Філософське коло
Каталог статей
Навігація


Вхід


Лічильник


Календар


Реклама


Приветствую Вас, Гость · RSS 21.10.2017, 20:40
Главная » Статьи » Мои статьи

ФІЛОСОФСЬКІ НАРИСИ – Проба пера

Філософські нариси – Проба пера

Один день із життя Нео-студента

Додивившись «Матриця – Перезавантаження» до того місця  де Нео дістає комп'ютерний диск з книги Жана Бодрійяра «Симулякри і симуляція» Він підвівся від згаслого монітору і несамохіть зупинився біля нічного вікна де в темряві світилися і чорніли, світилися і чорніли вікна, вікна, вікна... Світи у вікнах теж готувались до перезавантаження і поступово гасли кластер за кластером проходячи переформатування темрявою.

Зранку Йому здалося, що Він уже прокинувся і з дитинства набридлий незнайомець глянув на Нього з дзеркала, проте сьогодні сподобався Собі недуже.

Як завжди, на столі чекав залишений мамою сніданок і Він неспішно відправив його в  мікрохвильовку. Й сама ця піч, а точніше цей аналог вогню і печі, їх симулякр навіяли настрій вчорашнього фільму. Чудовий функціональний монстрик грішив програмкою: щоразу окрайєць хліба пересмажувавсь, або ж мука змодельована трійочником несла генну помилку, або й сам цей трійочник був чиєюсь „помилкою молодості”, посміхнувся Він собі, обпікаючи губи плавненим сиром.

Одягаючись, автоматично захопив окуляри. В дощовий день вони були трохи зайві, проте ж мода вимагає, тож треба фукціонувати, та й очі вже звикли до темряви, аби тільки не доводилось часто знімати – боляче.

Бусик „Богдан” завантажений на половину від своїх тарифних можливостей, приємно розгойдував у такт звуків із плеєра та гул мотору, а реклами за мокрим склом зливались із напівсонними перехожими, і вони були ніби живими продовженнями цих реклам, або навпаки, реклами були напівсонним продовженням цих перехожих, хіба розбереш хто кого?

Зійшов на Сінній, проте до чого тут сіно так і не міг утямити, може тому, що в бусику двісті п’ятдесят коней? Тільки вихлоп у нього нафтою, а не сіном, тож хіба розбереш? Посміхнувся і побіг до Універу, краще б його назввали універмагом, було-б справедливіше, бо він справді чудесний.

Лекцію слухав у супроводі „Арії”, трохи повертає до реальності, а то можна захопитися і професор загрузить по повній програмі. Взагалі то вся навчальна програма добряче форматує мізки, краще б у когось закохатися, або чур, ще хто зна, що краще і так усе надто заплутано, програми, почуття, почуття-програми, хіба розбереш? Запусти не зупиниш, а підвисати на всих цих архаїзмах немає часу.

На друге, практична з інформатики, і Він нарешті мав нагоду переглянути пошу, вже кілька днів чекав замовлення від якоїсь напівросійської, чи напівштатівської нетконтори замовлення на 3D графіку, а ті так і мовчать, а обіцяли, чи може кинули, хіба їх розбереш? Клята гіперреальність, тут до дошки викликають і мобіла побігла на вібродзвонику аж розгубився. Відбив виклик і проімітував свою студентську грамотність, здаєтсья номер пройшов, хоч і не п’ять балів, проте жива і чесна симуляція, як там казав Шекспір: усе життя – реалетішоу? Та хіба розбереш, де реалеті, а де шоу? Звонила Вона, краще б скинула есемеску, як не розуміє, що пара і так екстрім.

Нарешті Він і Вона йшли вулицею і вдихали запахи прілого листя і приємний дим від її цигарки, скільки не питав каже, що це модно, а отже потрбно фукціонувати, програму курця вже запущено і реалеті вимагає свого шоу. Вона сучасна. Вона говорить, що свобода від свободи є справжнє задоволення. Задоволення від зникнення самого бажання. Бажання зникають, через їх реалізацію іще до самого виникнення. Упереджене, вгадане бажання є чистою насолодою. А саме вгадування своїх бажань варто доручати професіоналам по їх задоволенню.

Він їй довіряв. У справах почуттів, за допомого жіночого інстинкту, вона справді профі. Один Його викладач говорив, що інстинкт – це сліпа програма дії, а Вона говорить, що сліпота є спосіб зору і читає Кобзаря. Вона сучасна. Про себе Він знав мабуть менше, А втім хіба розбереш? Всеодно ніяких орієнтирів немає – Нео, Неостудент, Студент, ні просто студент, адже ніяких орієнтирів немає. Тож він не Обраний, а може й Вона права, може віра у самого себе є сліпим зором? А втім хіба розбереш?

Він повернувся додому, хотілося спати і з дитинства набридлий незнайомець глянув на Нього із дзеркала, проте сьогодні Він сподобався Собі недуже.

 Чижевський Владислав, гр. МЕ 

 

Одна незмінна величина

Шість мільярдів - народжені з криками, кесаревим розтином, штучним заплідненням; бажані й ненависні, улюблені та одинокі; чорні, білі, жовті; нормальні і ненормальні, незрозумілі; діти, підлітки, старці…

Шість мільярдів – серце планети, пульсуюче, егоїстичне, вічно живе та водночас помираюче; кожна його клітинка то тягне на себе ковдру, прагне бути сильніше, дереться вгору або потрапляє до кров’яного русла та пливе за течією. Шість мільярдів – клейка глина, з котрої будується Вавілонська вежа життя.

Шість мільярдів життів – характерів, дій та бездіяльностей, сил волі та слабкостей. Шість мільярдів дурнів та геніїв, брехунів, праведників і людей, котрі застрягли між цими двома крайнощами. Шість мільярдів тих, хто шукає та розчарувався, хто бореться та втратив надію. Шість мільярдів унікальних генетичних кодів і відбитків пальців, однакових проблем і різних шляхів вирішення. Шість мільярдів сценаріїв фільмів, які не мають жанру – сукупність відривків, періодів, котрі не піддаються класифікації. Плівкова стрічка спогадів весь час стає довшою, кількість павутинок зв’язку зростає, стрічка майбутнього коротшає. Кадр за кадром, фільм життя досягає кінця, і глядачі ридають не від того, що їм шкода, що ти пішов, а тому, що їм шкода себе, тому, що вони вже ніколи не будуть поряд з тобою. І вони сидять в заціпенінні, вглядаючись в пустий чорний екран, котрий ще зовсім недавно був наповнений яскравими кадрами твого життя.

Шість мільярдів смертей – не має значення, через секунду або через піввіку, кожна з них така трагічна і безглузда, а в сумі – всього-на-всього відновлення клітин того самого серця, закономірний природній процес. Шість мільярдів спогадів – кожен неповторний. І вони переплітаються один з одним, являючи собою тонку ниточку, котра зв’язує двох людей короткочасною, як зіткнення на вулиці чи телефонний дзвінок з помилкою номера, або вічною і значущою, як любов материнська, братська, дружня. Деякі з цих шести мільярдів якорем прикріплені до свого місця, залишаються нерухомою крапкою у сузір’ї душ, інші – кометами літають по небосхилу, залишаючи довгі хвости, на їхню думку логічних, а насправді – хаотичних переміщень.

Скільки людей особисто встигає пізнати одна людина за своє життя? Ця кількість створює множину, всередині якої знаходиться ще одна множина – тих, котрі дійсно будуть жалкувати про те, що тебе більше немає, тих, котрі не забудуть тебе, не відправлять в минуле. Така множина є в кожної людини: у когось – більше, у когось – менше.

Це – особиста галактика людини, її підтримка і її руйнування, її досягнення та невдачі, її вороги і друзі.

Шість мільярдів таких множин перетинаються, змінюють свої розміри.

І коли екран твого життя погасне, на його чорному, мовчазному полотнищі залишиться свідоцтво твоєї нескінченності – декілька яскравих зірок, душі тих, в житті котрих ти був більше ніж миттю, котрі не забудуть тебе ніколи, навіки незмінну величину.

Марія Зубашич, гр МЕ

 

 

Категория: Мои статьи | Добавил: AAA (01.12.2010)
Просмотров: 426 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz