Лекція 1. Філософія, її предмет і роль у суспільстві

(якщо сумнівів немає, дивись далі)

Іноді говорять, що філософія - не шкільна наука. Її може осягти тільки людина, навчена життєвим досвідом і довгими міркуваннями. Звичайно, ні те, ні інше не завадить. Але, може бути, саме дитинство і юність - кращий час для початку. Філософія любить запитувати, для неї питання часто виявляються важливіше відповідей. Але дитинство і юність запитують частіше, ніж інші епохи життя, а питання їхї бувають гостріші, фундаментальніші, чим питання людей зрілих.

Юнак ще не включився в "систему", він найчастіше критично відноситься до світу дорослих, хоче його зрозуміти й оцінити. Але і тут його союзник - філософія. Він наївний, і філософія, по суті, наївна; він непрактичний, але і філософія відмовляється від безпосередньої користі. Він ідеалист і максималіст, і філософія теж шукає ідеали.

Уявимо собі звичайні заперечення.

"Занадто рано". Але досвід показує, що вдалі методи знімають цю проблему. У США є навіть Інститут по розвитку філософії для дітей з філіями в 20 країнах, що рекомендує вводити уроки філософії з 6 років і розробляє методику для дитячих садочків. Згадаємо, нарешті, історію. У платонівських діалогах слухають мудреців і вступають з ними в суперечку зовсім юні істоти. Так, напевно, і справді було в Академії Платона.

Берклі зробив своє основне відкриття ще студентом. Програма німецького ідеалізму була сформульована вчорашніми школярами, "зеленими" тюбінгенскими студентами, і майже в такому ж виді здійснена ними, але вже - зрілими мислителями. Шелінг стає магістром філософії в 17 років. Гегель читає, і не без успіху, свою головоломну філософію нюрнберзьким гімназистам. Ніцше стає шановним професором у 24 роки. Звичайно, це скоріше виключення, чим правило. Але вони говорять, що для страху перед філософією немає основ: діти уміють філософствувати, філософи вміють учити дітей, а іноді навіть самі чомусь у них учаться.

"Занадто складно". Але складні системи, що виражені спеціальною мовою. Початок  філософствування (те, що важливіше всього) простий. Він не вимагає спеціальних знань. Проте. Бувають речі, важкі тому, що вони складні. Але деякі важкі саме тому, що вони прості: їх не можна звести до чогось іншого, більш зрозумілого, пояснити через щось інше. Знання робить складне простим, але що нам робити з простим? Тут-то  і починається філософія.

"Філософію краще відкласти на потім. Спочатку - позитивні, конкретні науки". Але якщо пропонувати питання з готовими рішенням, недовго і відучитися від азарту пошуку. Якщо не зробити щеплення проти догм якомога раніше, ми ризикуємо просто спізнитися.

"Філософія марна". Але юність інтелектуально безкорислива. Вона знає, яка важлива річ - гра. Виходить, і гра поняттями не покажеться їй занадто дивним. До того ж бувають речі, марні тому, що вони - не засіб, а самі по собі – ціль.

                                                                                                             ЩО ВИВЧАЄ ФІЛОСОФІЯ

Філософія — грецьке слово й у перекладі на російську мову означає «любов до мудрості». Це найдавніша наука, і в той же час вона завжди молода, тому що ідеї, висунуті мислителями, ніколи не застарівають. Застарівати можуть знання, а мудрість — це уміння дивуватися світові, бачити його таким, яким не бачить ніхто, зрозуміти сенс власного існування і сенс існування людського суспільства, зміст історії. Усе це й означає філософствувати.

Люди філософствують завжди, оскільки вони живуть серед інших людей, оскільки постійно потрібно вибирати між добром і злом, між честю і безчестям, оскільки приймати самі головні рішення щодо власного життя приходиться найчастіше самому. Люди не були би людьми, якби не філософствували. Але найчастіше ми філософствуємо стихійно, керуючись здоровим глуздом або життєвою інтуїцією, що нас часто підводять.

Вивчення філософії дозволяє нам взнати мудрі поради щодо осмисленого життя, щодо добра і зла, зрозуміти своє власне місце і призначення в суспільстві і місце людини у світобудові, виробити своє відношення до таких феноменів, як доля, щастя, любов, смерть.

Ні фізика, ні біологія, ні лінгвістика таких рад не дають — вивчення цих дисциплін робить людину фахівцем, а вивчення філософії може зробити людину розумною. Бути розумним — значить уміти правильно розпоряджатися своїм життям, уміти передбачати наслідку своїх учинків, уміти бути щасливою і закоханою у життя людиною.

Духовну культуру людини покладають чотири основи — це наука, релігія, мистецтво і філософія. Як не можна собі уявити суспільство без науки або мистецтва, так не можна його уявити без філософії. Неможливе суспільство, де немає філософів, тобто людей, що шукають останні причини існування людини, суспільства, світу в цілому, намагаються зрозуміти — куди йде людське суспільство, чи є прогрес в історії, чи очікує людство кінець або розум завжди буде існувати у Всесвіті; що таке сам Всесвіт і як може людина осягнути його нескінченність у просторі і в часі, його закони, — будучи самі незначною, безкінечно малою у порівнянні з її величчю. Без цих пошуків людське суспільство припинило б свій розвиток.

Філософськи мислячим повинен бути фізик, що вивчає закони походження і розвитку Всесвіту, біолог, що намагається зрозуміти, як виникло життя і чим живе відрізняється від неживого, лінгвіст, що осягає таємне споріднення людських мов і прихожий до думки, що не ми говоримо мовою, а вона, мова, говорить нами і через нас. Але філософськи мислячою повинна бути кожна людина, якщо вона не хоче жити подібно заведеному автомату, маріонетці в чужих руках, а хоче сама докопатися до суті своєї справи, своїх відносин з іншими людьми, хоче бути самобутньою людиною, що сам вільно будує своє життя.

Тому древній мудрець Сократ порівнював філософію з ґедзем, що постійно літає над людьми, жалить їхній і не дає їм спати, тобто жити бездумно і безглуздо. Філософія говорить людині: думай, намагайся зрозуміти, навіщо ти живеш, у чому твоє призначення, у чому причина твоїх лих і нещасть, хто винуватий у них — суспільство або ти сам; шукай ту справу, що ти можеш зробити краще усіх; не піддавайся ненависті і злості, намагайся жити в любові і будь-що-будь робити добро; не будь ситою і усім задоволеною твариною, мучся своєю недосконалістю, своїм невмінням, своїм боягузтвом і постійно виковуй із себе людину; умій подивитися на себе відверто — адже велику частину своїх достоїнств і чеснот ти сам собі придумав, адже ще нікому не стало тепліше від твого існування, нікому ти ще не зробив добра, тому що робити добро — це мистецтво, а благими намірами вимощена дорога в пекло.Таким чином, філософія учить людину бути людиною, учить мистецтву життя, мистецтву пізнання світу, мистецтву жити серед людей, мистецтву не боятися смерті і мужньо дивитися в обличчя своїй долі. Вивчаючи філософію, ми й осягаємо це особливе і, можливо, найважливіше мистецтво.

Ми знаємо, що наука намагається раціонально пояснити світ природних явищ, мистецтво освоює його, емоційно переживаючи, а релігія прагне вийти за межі явищ природи, спираючи на віру, а не на знання. Можна сперечатися про результати, але важко заперечувати природність цих шляхетних спроб. Філософія ж займається досить дивною справою: вона виходить за рамки природних явищ, як релігія (1), але прагне досягти строгого знання, як наука (2), до того ж, як мистецтво (3), зв'язує це уміння з особистою (4) інтуїцією мислителя – так що далеко не завжди учням удається повторити успіх учителя. 

Звичайно, це найвищою мірою спірне заняття. Не всяка культура і не у всякі часи може собі дозволити таке. Більш того, сама філософія утрудняється дати остаточну й однозначну відповідь на питання, чим вона займається. Що таке філософія - це одне з основних питань філософії, тоді як, наприклад, для хімії або математики питання про те, що є предметом цих наук, досить важливо, але не головне.

У тій мірі, у якій філософія намагається бути наукою, наслідувати науку, брати на озброєння наукові обороти і поняття, вона є носієм знань. Але знання у філософії мало: ми знаємо роки життя тих або інших філософів, знаємо основні поняття і категорії, у яких намагалися виразити свої ідеї античні або середньовічні мислителі. У тій мері, у який філософія є мистецтвом, вона є носієм таємниці.

Таємниця — це те, що не можна довідатися, а потрібно прожити: любов — це таємниця, смерть — це таємниця, будеш умирати — довідаєшся. Ми знаємо, скільки кліток у нашому головному мозку, які там відбуваються процеси, але як до нас у голову приходить думка — це таємниця. Якби ми неї знали, ми б усі були геніями. Найбільшою таємницею є сама людина, і вся її історія — це процес з'ясування, що вона є таке. Як тільки вона це з'ясує, історія, можливо, закінчиться. І головну роль у цьому з'ясуванні грає філософія.

                                                                                                                 Основне питання філософії

Колись філософія була матір'ю усіх наук. Власне, ніяких наук не було, а була одна філософія, і перші філософи називалися мудрецями. Вони багато, по тим часам, знали з області математики, фізики, астрономії й у тому числі займалися філософськими питаннями. В міру росту конкретних знань, коли їх уже стало неможливо тримати в одній голові, науки відділились від філософії, стали самостійними. Фізика і математика, насамперед геометрія, були першими самостійними науками.

У Новий час з'явилися як окремі науки біологія, хімія. Цей процес ішов до XX століття. У багатьох західних країнах дотепер у дипломі фізика або біолога пишеться — «бакалавр філософії», хоча до філософії ці науки вже не мають ніякого відношення. Останніми науками, що відокремилися від філософії, стали психологія і соціологія.

Що ж залишилося на долю філософії, якщо всі науки від неї відділились? Залишилися прокляті вічні питання, і серед них саме головне — що таке людина? У чому смисл її існування? У порівнянні з цим питаннями, говорив лауреат Нобелівської премії французький мислитель і письменник Альберт Камю, усі наукові, технічні і соціальні досягнення і винаходи є дитячими іграшками. «Пізнай самого себе» — головний заклик усієї філософії.

Точно також і для філософії — чим більше в людині надлюдського, тим більше в неї людського. Філософія починається, як вважав античний мислитель Аристотель, з подиву. З подиву тим, що на світі взагалі існує щось, а не ніщо? З подиву тим, що багато наших якостей — совість, розум, краса, любов, добро, воля — ніяк не випливають ні з нашої біології, ні з фізіології, ні з психології, тобто вони ніяк матеріально, природно не обумовлені. Немає таких законів у світі, по яких ми повинні любити один одного або робити добро. Немає природних причин для любові — я люблю, тому що не можу не любити; немає природних причин для добрих учинків, я них роблю, тому що я добрий. Але завжди є причини для вчинків злих, підлих, підступних (я украв, тому що був голодний, убив, рятуючи своє життя, і т.д.).

З цього погляду всіх істинно людських якостей, що роблять нас людьми, — добра, совісті, любові і т.д. — не повинно було б бути взагалі, — а вони є. Вони як туман, якого не можна виміряти, поторкати, випробувати, це не фізичні або фізіологічні процеси, але якщо немає цих людських якостей, то немає і людини. Поки хоч одна людина живе за законами совісті, людство буде продовжуватися. У цьому смислі філософія і вивчає людину як надприродну істота, не вкладаючи в це термін ніякого релігійного змісту.

 Але пізнати самого себе не означає довідатися, скільки в мене ферментів у шлунку або нейронів у корі головного мозку. Пізнати самого себе — значить відкрити свою істинну природу, що не зводиться ні до ферментів, ні до нейронів, ні до нашої фізіології, ні до психології. Істинна людська природа — це природа надлюдська. Подібним чином вважає і будь-яка релігія — чим людин ближче до Бога, тим більше вона людина, а чим ближче до тварини — тим менше в неї людського. Бог у цьому розумінні — ідеальна людина, недосяжна вершина людського розвитку.

Філософію неможливо вивчати взагалі, подібно математиці або фізиці, оскільки фізика й в Африці й в Австралії однакова. Але осягнення філософії сильно залежить від національної і культурної специфіки людини, що пізнає, від того, як вона бачить і відчуває світ.

«Похмурий німецький геній», що виріс з густих лісів і середньовічних замків, з маленьких міст-фортець з червоними черепичними дахами, з органної музики і гострих церков, що здіймаються догори, породив у XIX столітті величну філософську картину світу, у якій могутній космічний дух переплавляє відсталу природу в гармонічне і струнке ціле.

Дотепний і блискаючий «галльський дух» Д'артаньяна і Жанни Д'арк, породжений з іскристого вина і з лицарської доблесті, постійних двобоїв, воєн, революцій, у XVII-XVIII століттях привів до виникнення французької філософії, що підкреслює велич людини, її центральне місце у світі, його крихкість і його могутність.

Неосяжність російських просторів і російської душі, її бесшабашність і смиренність, чіпкість розуму і віра в долю, „дивна література” по якій училися життя, до кінця XIX століття привели в Росії до виникнення оригінальної і самобутньої філософії. Вона стала розвиватися настільки стрімко, що до початку XX століття Росія стала у цій області виходити на перше місце у світі: ніде не видавалося стільки філософських журналів, не переводилася така кількість філософських книг, не було такого достатку філософських шкіл і напрямків. На жаль, усе це продовжувалося недовго і звалилося під ударами революції. У 1923 році в Празі вийшов останній номер ніколи знаменитого міжнародного філософського журналу «Логос»: у ньому приводилися прізвища більш ста російських мислителів, що загинули в революцію і громадянську війну.

Власне українська філософія настільки тісно переплилась з російською, що й протиставляти не можна, а можна лише сказати, що вся філософська вченість розгоралась спочатку на Вкраїні, а вже потім ширилась далі на схід, і давала надзвичайні плоди. Питання кордоцентричності, міфологічної образності, таємного особистісного життя завжди складали ядро української філософії.  Незважаючи на здобуття власної державності, для філософії України теперішні часи не стали відповіддю на довічні питання, бо ні національна ні навіть особистісна самоідентичність не можуть встояти проти глобальної технічної ери. Тож для філософії сьогодні потрібне особливе напруження духовних сил щоб вберегти людську людяність, від соблазнів грядущих змін.

                                                                                                                                       Як виникла філософія

Філософія з'явилася зовсім недавно. Біля VIII в. до Р.Х. одночасно в трьох точках, у трьох районах древніх культур, очевидно, не зв'язаних один з одним, - в Індії, у Китаї й у Греції - починаються якісь глибокі і загадкові зміни у свідомості людей, що приводять до народження філософії.

Уявимо собі, що, подорожуючи в часі, ми зустріли людину тієї епохи, що, як це нерідко буває в часи великих змін, скаржиться на псування звичаїв. "Раніше, – сказав би він нам, – знання повідомляли боги, а тепер вони мовчать і люди самі шукають мудрість. Раніш таємниці знання зберігали жерці, а тепер його носіями стають люди різних станів і про нього сперечаються, як про ціни на базарі. Якщо раніш добро, справедливість і благочестя вели один одного за собою, то тепер розумні і багато знаючі люди можуть у той же час бути злими й нечестивими. Якщо раніш купці торгували, а мудреці пророкували, то тепер усе змішалося і мудреці намагаються обчислити світ мірою і пропорцією, а ремісники і купці замість богів пропонують світові закони".

Що ж було насправді? Історики думають, що в цей час відбувалася дійсна культурна революція. Створювалися основи цивілізації, у рамках якої ми зараз живемо. Якщо спробувати коротко визначити суть цього великого історичного повороту, то можна сказати так: у найдавніших суспільствах елементарною часткою був колектив (родина, плем'я, рід), у часи ж культурної революції VIII-VI ст. до Р.Х. людство починає шукати опору в принципі індивідуальності. Елементарною часткою стає людина. Тоді були зроблені лише перші кроки цього процесу, що не закінчився і зараз, але уже вони привели до великих результатів. Починаються соціальні революції, релігійні реформи, виникають теоретична наука, нові форми економічного обміну. 

                                                   СВІТОГЛЯД ТА ЙОГО РОЛЬ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ.
Світогляд — це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини Із світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення.
Міфологічний, релігійний, філософський, науковий.
СВІТОГЛЯД – ПОГЛЯД НА СВІТ. Найширше за обсягом поняття, що вказує нетотожність людини і світу та охоплює всі типи світовідношеня.
Узгодження світу і картини світу є складання двох половинок є можливість їх співпадіння. Від цього залежить власне життя і життя всього суспільства. Якщо картина світу побудована не вірно, то життя – ілюзія (майя). Не даремно в культурах всіх народів і в усіх епохах існують різні образи лабіринтів, що ведуть до виходу, витоку і первісної єдності світу.
Проте щоб співвіднести картину світу і дійсність то повинна бути точка зору, що знаходиться „поза” одним і іншим, проте ніякого „поза” не існує.
Ні про яку дійсність світу поза картиною світу не відомо. Ніяка картина світу без дійсності не дійсна
Картина світу свідчить про надприродний статус людини,
що живе в природі, або звідки ж людина дивитися на світ?
Власне Я лежить в центрі співвіднесення світу і картини світу. Граничне положення –– не належність ні одному ні другому, проте уможливлює їхню єдність.

НОВИЙ СВІТ НОВИМИ ЗАСОБАМИ
Ми з вами звикли жити в зручно улаштованому нами і нашими батьками світі. Ми навіть не звертаємо уваги на те, яке штучне середовище створили: ми живемо в будинках, одягнені в одяг, користуємося численними знаряддями. Все це ШТУЧНИЙ СВІТ. Навіщо?
Якби людина була такою ж твариною, як інші тварини, тоді б вона йшла звичайним шляхом: вона сам би пристосовувалася до світу, як присто-совуються тварини. А людина, навпроти, пристосовує світ під себе. Чому?
Чому ми єдині створюємо штучний світ існування? І насправді, нас усіх у школі вчать, що праця створила з мавпи людину. Однак ви не думали при цьому: а що таке праця? Адже праця саме є те саме, що робить штучне середовище.
Праця - це саме те, що перетворює світ. (сама по собі праця може зробити з людини коня, або робота) Не праця сама по собі зробила з мавпи людину, а щось у людині змусило її трудитися. Якесь ПОКЛИКАННЯ. Найважливіше, саме цікаве: ЩО саме змусило людини трудитися і перетворювати світ?
Саме примітивне перше знаряддя якого-небудь австралопітека - південної мавпи, що по сучасним палеоантропологічним датуванням відноситься до періоду близько 2,5 млн. років тому, виявляється набагато ближче до нашої сучасної найскладніших комп'ютерних систем, чим до тваринного світу, тому що це кам'яне знаряддя є засіб перетворення світу, і тільки для цього воно зроблено.
І осьде починається ПЕРША ЗÀГАДКА СВІТОГЛЯДНОГО ХАРАКТЕРУ.
Виникає таке відчуття, що людина цей світ сприйняла не тільки як свій рідний світ, а як чужий, від якого вона повинна відокремити себе.
Людина створила штучне знаряддя, що б десь якось створити штучне середовище. Потім з'являється використання вогню, потім з'являються штучні житла, і так пішло до сьогоднішнього дня.
1. Використання знарядь перетворення природи..
2. Створення неприродного середовища.
Думаю, сам факт того, що людина стала освоювати навколишній світ, - це вже філософська і релігійна проблема: не тому людина стала людиною і "сапиенс”, і мудрою, що вона узяла знаряддя, а вона узяла знаряддя, тому що була мудрою.
Людина мала щось на меті. Задум передує дії. Задум = мета + образ здійснення.
Спробуйте без всякої ідеї щось почати стукати і робити безглуздо, у вас, повірте, навіть кам'яного рубала не вийде, не говорячи вже про більш складні знаряддя. Тому спочатку має бути будь-який технічний задум, потім реалізація. Тому спочатку повинний бути інтелект, потім уже знаряддя. Отже, не праця зробила мавпу людиною, а інтелект зробив світ знарядь. Людина спочатку була істотою мислячою, потім уже стала виробником знарядь, а не навпаки.

НОВІ ЯКОСТІ НОВОГО СВІТУ
Людина прагне повернути первісну, втрачену узгодженість.
Людина належить цьому світу і людина відчужена від цього світу. Людина існує в світі який не вміщує людину.
Людина є не тільки мікрокосм (тілесно), маленька частка підпорядкована законам всесвіту, як і безліч інших природних речей. Людина є макрокосм (духовно), тобто являє собою те єдине, що охоплює собою всесвіт, осмислює його і піклується про нього.
Отже, ДВІ ТУРБОТИ існують в основі людського існування – турбота про себе і турбота про світ. Людина створює новий світ за допомогою нових знарядь і цей світ вона хоче бачити не тільки багатим, але й прекрасним, що саме по собі зайве для тварини.
Людина створює не тільки знаряддя праці, але й прекрасний наскальний живопис, що й по нині є довершеним витвором мистецтва. Світ прикрашається надприродною красою. Розвиваються знаряддя і стає більше можливостей для виразу прекрасного світу, що не вміщується в звичайні природні рамки.
Для багатьох людських дій немає природних причин. Немає жодної причини, щоб створювати жінці прикраси. Немає жодних причин щоб створювати нові і нові орнаменти і прикрашати ними житла, посуд, знаряддя, зброю.
Людина перетворює світ заново, щоб він був:
• безпечний,
• сповнений достатку
• і сповнений красою.

РОЗВИТОК ІНТЕЛЕКТУ І ПЕРВІСНА ПОВНОТА ДУХУ.
Людина – довершена істота в будь-яку історичну епоху.
З одного боку ми бачимо, цивілізаційний розвивиток; але з іншого боку, є незмінна константа – духовна довершеність.
Вершини творчості залишаються вершинами – наскельні малюнки, храми Єгипту, грецькі статуї. Так само і у філософії: який-небудь Платон – це вершина філософського знання.
Як духовна істота людина досконала, у своїх творчих досягненнях вона одна і та ж. І тому Гомер, Шекспір, Пушкін, Пастернак - це один рівень, ніякого прогресу тут немає, а от у плані зовнішньому людина розвивається – вона все більше і повніше освоює світ.
Ми не маємо права цивілізаційний розвиток, пристосовування світу під людину вважати за все людське буття, всією його сутність. Так ми нічого не зрозуміємо. Так ми будемо вважати, що наш духовний світ зараз незрівнянно багатший ніж світ єгиптянина або стародавнього грека, або перших християн, а це явно не так.
Таким чином, людина існує як би в двох планах: як фізична істота, як істота, звернена до зовнішнього світу, тут людина розвивається; проте духовна істота, істота, звернена усередину себе, людина перебуває - не розвивається, а перебуває і цей дар є вихідна точка людського існування.
Світогляди МІФИ не еволюціонують вони нарджуються заново, як не еволюціонує кохання від однієї людини до іншої. Кохання є народження. Кохання не має еволюції від однієї особи до іншої. Кожне кохання народжується, зростає саме в собі і померає в перелюбстві, або стає вічним.

ТЗ і ТИПОВІ КОНСТРУКТИ ЗБОРКИ КАРТНИ СВІТУ
Від положення точки зору на світ змінюється картина світу. Рух т.з. розрізняється в історичному напрямі: _архаїчний, _античний, _середньовічний, _ренесансний, _світогляд ХХ ст., _ постсучасний св.
ТЗ – архаїчна, людина природна; не виділена зі світу не відчуває своєї особливості-обособленості.
Власні імена людей – природні образи. (Сильний Олень, Швидка Косуля). Звичайно це не стосується обраного народу – єврейського. (...)
Релігійні вірування – тотемізм, анімізм, фетишизм, політеїзм
ТЗ – антична, природа олюднена; центр – космос космоцентризм, відчуття власної особливості-обособлен¬ності, проте не виділяється зі світу, ототожнює себе з космічною реальністю.
Власні імена людей – індивідуальні якості. Віктор-переможець,
Релігійні вірування – антропоморфні космічні сили. Політеїзм.
ТЗ – середньовічня, особистість надприродна; Бог – абсоллютна особистість, людина образ божий. Центр – Бог. Теоцентризм. (Всюди і ніде).
Власні імена людей – особистісні якості – Віра, Надія, Любов, Софія.
Релігійні вірування – особистісний Бог. Монотеїзм.
ТЗ – ренесансна, особистість приородна; автономія особистості. Людина центр світу. Антропоцентризм.
Власні імена людей – особистісні якості. ............
Релігійні вірування – Монотеїзм. Окультизм, магізм.
ТЗ – світогляд ХХ ст. особистість суспільна. Центр світу соціум. Світогляд ідеологічний.
Власні імена людей – ідеологічні, технологічіні. Октябрина, Револа, 007, Електра, Електронік...
Релігійні вірування – Атеїзм.
ТЗ – постсучасний світогляд. Особистість віртуалізована. Центр технологічна реальність. Штучний абсолют.
Власні імена людей – перекодовані особистості. Нео, Морфи, Шрек
Релігійні вірування – віртуальна магія. Уніфікована штучна краса. Віртуальне безсмерття.
СВІТОГЛЯД ЗА НОСІЄМ:
1. індивідуальний – звужений до індивідуальних характеристик даного індивіда.
2. колективний – конструює соціальні інститути. Сім’я, трудовий к-в тощо – світогляд корпоративний, ідеологема.
3. національний – відтворює національний образ. Патріотизм.
4. особистісний – св. спрямований на Абсолютну реалізацію індивідуального обарзу в колективі (суспільстві) з його національно-етнічними особливостями.
СВІТОГЛЯД ЗА РІВНЕМ СВІТОБАЧЕННЯ:
Усвідомлений – укорінений у власному досвіді, взятий у відповідальність.
Неусвідомлений – укорінений у суспільному досвіді, відповідальність колективна
Буденний – повсякденний, особливий модус напруження протилежність священному
Формований на засадах наукових знань? Чи існує такий?
Філософський, релігійний та ін. – звернення до надсвідомого.

НАПРЯМОК СТАНОВЛЕННЯ СВІТОГЛЯДУ
Ціннісна шкала. Мораль цікавлять саме такі речі, такі прояви людини, які в принципі можуть бути певним чином оцінені, причому саме у зв'язку з розглянутим її практичним спрямуванням.
Є речі нейтральні ? ні – хоча б тому що ми бачимо речі.
• Ми помічаємо – мітимо речі. Вирізняємо ті чи інші речі серед безлічі інших. Чи залежить від мене, що я буду бачити. Коли один бачить гарне лице, а другий – добрий вираз обличчя.
Коли є образи ненависні і ненаглядні
• Ми зважаємо на існування речей.
• Ми ієрархічно розташовуємо речі.
Це для нас більш важливе, а це менш.
• Різні шальки вагів – і різні еталони ваги – ідеали.
• Направленість.
Точка зору – є тим кришталиком духовного зору, що фокусує зір і від його статусу залежить картина світу, що формується на основі зовнішніх вражень.
Статус ТЗ відносно тіла людини формує емоційно-розсудливу забарвленість картини світу.
 ТЗ знаходиться в голові – розсудливість, раціоналізм, логічне конструювання.
У мистецтві виражається у чітких образах, ч-б тонах графіці. ↑
 ТЗ знаходиться нижче поясу – підсвідомість, психоаналітика, емоційність.
У мистецтві виражається через розмиті образи, кольорову палітру. Експресіонізм. ↓
 ТЗ знаходиться в грудній клітині – серці. Центральна позиція. ↕ (в золотому перетині) †.
У мистецтві виражається через містику і символізм. Міфологічні та релігійні образи.
Начало, що поєднує верх-низ, внутрішнє-зовнішнє, ліве-праве.∞8
Картина світу отримує ту саму основу, що і зовнішній світ.
Питання про зображення принципово не стоїть оскільки світ споглядається не з зовнішньої сторони, не з боку його явища і здійсненності, застиглої даності, а з середини сторони максимально можливого, найбільш чіткого і яскравого зображення. Тут відкриті всі можливості існування речей і безкінечна палітра здійснення. Зображення носить багатовимірний характер, а не плоску картинку, і навіть не 3D зображення. Образи тут отримують символічну безкінечність і п-мірність. Ідеальне зображення істинних образів в їх перед’явленні.
Реально дана ТЗ не належить світу, відсторонена від світу і тому є ТЗ на світ. Оскільки щоб щось бачити потрібно мати ТЗ відстороненість, позицію поза світом. Що може бути поза світом? Поза світом немає нічого.
Проте ми добре знаємо різницю між ЩО? і ХТО? Саме Хто, або ОСОБИСТІСТЬ має точку положення поза світом. І від особистості залежить можливий світ.
Передбачення – пророцтво. Позиція з якої Бог бачить світ. Точка в якій людина виконує своє пророче, царське і священницьке покликання.

Релігія філософія наука
Релігія базується на вірі, тобто на одкровенні цілісної істини і виведення з неї часткових знань.
Наука, базується на пізнанні частковому, дослідженні окремих речей та явищ.
Філософія базується на узгоджені часткового і загального, цілісного одкровення і часткового досвіду, світової істини і особистісної істинності.
Релігія дає людині віру, надію, любов
Філософія дає людині самостійне від почуттів понятійне мислення.
Наука дає людині дослід і практику.

1. Предмет та основне питання філософії.

2. Особливості людського ставлення до світу.

3. Характеристика світогляду (за носієм, за рівнем та спрямованістю).

4. Співвідношення філософії, релігії, науки.

Теми рефератів.

1. Співвідношення філософії і релігії.

2. Особливості філософського світогляду

3. Міф та його функції в житті сучасної людини. 

Запитання до теми:

1. Чому світогляд є специфічно людською характеристикою?

2. Як співвідносяться світогляд і філософія?

3. Чому філософія є розумінням, а не  знанням?

4. У чому суть основного питання філософії?

5. Наведіть приклади типології світогляду. 

6. Чим відрізняється  діяльність людини від активності тварини?

7. Чому людина не пристосовується під світ, а пристосовує його до себе?

8. Що, на Вашу думку, спонукає людину перетворювати світ?

9. Що в людині є вічним, а що розвивається в часі?

10. Пропонуємо придумати дотепну характеристику світогляду , або точ-ки зору.

11. Чи існує зв’язок між точкою зору і картиною світу? Поясніть.

12. Поясніть невідповідність між картиною світу і світом як таким?

13. Дайте логічне обґрунтування вислову Льва Шестова «Завдання філосо-фії не в тому, щоб заспокоювати людей, а в тому, щоб їх бентежити».

14. Що поєднує філософію і релігію?

15. У чому відмінність між філософією і наукою?