Філософське коло
Каталог статей
Навігація


Вхід


Лічильник


Календар


Реклама


Приветствую Вас, Гость · RSS 15.12.2017, 07:21
Главная » Статьи » Мои статьи

Роман-таємниця, роман-пастка

Роман «Майстер і Маргарита» несе в собі якусь загадковість і навіть містичність. Його уривки знають напам’ять як мої друзі так і мої батьки, хоча ніколи спеціально не вчили прозу. Він несе в собі якусь неясну спокусу та недоговореність можливо тому, що у ньому немає ніякої підказки на правильну точку зору. Його добро і зло так схожі між собою, що інколи вони міняються місцями і остаточно заплутують читача, який закохується в головних героїв. Проте від цієї закоханості залишається якийсь гіркуватий присмак чогось недоброго.

З галереї прикрасних жіночих літературних образів згадується чисте і світле лице Наташі Ростової і якось воно виглядає наче несправжнім поруч з натуралістичними виразами обличчя Марго. А хіба Воланд та його слуги не сприймаються добродіями в жахливому світі радянської Москви, а в образі Маргарити хіба не вбачається всепереможна сила жіночої любові і милосердя, даремно, що здобута ціною зради власному чоловікові та угодою про  душу з дияволом. Тут пастка і непорозуміння сучасного тлумачення роману та закладених в нього образів, які ми сприймаємо сьогодні за чисту монету. Прагнення до вищого блага можливе і в лоні зла. Зло в дусі Воланда відчуває свою недостатність, воно прагне довершеності, а люди такі дріб’язкові: „Всех их испортил квартирный вопрос».

Ідея роману, який пише Майстер,  належить самому Воланду, сатані, тож його рабу-письменнику ім’я не обов’язкове. Ім’я не потрібне, коли людина перестає бути собою, а її життя зводиться до якоїсь однієї, найважливішої функції, вищої мети. Майстер сам губить свою ж душу, а Воланд лише користується цим. Таким чином Майстер є співучасником зла, бо він пише «євангеліє від сатани», яке показує Христа таким, яким Його хотів би бачити Воланд.

Про долю Майстра сказано красиво: «він не заслужив світла, він заслужив спокій». І декількома поколіннями радянських інтелігентів ці слова сприймалися як символ їх мізерних надій на щасливий фінал роману. Але варто здивування: «Чому всі такі раді за Майстра, заздрять його «синиці в руці» і зовсім не замислюючись про його втрату – про «журавля  в небі», про Світло?». Проте спокій отримує не лише Майстер, його жадають майже всі герої романа. Адже, позбавитися від минулого, від пам’яті можна лише в спокої. Фріда мріє позбутися хустки, якою вона душила свого сина. Майстер – романа: «він мені ненависний, цей роман» і неспокійна пам’ять майстра – стала стухати. Хтось відпускав на свободу майстра, як сам він тільки що відпустив їм створеного героя». А хто, до речі, відпускав Майстра? – Воланд, а зовсім не Ієшуа. Але відпустити може тільки той, хто раніше тримав його в своїй владі. Отже, дійсно Воланд володів долею і пером Майстра аж до цієї фінальної сцени.

От і кінець роману не закінчується так званим «хеппі-ендом»: «вишні. Річка. Мріяння. Вірші». Фінал, звичайно, чітко виділений, урочистий, надзвичайно ідеалізований, насичений літературними атрибутами сентиментально-благополучних фільмів. Проте уже такий щасливий кінець і сам по собі здатний викликати підозри. Здавалося б, що тут дивного: Майстер - з Маргаритою, Пілат знаходить стан спокою, чарівна картина вершників, що віддаляються. Але річ у тому, що при останній своїй розмові з Майстром ще до його смерті Воланд вимовляє слова, які виносять справжній кінець романа за його обкладинку: «я вам скажу, - посміхнувшись, звернувся Воланд до Майстра, - що ваш роман вам принесе ще сюрпризи». І з цими «сюрпризами» Майстру судитиметься зустрітися в тому самому ідеалістичному будиночку, в який він з Маргаритою прямує на останніх сторінках романа. Саме там Маргарита перестане його «любити», саме там він більш ніколи не випробує творчого натхнення, саме там він ніколи не зможе у відчаї звернутися до Бога тому, що Бога немає в створеному Майстром світі, саме там Майстер не зможе вчинити те останнє, чим закінчується на землі життя людини, що зневірилася і не знайшла Бога, - він не зможе свавільно закінчити своє життя самогубством: він вже мертвий і знаходиться в світі вічності, в світі, господар якого - диявол. Мовою православного богослов’я це місце зветься – пеклом...

Та й розповідь про Маргариту Майстер починає «романтично»: «вона несла в руках огидні, тривожні жовті квіти. Біс їх знає, як їх звуть...». Згадка біса (сатани) в даному епізоді невипадкова. В булгаківському романі неважко помітити мотив розплати за подібні легковажні слова: «Воланд володіє вражаючою властивістю матеріалізовуватися після будь-кого «чортихання» всіх героїв романа, які люблять згадувати ім’я нечистого».

Зовнішній вигляд Маргарити також відіграє важливу руль під час дослідження її образу, підкреслює сутність її єства. Так змальовує Булгаков мертву Маргариту: «відьомська косоокість і жорстокість і буйність рис», а ось Маргарита ожила: «гола Маргарита шкірила зуби».Отже не варто дивуватися, що тварини – навіть містичні – бояться Маргариту ("Коровьев галантно підлетів до Маргарити, підхопив її і поставив на широку спину коня. Та шарахнула, але Маргарита вчепилася в гриву і, вискаливши зуби, засміялася”, - мовилося в ранніх рукописах). При цьому слід враховувати, Булгаков геніально володіє російською мовою. Мабуть, ніхто не може собі уявити, щоб у Льва Товстого Наташа Ростова посміхнулася Пьеру, «вискаливши зуби». І якщо Булгаков для опису героїні підібрав саме такі слова – значить не варто романтизувати Маргариту, відбирати в неї ті риси, які їй дав сам автор, а насильно відреставрований лик відьми підносити на один ступінь з світлими Мадоннами класики.

 «Остаточною» відьмою Маргарита стає тільки після того, як виражає свою повну згоду «йти до біса на кулички». Ставши відьмою, Маргарита у всій повноті відчуває той стан, до якого, мабуть, не завжди усвідомлено прагнула все своє життя: вона «відчула себе вільною, вільною від всього». «від усього» - у тому числі від обов’язків, від відповідальності, від совісті - тобто від своєї людської гідності. Факт переживання подібного відчуття, до речі, говорить про те, що відтепер Маргарита більше нікого ніколи не могла любити, окрім самої себе: любити людину - значить добровільно відмовлятися в його користь від частини своєї свободи, тобто від бажань, устремлінь і всього іншого. Любити когось - значить віддавати любимому сили своєї душі, як то кажуть, «вкладати свою душу». Маргарита свою душу віддає не Майстру, а Воланду. І робить вона це зовсім не ради любові до Майстра, а ради себе, ради своєї примхи.

Маргарита з захопленням цілком свідомо продає свою душу сатані: «ах, право, дияволу б заклала душу, аби тільки дізнатися, живий він чи ні!». Це й не дивно, адже вона шукає не Майстра, а його роман, автор - лише додаток до свого творіння. Їй по-справжньому було дороге «євангеліє сатани». Маргарита - не Муза, вона лише слухає вже написаний роман. Гірше того, саме Маргарита підштовхує його до самогубного вчинку – віддати рукопис в радянські видавництва: «вона обіцяла славу, вона підганяла його і ось тут-то стала називати майстром». Отже, ця «чорна королева» не могла надихати Майстра на нові творіння. Та й прагнула вона не стільки побачити завершеним роман, а їй був дорогим дух цього твору, точніше – джерело цього духу – Воланд. Саме його хоче віднайти її душа («– Ти зараз невільно сказав правду, – заговорила вона, – чорт зна, що таке, та біс, повір мені, все влаштує! – очі її раптом зажевріли, вона схопилася, затанцювала на місці і стала скрикувати: - Як я щаслива, як я щаслива, як я щаслива, що вступила з ним у співпрацю! О, диявол, диявол! Доведеться вам, мій милий, жити з відьмою»).

Отже, Маргариту ще до зустрічі з Воландом без сумніву можна називати відьмою, а тому про доброту і милосердя «чорної королеви» Маргарити говорити варто по-обережніше. Тож і цей образ досить далекий від позитивних персонажів.

Через розуміння роману-провокації «Майстер і Маргарита» відбувається тест-контроль читача на чутливість до Істини. Саме тому не є збігом обставин те, що для повного сприйняття вкладеної в твір ідеї потрібно подолати своєрідні випробування, які перш за все показують істинну природу наших власних чеснот.

Пастка роману приховує в собі опозицію добра-зла. Вже з самого  епіграфа, з перших сторінок роману читачу пропонується «мефістофелівська приманка» позитивності нечистої сили (... так кто ж ты, наконец? – Я  -  часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо). Цей уривок з «Фауста» Гете є найбільш загальним випробуванням, проте кожна наступна сторінка ускладнює та деталізує проблему.

 Подібних приманок у творі безліч. Це і любов та милосердя Маргарити, і неоціненна творчість Майстра, і добрі вчинки Воланда та його свити. Як бачимо, всі, без виключення, герої роману є наживками для нерозбірливого романтика. Зовнішньою стороною їх вчинків є встановлення справедливості й обстоювання морального закону, а внутрішньою – довершеність зла.

Можливо, саме тому роман і залишається актуальним, що М.Булгаков висвітлив низку проблем, які були притаманні не для конкретної епохи, а існують протягом усієї історії людства. Чому зло є привабливим,  звідки його загадковий магнетизм, чому воно виявляється близьким для людини, звідки його життєва сила? І взагалі, чи стоять ці проблеми у наш час? Питання сьогодні вирішується тим, що воно просто ігнорується, воно відсутнє.

Дана відсутність спричиняється відсутністю Бога, і підміною імені Іісуса на Ієшуа. Далі на місце священної книги ставиться нове Євангеліє від сатани, роман, що пише сам майстер-Воланд. Далі все це вбудовується у роман Булгакова. І далі все це збувається в нашому світі. А може дану матрьошку можна скласти і навпаки – зовнішнє стає внутрішнім, а внутрішнє зовнішнім і  роман Воланда одним із сюжетів включає в себе роман Булгакова, який захоплює своєю таємничою силою і свого читача? А може обидві ці напрямки існують одночасно? Хто зна?

Отже, спитайте себе, що вам сподобалось? Десь далеко позаду глухо зачинилися двері й стало трішки не по собі. Пастка вже спрацювала і як з цим бути? Варто собе заспокоїти і просто сказати, що все надто заплутано, але не так і погано. От і домовилися.

 Дана робота С.Теслі Ф-15, зайняла перше місце на студентській конференції з філософії 

Категория: Мои статьи | Добавил: AAA (20.04.2010)
Просмотров: 2059 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 3.0/6
Всего комментариев: 1
1  
Дуже гарна робота!..Багато яких відповідей зходяться з моїми...а деякі пояснили і можливо відкрили мені очі на певні питання..Але я не зовсім згідна з описанням сутності Маргарити та її відношенням до Майста.. Мені здається що не зовсім вона така чорна і ненависта як описано...можливо це просто моя думка...яку я підтримую.. але не нам вирішувати, тому що М.Булгаков все вже вирішив написавши роман..а ми кожен для себе сприймаємо його так як розуміємо.. і завжди будем відшукувати позитивні моменти не завжди у світлих речах.. ah

Имя *:
Email *:
Код *:
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz