В добу інформаційних технологій ми спостерігаємо все більш „органічне” поєднання техніки та людського тіла, людського способу життя та різних технологічних новацій. Особистість опиняється у середовищі організованого системного споживання. Більше того, людина сама стає суцільним тілом-протезом, за словами Ж.Бодрійара, здійснюється невідчужуваний синтез живої плоті і системних технологій. Електрика, зв'язок, транспорт, телебачення, комп'ютери, вся побутова інфраструктура перетворили сучасного обивателя на фантастичного кіборга, в якому живе і мертве переплелися настільки, що ніхто не ризикне вже розділити точно річ і людину.

У відповідності до вимог часу з’являються і нові галузі споживчих технологій, як наприклад, міфодизайн, що спрямований на створення привабливих брендів, у тому числі й привабливого людського бренду – іміджу. Імідж можна назвати технологічним переформатуванням людського образу, створенням її товарного знаку, що циркулює на ринку праці: чи політичній, чи медіа, чи то в іншій професійній мережі. Іміджеві практики, як технологія образотворення людини – один із чинників її віртуалізації. Фактично, імідж і є віртуальним поняттям, оскільки важко в наш час уявити становлення людини без використання інноваційних технологій та технічних засобів, застосованих до неї у програмах освітніх, культурних чи соціальних.

Головна мета сьогодні створювати споживача під товар, під факт споживання. Іншими словами, програмувати людину на споживання. Таким чином, головна таємна мета абсолютно будь-якої сучасної реклами - це не стільки продавати щось конкретне, скільки гіпнотично насаджувати ідею: "Якщо ти не споживаєш – ти неповноцінна людина". Реклама просуває не товар, а бере участь у створенні людини споживаючої, з її безкінечною спрагою робити покупки. Це потрібно не для самої людини, а для системи в цілому. Саме систему потрібно забезпечити головним ресурсом – людиною як споживачем.

Придбання, споживання, обмежена гаманцем і маркетинговими технологіями.

З незапам'ятних часів людина прагнула створити з неживої матерії живу істоту. Вдихнути в матерію душу. Це був зухвалий виклик богам юного людства. Тепер, уже наяву, береться жива людина і з неї виймається душа, причому усе відбувається начебто за згодою та доброю волею. Відповідно, людина із суб’єкта розвитку перетворюється в компонент людино-машинної цивілізації. Виникає феномен техносфери, як постійно зростаючого штучного середовища, яке пригнічує природне і невблаганно еволюціонує.

Ми вибираємо і не можемо не вибирати, не маємо права не вибирати, це необхідність, що стала обов’язком і наша приреченість у світі речей. На єдину річ ми не маємо права вибору – це відмовитися від вибору. Ми безвідмовні автомати вибору, бо так ми включені в систему виробництва, як споживча ланка. Людина це автомат споживання щастя, людина це автомат, виробництва щастя – таким є замкнутий цикл високих технологій.

Саморозвиток техносфери означає переформатування людської природи, переозначення її з огляду технічної узгодженості. Людське розглядається в контексті техногенезу та стає засобом для народження неоприроди для постлюдини.