якби Ти не створив їх? Цей художник-людина усім зобов'язаний Тобі: Ти улаштував його тіло так, що воно за допомогою різних членів робить різні дії, а щоб ці члени були здатні до діяльності, Ти вдихнув у тілесний склад його душу живу (Бут 11, 7), що рухає і керує ними; Ти надав йому і матеріал для художніх робіт; Ти дарував йому і здатність розуму, щоб осягати таємниці мистецтва і наперед охоплювати думкою те, що уявляє він виробити; Ти ж наділив його і тілесними почуттями, що служать йому провідником між тілесною і духовною його природою, так що світ тілесний і світ духовний знаходяться в нього за допомогою цих почуттів у спілкуванні... Але як Ти твориш усе це? Як створив Ти, усемогутній Боже, небо і землю? Звичайно, не на небі і не на землі творив Ти небо і землю; ні в повітряних країнах, ні в глибинах морських, тому що і повітря, і вода належать до неба і землі; не могло це здійснитися ніде й у цілому світі, щоб світ творився у світі, тому що світу не було до створення його і він ніяк не міг бути поприщем свого творення. Чи не було в Тебе під руками якоїсь матерії, з якої міг Ти створити небо і землю? Але відкіля взялася б ця матерія, не створена Тобою, а тим часом, вона послужила матеріалом для Твоєї творчості? Припущенням такої матерії неминуче обмежувалася б твоя всемогутність... До творення Твого нічого не було, крім Тебе, і... все існуюче залежить від Твого буття (Сповідь XI, 5).

[ВЧЕННЯ ПРО ПІЗНАННЯ. ВІРА І РОЗУМ]

До вивчення наук веде нас двоякий шлях — авторитет і розум. Стосовно часу має першість авторитет, а стосовно сутності справи — розум. Тому що першому віддається перевага, коли потрібно виявити схильність, а інше найбільше цінується при досягненні. Отже, хоча авторитет людей добрих є кориснішим для неосвіченої юрби, а розум пристойніше для вчених, однак оскільки кожна людина робиться освіченою з неосвіченої, а кожен неосвічений не може знати того, яким він повинний з'явитися перед людьми, що учать, і за допомогою якого життя може зробитися здатним до навчання, то для всіх бажаючих учитися великому і таємному дверима до цього служить лише авторитет...

Одна справа, коли ми віримо авторитету, й інша, - коли розуму. Віра в авторитет значно скорочує справу і не вимагає ніякої праці. Якщо вона тобі подобається, ти можеш прочитати багато такого, що про це написано. Такі люди, яких завжди величезна більшість, якщо бажають осягати істину розумом, досить легко обдурюються подобою розумних висновків і впадають у такий неясний і шкідливий напрям думок, що протверезитися і звільнитися від нього не можуть ніколи або можуть тільки самим тяжким для них шляхом. Таким корисніше всього вірити найвищому авторитетові і відповідно йому вести життя. Якщо ти вважаєш це безпечніше, я не тільки не заперечую проти цього, а навіть досить схвалюю. Але якщо ти не можеш приборкати в собі того жагучого бажання, під впливом якого зважився дійти до істини шляхом розуму, ти повинний терпляче виносити безліч довгих окольних шляхів, щоб вів тебе той розум, який один тільки повинний називатися розумом, тобто розум істинний, і не тільки істинний, але і точний і далекий усякої подоби хибності (якщо тільки можливо для людини яким-небудь чином досягти цього), так, щоб тебе не могли відвернути від нього ніякі міркування, помилкові або істинно-подібні (Про кількість душі, VII).

Душа ж людська за допомогою розуму і знання, про які в нас мова і які незрівнянно вище почуттів, піднімається, наскільки може, над тілом і з задоволенням насолоджується тим задоволенням, що усередині неї; а чим більше вдасться до почуттів, тим більше робиться людина схожою на худобу (Про кількість душі, XXVIII).

[ТЕОЛОГІЯ ІСТОРІЇ]

Для того щоб рід людський не тільки поєднати взаємно подібністю природи, але і зв'язати в узгоджену єдність світу у відомому значені узами кровного споріднення, Богові завгодно було створити людей від однієї людини... Звідси вийшло, що, хоча така безліч і такі численні народи, що живуть на земній поверхні кожний за особливими статутами і звичаями, і розрізняється між собою численною розмаїтістю мов, зброї, начиння, одягів, проте існувало завжди не більш як два роди людського спілкування, що ми, дотримуючись Писань своїх, справедливо можемо називати двома градами. Один з них складається з людей, що бажають жити у світі свого роду по плоті; інший — з бажаючих жити також за духом. Коли кожний з них досягає свого бажання, кожний у світі свого роду і живе (Про Град Божий, XIV, 1).

Громадян земного граду народжує зіпсована гріхом природа, а громадян граду небесного народжує благодать, що звільняє природу від гріха; чому ті називаються судинами гніву Божого, а ці — судинами милосердя (Про Град Божий, XV, 2).

Отже, цей небесний град, поки знаходиться в земних мандрах, закликає громадян із усіх народів і набирає мандрівне суспільство у всіх мовах, не надаючи значення тому, що є різного в правах, законах і установах, якими світ земний встановлюється або підтримується; нічого з останнього не скасовуючи і не руйнуючи, а, навпаки, зберігаючи і дотримуючи усе, що хоча в різних народів і по-різному, але направляється однією й тією ж метою земного світу, якщо тільки не перешкоджає релігії, що учить шануванню єдиного найвищого й істинного Бога (Про Град Божий, XIX, 17).

Весь людський рід, життя якого від Адама до кінця нинішнього століття є ніби життя однієї людини, керується за законами божественного промислу так, що є розділеним на два роди. До одного з них належить юрба людей нечестивих, що носять образ земної людини від початку до кінця століття. До іншого — ряд людей, відданих єдиному Богові, але від Адама до Іоанна Хрестителя, що проводили життя земної людини в деякій рабській праведності; його історія називається Старим завітом, так би мовити, який обіцяв земне царство, і уся вона є не що інше, як образ нового народу і Нового завіту, що обіцяє царство небесне. Тим часом тимчасове життя останнього народу починається з моменту приходу Господа в приниженні і [продовжується] до самого дня суду, коли він з'явиться в славі своїй. Після цього дня, зі знищенням старої людини, відбудеться та зміна, що обіцяє ангельське життя; тому що всі ми повстанемо, але не усі змінимося (1 Кор. 15, 51). Народ благочестивий повстане для того, щоб залишки своєї старої людини перемінити на нову; народ же нечестивий, що жив від початку до кінця старою людиною, повстане для того, щоб піддатися повторній смерті. (Про істинну релігію, XXVII).

Августин А. Твори // Антологія світової філософії: У 4-х т. - М, 1969. – Т.І. -Ч.2. - С. 584-605.

3Питання для самостійного опрацювання:

1. Назвіть п'ять шляхів доказу Буття Божого Томи Аквінского.

2. Спробуйте визначити, у яких доказах і в чому Т. Аквінський спирається на наступні положення філософії Арістотеля: вчення про «першодвигун», вчення про 4-и види причин, вчення про «ентелехії».

  1.(Цей шлях бере за основу розуміння руху). Усе, що рухається, має своєю причиною щось інше, оскільки ніщо не може бути одночасно й у тому ж самому відношенні тим, що рухається, і тим, що призводить до руху. Проте нескінченна передача руху від одного предмета до іншого неможлива, бо тоді не було б першодвигуна, а отже, й ніякого двигуна взагалі. Рух тоді був би неможливим. Щоб пояснити причину руху в цілому, треба ввести поняття якогось першодвигуна, який рухає все, не отримуючи руху ні від кого, а це є Бог.

  2. (Цей шлях бере за основу поняття про дійову причину). У всіх речах простежується послідовність дійових причин, але не виявлено нічого, що б було своєю власною причиною. Така річ повинна була б передувати сама собі. Якби ряд причин йшов у нескінченність, не було б причини взагалі, а, отже, й наслідків, що суперечить станові речей. Отже, необхідним є припустити якусь первинну дійову причину, яка називається Богом.

  3. (Цей шлях бере за основу поняття можливості й необхідності). Жодна річ, для якої є можливим і бути, і не бути, не може мати вічне буття, адже якщо щось має можливість перейти до небуття, рано чи пізно зробить це, а відтак у світі перестане існувати все. Якби не було нічого сущого, то нічого не могло б перейти до буття й нічого б не існувало. Отже, не все суще є випадковим, у світі є також і щось необхідне. Між тим неможливо, щоб ряд необхідних сутностей ішов у нескінченність. Тому слід припустити якусь необхідну сутність, що не має зовнішньої причини своєї необхідності і складає причину необхідності усього іншого, а це є Бог.

  4. (Цей шлях спирається на різні ступені, що виявляються в речах). Усі предмети мають різну міру досконалості, наближаючись до чогось найдосконалішого. Те, що є найдосконалішим, є причиною досконалості інших. Отже, існує якась сутність, що є для всіх сутностей причиною іхньої досконалості, а така сутність називається Богом.

  5. (Цей шлях бере за основу розпорядок природи). Предмети, позбавлені розуму (природні тіла), підпорядковуються якійсь доцільності. Проте вони не можуть досягнути мети випадково, отже, ними керує чиясь свідома воля. Отже, існує розумна істота, яка визначає мету для всього, що відбувається в природі, а ця істота називається Богом.

Тома Аквінський. Сума теології// Боргош Ю. Тома Аквінський. - 2е вид.-М., 1975. - С. 70-71, 73-76, 145-148

ЗАВДАННЯ

üЯк ви вважаєте, філософія за своєю сутністю, способами аргументації, тлумачення світу в цілому, і людини зокрема – ближче до релігії, чи до науки? Чи все залежить від конкретного філософа?

üЧасто говорять про фанатиків віри, чи можна говорити про фанатиків розуму?

üЧи знаєте ви питання, що вирішуються не розумом, а тільки вірою?

Бесплатный конструктор сайтов - uCoz