Філософське коло
Навігація


Вхід


Лічильник


Календар
«  Октябрь 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31


Реклама


Приветствую Вас, Гость · RSS 28.03.2024, 16:08
Главная » 2011 » Октябрь » 24 » Лекція 4. Філософія Нового часу
19:42
Лекція 4. Філософія Нового часу

     Студент. 1628. Ян Давидс де Хем

     ОСОБЛВОСТІ ФІЛОСОФІЇ НОВОГО ЧАСУ

  1. Основою життя епохи Нового часу є ізольована людська особистість, але така, що, бере на себе функції Абсолюту.

  Якими тут є виробничі відносини?

  Якщо феодальна людина була вільна чисто духовно,  то в капіталістичну епоху людина  звільняється матеріально, звільняється від землі, тобто розкріпачується. Відтепер вона уже не кріпак, а вільно продає свою працю працівник, пролетар.

  Купується вже не сама людина, як в азіатсько-античному рабовласницькому суспільстві, і не її прикріпленість до землі, як у Середні століття, але лише окремі функції людини, а саме її праця; виникає праця по вільному найму.

1.      Схід і античність, не маючи досвіду особистості, перетворювали саму людину в річ, тобто в товар.

2.      Феодалізм, що виник з абсолютного-особистісного досвіду, має предметом товарообміну тільки її статус, прикріпленість людини до землі.

Феодалізм здійснював своє виробництво на основі кріпосництва, і це йому не соромно, а навіть слідувало з основ його вчення про первісний гріх і законності всієї соціальної ієрархії.

3.      Капіталізм, абсолютизує саме земну особистість людини і перетворює в товар не земне фізичне існування людини, а — її живу силу.

  Для тієї ж особистості, що абсолютизує себе саму з усім своїм природним, земним життям, уже неможливі купівля і продаж цієї прив’язаності  до землі. І от — життєва робоча сила (а не сам робітник) перетворюється в товар.

    Отже, капіталізм заснований не на експлуатації рабів. Це було б рівносильно експлуатації людини як речі, тобто як домашньої тварини.

  Феодалізм відрізняє людину від речі і будує своє виробництво на факті цієї відмінності, проте не бачить характерних особливостей всередині самої людини. Це дає можливість власнику не входити в усі деталі виробничого процесу, як це доводилося робити з конем або биком. Селяни і ремісники вже самі виробляють свій продукт і треба тільки стежити, щоб люди сиділи на землі.

  Проте, настає момент, коли потрібно зазирнути у середину самої людини, тобто базувати виробництво на її характерних здібностях. Вся ставка тут — на живу працю, розподіл праці, на раціоналізацію праці, на абсолютизм уже не особистості взагалі, а саме окремої живої людської особистості з її окремими живими людськими функціями і здібностями.

  Тут не стежать уже за прикріпленням (хай прикріплюються де хочуть), але стежать тільки за максимальним використанням живої індивідуальної сили.

  Кому і чому служить таке виробництво? Це насамперед підприємці й організатори. Якщо «реальною» базою є тут жива робоча сила, то «ідеальним» принципом виявляється підприємницька раціонально-організаторська воля.

 

  2. Далі, людська особистість бере на себе функції абсолюту, тобто хоче охопити всю нескінченність буття. Але ясно, що природно-обмежена особистість фактично зовсім не здатна обійняти нескінченність усіх часів і просторів, що тільки були, є і ще будуть. Тим самим особистість по необхідності переходить у постійне становлення, прагнення, шукання. Вона мріє охопити нескінченність якщо не відразу, то поступово. І от людину охоплює лихоманка прогресу, постійна гарячка пошуків, досягнень, весь цей невгамовний духовний авантюризм, ця спрага і жадібність знання, почуттів, відчуттів, вольових зусиль, наживи, багатств, влади і т.д., і т.д.

  Підприємець виявляється не просто підприємцем, але він переслідує ще мету нескінченного нагромадження і збагачення. Його цікавить не стільки величина наживи, скільки сам процес нагромадження.

   Таким чином, поняття додаткової вартості з діалектичною необхідністю випливає з поняття автономного суб'єкта у виробництві.

  Так принцип автономної особистості приводить до апарата капіталістичної системи.

  Здавалося б з першого погляду, що така це проста річ — узяти та й звільнити людину від покори трансцендентному буттю. Але коли це звільнення відбулося, то людина виявилася в залежності від іншого абсолюту; і цим абсолютом стала людина сама для себе.

 

  3. а) При такому соціальному тілі дух не міг залишитися без змін. Раз в основі такої культури — абсолютизація людського суб'єкта, все об'єктивне буття для неї знецінюється.

  Автономна особистість тому й автономна, що вона не зацікавлена ні в якій об'єктивній дійсності. Вона, в ідеалі, сама створює із себе всяку дійсність.

  Спочатку автономний суб'єкт переніс у себе всю стихію свідомості, що була доти розлита в об'єктивному бутті. (Декарт) Усяка свідомість стала тільки суб'єктивною. Це значить, що світ втратив душевність і перетворився в простий механізм.

  Заглибившись у себе, автономний суб'єкт утратив зв'язок з об'єктом і тим самим знищив своє цілісне світовідчування. А світ, позбавлений ідеї цілісності, втратив всякі обриси і розплився в нескінченну і порожню безодню темного простору. (віртуальний простір спробує його пізніше звузити)

  Механізми стали продовженням людських можливостей /телескопи, мікроскопи/

  Нескінченний механістичний всесвіт — типово буржуазна побудова, так само як і сподівання на всемогутність і панацею відвернених функцій суб'єкта, тобто на науку. Обожнені і відособлені тут такі функції людського суб'єкта, як наприклад, почуття.

  Естетична свідомість, по вченню Канта, є повна «незацікавленість» у самому об'єкті. Краса є тільки формальна доцільність без мети, тобто без самої реальної мети. Краса є цілком суб'єктивним здобутком, що обґрунтовувала необхідність із самої себе.

  Звідси — трансцендентальне обґрунтування краси і мистецтва в Канта, трансцендентальне, тобто суб'єктивне і загально-необхідне одночасно.

  Кант є найбільш яскравим виразником ренесансної суб'єктивістської естетики. Його трансценденталізм можна послабити і розрідити — ми одержимо величезну кількість психологічних і фізіологічних вченнь в естетиці; його можна інтенсифікувати і поглибити — і ми одержимо достатню кількість різноманітних феноменологических і діалектичних вченнь.

  Важливо тільки те, що феодальна уява про красу як про форму самого ж буття, тобто як про виразну форму абсолютно-особистісного, ідеально-об'єктивного буття, переходить тут у розуміння краси як суб'єктивного феномена; і абсолютизм трансцендентних ідей заміняється абсолютизмом трансцендентальних, регулятивних принципів.

  Буття існує саме собі й мені немає до нього справи. Я насолоджуюся тільки глибинами свого власного суб'єкта.

  Специфічне західноєвропейське мистецтво, поставило за мету оспівати та зобразити глибини людської свідомості. Починаючи від елементарного тваринного самовідчуття і закінчаючи буквальним обожнюванням і звеличенням власного суб'єкта. Художники і глядачі Нової Європи пройшли всю можливу гаму людських настроїв, почуттів, ідей.

  На всі лади в нескінченних формах оспіваний і розцвічений людський дух. Європейське мистецтво, це — суцільно вираз людського суб'єкта.

  Створено спеціальне мистецтво для вияву внутрішної долі людського суб'єкта, небувало інтимне і небувало сильне, це — музика.

  Живопис зображує не предмет молитви; а предмет насолоди, розкриває всі потаємні пориви людської душі і дає їх психологічно-портретний аналіз.

  Поезія – вияв власне людської особистості; і немає меж цим злетам, цим падінням, цим поривам, цим ідеям і пристрастям.

  Західне мистецтво поступово позбулося від сакральності. Секуляризація — це цілий величезний період у його історії. Воно відокремилося від усякої практичної діяльності й усамітнилося у своїх спогляданнях. Життя ідей і почуттів, стало самодостатнім,  відходить від об'єктивності і переходить в мораль і у внутрішні настрої.

  Романтизм можливий тільки в епоху мануфактури і машинного виробництва. Капіталізм є утвердження протестантського духу. Не важливо, що революція відбулася в Європі через три століття після початку буржуазної секуляризації. Усе одно, Європа зі своїм мистецтвом, як і зі своєю наукою і релігією, таємно завжди живе як результат буржуазної революції, то її очікуючи і плекаючи, то її оспівуючи і реально використовуючи.

  Якщо на естраду вийшов піаніст і заграв Баха і Бетховена, то це тому, що колись збувся найбільший у всій людській історії переворот і абсолютизм трансцендентний став абсолютизмом трансцендентальним і незлічима кількість людей пролилася за це свою живу кров.

  Якщо ви сидите в театрі і дивитеся Шіллера або хоча б Островського, знайте, що це можливо для вас тільки тому, що пройшов час абсолютної-особистісної об'єктивності, з погляду якої театр, мистецтво автономної чуттєвості, були бісівським ігрищем, і що актори одержали право створювати своє мистецтво в силу того, що хтось готувався проливати свою кров за буржуазні ідеали і потім фактично проливав. Це не заважає бути творцям і цінителям мистецтва консерваторами і навіть реакціонерами. Тут залежність не психологічна, але соціологічна. І вона говорить, що все те нове мистецтво, що ми називали західноєвропейським, з початку і до кінця є прояв світсько-буржуазного, індивідуалістично-ліберального, протестантського і капіталістичного духу. Самоспоглядання, самозаглиблення, сваволя напруженого і автономного, прагнучого в нескінченну і невизначену, темну далечінь ізольованого людського суб'єкта, це — краса буржуазно-капіталістична.

  Мода в парадном мужском костюме — ибо именно к нему следует обратиться в поисках стиля — на протяжении всего XVII в. совершает ряд резких скачков. К 1665 г. отказ от простого, естественного и практичного достигает своей наивысшей точки. Формы предметов туалета гипертрофируются до крайности: плотно облегающий камзол спускается лишь чуть ниже подмышек, сорочка выступает на три четверти между камзолом и панталонами, эти последние невероятно коротки и широки и почти неузнаваемы в так называемом rhingrave, более похожем на юбку. Перегруженный изобилием украшений: лентами, кружевами, бантами — до самых туфель, этот игривый костюм спасает свой шик и достоинство только с помощью плаща, шляпы и парика.

  Вряд ли в более ранние периоды европейской цивилизации можно найти элемент, более подходящий для демонстрации игрового импульса культуры, чем парик, в том виде, как его носили в XVII и XVIII вв. Введение в нидерландское словоупотребление выражения "эпоха париков” по отношению к XVIII в. с исторической точки зрения было определенной неточностью, поскольку XVII в. в этом смысле более характерен и более замечателен. Всякая эпоха полна контрастов. Век Декарта, Пор-Руаяля14*, Паскаля и Спинозы, Рембрандта и Мильтона, отважного мореплавания, заселения заморских земель, смелой торговли, восходящего естествознания, морализирующей литературы — именно этот век приносит с собою парик. В 20-е годы от короткой прически переходят на длинные волосы, а в начале второй половины века в моду входит парик. Каждый, кто хотел слыть господином, будь то дворянин, магистрат, военный, клирик или купец, с этих пор носит парик как парадное украшение, даже морские офицеры в роскошных доспехах украшают себя париками. Уже в 60-е годы парик достигает наибольшей пышности в так называемом надставном парике. Его можно квалифицировать как бесподобное и смехотворное утрирование стремления к красоте и стилю. Но этим сказано еще далеко не все. Парик как явление культуры заслуживает несколько большего внимания. Исходным пунктом столь длительной моды на парики остается, конечно, тот факт, что ношение длинных волос, убранных в прическу, скоро стало требовать от природы больше, чем способны были дать и неизменно поддерживать большинство мужчин. Парик сначала появился как суррогат недостаточной красоты локонов, то есть как подражание природе. Когда же носить парик стало всеобщей модой, он быстро утратил всякую претензию на обманчивое подражание естественной шевелюре и стал элементом стиля.

  ФІЛОСОФІЯ ВІД ДЕКАРТА ДО КАНТА (XVII-XVIII ВВ.)

  РЕНЕ ДЕКАРТ - ЗАСНОВНИК ФІЛОСОФІЇ НОВОГО ЧАСУ

  Видатний французький філософ Рене Декарт вважається засновником філософії Нового часу. Розглянемо його філософію.

  Філософське знання повинне задовольняти вимогам істинності, його варто обґрунтовувати, причому настільки переконливо, щоб воно було прийнятним для всякого критика і скептика. Раз так, то воно повинне бути ясним, очевидним. Саме в цьому зв'язку Декарт приводить своє знамените: "Я мислю, отже, існую". Дві речі очевидні, я існую і я мислю. Вихідна точка філософії Нового часу - мислячий суб'єкт, людина розумна (Homo sapiens).

  Саме мислення, будучи процесом, має початок, середину (процессуальность) і кінець. Усе повинно бути гранично ясним.

•      Початок: ним повинні бути найпростіші, очевидні ідеї, властиві мисленню людини. З таких очевидних ідей починаються науки. Відкіля беруться ці ідеї? Зі свідомості, завдяки інтуїції. Слово "інтуїція" походить від латинського дієслова "здивовуватися". По Декарту, ясні ідеї людина виявляє, пильно вдивляючись у свою свідомість, вони споконвічно властиві свідомості.

•      Середина: виходячи з ясних, простих ідей за законами дедукції випливають виводити більш складних ідей. Дедукція означає виведення часткового знання з загального. Часткове знання вже міститьсья в загальному, людина в процесі дедукції лише вичленовує його з загального. Дедукція – метод ясний та очевидний, він не може схибити. Якщо всі А (тобто а1, а2, ..., аn) є В, то кожне а є В. Наш приклад: усі студенти гарні собою, отже, і студент С гарний собою. За правилами дедукції будуються багато доказів у математиці, у якій Декарт був дуже сильний.

•      Кінець: отримане в результаті дедукції знання треба порівнювати з почуттєвим досвідом, з результатами експерименту.

  Отже, для істини потрібен  метод, тобто певний спосіб пізнання. При зустрічі з труднощами предмет дослідження треба розділити "на стільки частин, скільки це можливо для кращого їхнього подолання"; складне пояснюється простим.

  Користуючись своїм методом, Декарт заклав основи аналітичної геометрії, увів поняття змінної величини і функції, знайшов закон збереження імпульсу, увів поняття рефлексу (Декарт власноручно оперував тварин), пояснив рух і утворення небесних тіл вихровим рухом матеріальних часток. А дехто говорять, що філософія марна!

  СУПЕРЕЧКА ПРО ІДЕЇ. ДЖОН ЛОКК

  Проти декартової концепції вроджених ясних думок (ідей) виступив англієць Джон Локк. Він, як і Декарт, дотримував концепції „природно розумної людини”.  По Локку, потрібно чітко і ясно показати, яким чином людина приходить до своїх ідей. Декарт же не пояснює цього, а просто стверджує, що нам властиві очевидні у своїй істинності ідеї.

  Локк говорить так: найперше, що отримує людина - це відчуття. Завдяки відчуттям у людини з'являються прості ідеї зовнішнього досвіду, наприклад: даний предмет такого-то кольору, такої-то довжини. Але є ще складні ідеї, а саме: 1) ідеї об'єктів; 2) ідеї відносин; 3) ідеї-поняття (загальні поняття).

  Прикладом ідеї об'єкта є, наприклад, ідея даної, конкретної людини. Така ідея виходить у результаті простого додавання первісних ідей, безпосередньо викликаних відчуттями. (Ручки ножки огуречик, получился человечик)

  Прикладом ідеї відносин є ідея материнства, одержана в результаті порівняння, зіставлення ідеї родоначальників і дитини.

  Прикладом загального поняття є поняття "людин". Щоб одержати поняття "людина", треба зібрати всі ідеї про окремих людей, неоднакові прості ідеї відкинути (це й означає, що ми від них абстрагуємося), які ідеї тоді залишаться ті й складуть поняття "людин". У визначенні поняття "людина" вказуються лише ідеї, властиві  кожній людині.

  Локк - сенсуаліст, тобто він вважає, що всяке знання можна за рахунок описаних вище операцій вичленувати з відчуттів, почуттів. Образно кажучи, поки розум людини не звернеться до почуттів, то людина є чиста дошка, ніяких відбитків, ніяких слідів.

  Суперечка про ідеї тягнеться через всю історію розвитку філософії. Якщо сенсуалісти (Бэкон, Гоббс, Локк) виводять знання з відчуттів, то раціоналісти (Декарт, Спиноза, Лейбніц) підкреслюють пріоритети мислення.

  ГАЛІЛЕЙ І НЬЮТОН - ГЕНІЇ МЕХАНІКИ

  Новий час - це епоха, коли вище усього цінуються розум і його творіння, наука. У Новий час наука починає розвиватися настільки стрімко, її успіхи настільки великі, що навіть ставиться під сумнів наявність науки в античності і середньовіччі. У зв'язку з обговоренням філософських проблем теорії пізнання для нас найважливішого значення набуває філософський зміст створеної Галилеем і Ньютоном теоретичної механіки. Вони виявили одну дивну обставину.

  Всі ми зі школи знаємо три знаменитих закони Ньютона. Для наших цілей особливо важливе значення має співвідношення між двома першими, основними законами. Другий закон Ньютона записується дуже просто F = ma, де F - вектор сили, m - маса, a - прискорення. Але другий закон Ньютона виконується не завжди, а тільки в тих системах відліку, де тіло, на яке сили або взагалі не діють, або врівноважують одна одну, залишається в спокої або рухається рівномірно прямолінійно. Перший закон Ньютона визначає умови, при яких справедливий другий, так само як і третій, закон Ньютона. Отут і з'ясовується одна дивна обставина.

  Виявляється, що, строго кажучи, перший закон Ньютона не можна встановити на експерименті. Усупереч визначенню першого закону Ньютона сили, що діють на тіло, ніколи не врівноважуються абсолютно точно;  також неможливо в експерименті звільнитися від сил. Усе це значить, що Галилей, першовідкривач першого закону Ньютона, прийшов до нього в результаті уявного узагальнення всього доступного йому емпіричного і теоретичного матеріалу.

  Треба відзначити, що експерименти допомогли Галілею зробити відкриття. Він розглядав уявні досвіди по скочуванню по похилих площинах важких металевих куль. Чим менше ставав би кут нахилу площини, тим менше була би величина прискорення куль. Галилей розсудив, що куля на горизонтальній поверхні буде знаходитися в спокої або в стані рівномірного прямолінійного руху нескінченно довго.

  Отже, то, що зробив Галилей, називається ідеалізацією, вона дозволила перетворити представлення про механічні явища в теорію, пояснити їхню величезну безліч.

  Укажемо ще на будівлю механіки Ньютона:

•      закони, формовані математично;

•      дедукція, підведення під закон умов конкретних механічних задач;

•      порівняння теорії з результатами експериментів.

 

       ЯК ОДЕРЖУЮТЬ ІДЕАЛІЗАЦІЇ?

  Ідеалізації, усупереч думці Декарта, не даються нам від народження, а, як ми бачили, є науковим винаходом.

  Ідеалізації, усупереч думці Локка, неможливо вивести і з експерименту, що поставляє чуттєві дані. Якби ідеалізації виводилися прямо з експерименту, то експериментатори, не чекаючи теоретиків, самі відкривали б теоретичні закони, тобто ідеалізації.

  Ідеалізація - це підсумок великого пошуку, удачі в упорядкуванні експериментального і теоретичного матеріалу, перебування їхньої гармонії один з одним, часто методом проб і помилок, висування і спростування гіпотез. Удача приходить тим, хто завзятий і наполегливий кому повезе. Коли Альберта Эйнштейна спитали, як йому вдалося відкрити постулати теорії відносності, він скромно відповів: "Здогадався". Чому інші не змогли здогадатися?

  Ідеалізація, не будь-яка, а науково виправдана, є розуміння подібності досліджуваних явищ. До неї не веде пряма асфальтована дорога, вона не є результатом абстракції.

 

  ВИРОБЛЕННЯ НОВОГО ЮРИДИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ

  Показовим є створення юридичного світогляду нового часу. На відміну від своїх античних і середньовічних колег правознавці Нового часу прагнули захистити права кожної особистості. Зовсім незрозуміла для юристів старих шкіл нова ідея складалася у визнанні всіх людей у юридичному відношенні рівноправними: "Перед законом усі рівні". Цю ідею розвивали, зокрема, Томас Гоббс і Джон Локк.

  На перший погляд, ідея юридичної рівноправності людей, що відрізняються статтю, походженням, багатством, розумовими і фізичними можливостями, здається ледве не абсурдною. Навіть філософам-новаторам було важко її обґрунтувати, але вони намагалися це зробити. Говорили, що усі рівні по народженню. Але по народженню рівності немає бо один народиться хворим, інший здоровим і т.і. Стверджували, що люди рівні по своїх можливостях, але і це не підтверджується практикою.

  Дана теза є симетричною до середньовічної – „Перед Богом усі рівні”. На місце Бога ставиться закон, що є певним поверненням до старозаповітного, хоча там закон був даний від Бога, зверху, а тут виводиться як основа природного існування. А знаходить цей закон і формулює його людина, як божество.

  Проте положення про юридичну рівноправність було прийнято і мало в справі становлення демократичного і справедливого суспільства найважливіше значення. У чому складається зміст цього положення? Яким образом воно було досягнуто?

  Положення про рівність людей є цінністю, що неможливо одержати безпосередньо з досвіду, за рахунок чуттєвої уяви. Спочатку вона виникла як гіпотеза. Використання її виявилося доброчинним, тому гіпотеза стала сприйматися як закон громадського життя (тобто не просто як порожня вигадка), якою вона і є. Виходить, що юридична рівноправність виражає найважливішу сторону громадського життя людей, демократичного суспільства, забуття цього закону руйнує саму цілісність суспільства.

  Зверніть увагу на те, як реалізується новий стиль філософського мислення. Якщо фізики Нового часу постулювали за допомогою фізичних законів однаковість механічних явищ при різних значеннях фізичних змінних, то правознавці наполягали на підпорядкуванні всіх людей тим самим юридичним законам при природній відмінності різних індивідів.

  Відрізок часу приблизно від дати публікації роботи Н. Коперніка "Про обертання небесних сфер" з 1543 р., до діяльності І. Ньютона, твір якого "Математичні начала натуральної філософії" вперше опубліковано в 1687 р., звичайно називають періодом "наукової революції". Мова йде про могутній рух, що знаходить у XVII в. характерні риси в роботах Галілея, ідеях Бекона і Декарта і який згодом одержить своє завершення в класичному ньютонівському образі Всесвіту, подібного до годинникового механізму.

  1. Земля, за Коперником, не центр всесвіту, створеного Богом для людини, яка сприймається як вершина творіння, а небесне тіло, таке як і інші. Якщо Земля більше не є особливим продуктом творіння, якщо вона не відрізняється від інших небесних тіл, чи не може бути так, що люди живуть також і на інших планетах? А якщо допустити це, то як бути з біблійним сказанням про походження людей від Адама й Єви? Бог, що зійшов на Землю, щоб врятувати людей, міг би звільнити й інших, не землян?

  І коли Бруно розірве межі світу і зробить всесвіт нескінченним, традиційна думка виявиться перед необхідністю знайти нове місцеперебування Бога.

  2. Наукова революція - це революція уяв про знання, про науку. Наука –експериментальна. В експерименті вчені знаходять істинні судження про світ.

  І цей новий образ науки – це тип знання, що розуміється як конструкція, доступна для вдосконалення, у результаті співробітництва розумів. З'явилася необхідність у спеціальній строгій мові, необхідному для її виживання і розвитку, у власних специфічних інститутах. Здатність знання до росту не ґрунтується на простому відмовленні від попередніх теорій, але на їхній заміні більш широкими, логічно більш сильними, з потенціалом контрольованості..

  Саме на експериментальному методі базується автономія науки; остання відкриває свої істини незалежно від філософії і від віри.

  Проте природа відповідає на наші запитання і відповідь залежить від того як воони сформульовані і як вони задані.

  3. Разом з арістотелевською космологією виявляються в немилості і принципи існування суті речей. Отже, наука, якою вона стає наприкінці довгого процесу дозрівання, фіксує увагу не на суті або субстанції речей і явищ, а на характеристиках предметів і подій, що можуть бути об'єктивно і, отже, публічно проконтрольовані й оцінені. Починаючи з Галілея наука має намір досліджувати не що, а як, не субстанцію, а функцію.

  Формується новий тип знання, що вимагає союзу науки і техніки

  У результаті "наукової революції" народився новий образ світу, з новими релігійними й антропологічними проблемами. Разом з тим виник новий образ науки, який развивається автономно і не доступний контролю та управлінню.

  Наукова революція породжує сучасного вченого-експериментатора, сила якого - в експерименті, що стає усе більш строгим, завдяки новим вимірювальним приладам, усе більш і більш точним. Але сам експерементатор залишається поза технічно освоєним і науково обргрунтованим світом. Наука постає перспективним здобутком, але зі втратою позицій самої людяності. Першим відгуком на це стате екзестенційна, некласична філософія ХІХ-ХХ ст.

 


Просмотров: 3457 | Добавил: Самисусами | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz