Відчай філософії Нового часу

 Філософія поставила глобальні цілі та не змогла їх реалізувати. Що ми знаємо зараз у метафізичному плані, чого не знали б наші далекі предки? Рівно нічого! Так само, як і вони, ми не відаємо, звідки взявся світ, і що він собою являє як ціле. Нам зараз, як і тисячу років тому, невідомо, як він улаштований і навіщо існує. Ми нічого не можемо сказати про майбутнє, і дотепер не знаємо, у чому сенс життя.

НЕКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

План

1. Особливості некласичної філософії
2. Філософія життя Ф.Ніцше  
3. Екзистенціалізм
4. Філософські проблеми
   психоаналізу. (З.Фрейд, К.Юнг)

ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ

nГоловна ідея даного напрямку задана в самій назві. Під терміном «життя» розуміється вся зовнішня дійсність, світобудова, а не тільки людське життя.

nНаступне важливе твердження даного напрямку полягає в тому, що життя являє собою щось єдине і ціле. Життя – критерій істини, тільки в житті будь-яка річ є сама собою. Знищити її дуже просто – розкласти на складові частини і, отже, убити її життя.

Розум – не засіб для пізнання життя.

Життя постійно вислизає від розуму, і він  принципово не здатний осмислити його, тому що своєю діяльністю тільки омертвляє, знищує або постійно втрачає те, до чого спрямовані його пізнавальні зусилля.

Життя  – єдина реальність. Життя –– ірраціональне (від лат. irrationalis – нерозумний), тобто побудоване на інших принципах, ніж розум  і тому непідвласне йому. Життя –– алогічне.

Інтуїтивне розуміння –– не є: міркування і розсуд, не є індукція, і не є дедукція, не є поступове осягнення і пізнання. Інтуїція не є раціональною діяльністю (мислення).

Фрідріх Ніцше
Етика любові до дальнього
Я не люблю ближнего вблизи – пусть убирается ввысь и вдаль! Иначе как бы он стал моей звездою?

(Пер. А. В. Михайлова). Эпиграф - из книги Ф. Ницше "Веселая наука"  так называлась в Средние века поэзия трубадуров - Gaya scienza). Nietzsche

Так казав Заратустра

nГоловний постулат філософії Ніцше і її відкритий нерв - є протистояння убогості духу, та душевної пасивності в житті.

Два моральних принципи:

"любов до ближнього", - належить християнській світоглядній традиції, і виходить з другої заповіді „возлюби ближнього того як, самого себе”, а перша – „ возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією міццю твоєю, і всім розумінням твоїм”.

"любов до дальнього", - проти неї християнське віровчення застерігає, оскільки дальнього любити легше, дана любов є абстрактне, а не живе почуття.

Ближні бояться дальнього

"Ближні", що живуть інтересами дня, що зрослись зі стабільним укладом свого існування, не розуміють і бояться того, хто возлюбив далеке.

Коли Заратустра вперше поспішав до людей, щоб возвістити їм своє вчення, то пустельник, що зустрівся йому, попереджав його: "наші кроки звучать для них занадто самотньо по їхніх вулицях; і коли вони вночі, лежачи у своїх постелях, чують кроки людини задовго до сходу сонця, вони запитують себе: куди направляється злодій?"

Але і любитель "далекого" платить своїм ближнім тим самим: його любов до дальнього змушує його ненавидіти і нехтувати все ближнє, реальність сучасного життя, оточуючих людей, з їх буденними, дрібними інтересами.

Сучасна мораль

Наведемо одну з характеристик різних видів лицемірної чесноти сучасності, Перед нами проходить ціла колекція типів сучасних доброчесних людей.

Є "такі, для кого чеснота є біль від удару батогом",

"такі, що подібні до заведеного годинника для щоденного побуту: вони цокають і хочуть, щоб їхнє тік-так називали чеснотою";

"такі, котрі сидять у своєму болоті і говорять крізь очерет: "чеснота-це тихо сидіти в болоті; ми нікого не кусаємо і тікаємо від того, хто хоче кусатися, і в усьому ми маємо ту думку, що нам наказано мати;...

є і такі, котрі вважають чеснотою говорити, що чеснота необхідна, але в глибині душі вірять лише в те, що необхідно поліцію".

Майбутнє

Світогляд Ніцше ––  світогляд прогресиста.

 "Далекі і презирливі мені люди сьогодення, до яких ще так недавно тягло мене моє серце; вигнаний я з країни батьків і матерів моїх.

Так залишилося мені любити лише країну дітей моїх, невідкриту, у далекому морі; до неї направляю я мої вітрила, її шукаю і шукаю без кінця.

Моїми дітьми хочу я загладити, що я-дитя моїх батьків; усім майбутнім спокутую я цю сучасність".

Майбутнє

 Люди сьогодення в очах Заратустри тільки матеріал для майбутнього, каміння для споруди великого Дому.

"Я броджу між людьми, – говорить він, – як між шматками майбутнього: того майбутнього, яке я бачу. І немає в мене іншої мрії і думки, як домріяти і звести воєдино те, що є уламками... Нинішнє і минуле на землі – ах, друзі мої! вони нестерпні для мене; і я не міг би жити, якби я не був віщуном того, що колись ще повинно прийти!"

Презирство як джерело сили, та свобода „від”

У першій же проповіді своїй до людей Заратустра учив їх "великому презирству" як джерелу морального відновлення людства:

Вище, що люди можуть пережити, є час великого презирства, коли їм стануть огидними їхнє щастя, і їхній розум, і їхня чеснота, коли у всьому цьому вони побачать лише убогість і бруд і жалюгідний достаток.

Але він знайшов вихід з тяжкого положення, вихід з бруду сучасності:

 "Сама відраза творить крила і сили, що чують свіжий вітер!" Творча воля, прагнення змінити сьогодення і наблизити до нього "майбутнє і далеке" - от до чого повинне вести відраза до сучасності. "Воля звільняє: тому що воля є творчість: так учу я. І тільки для творчості повинні ви учитися!.. Творчість! От великий порятунок від страждань, велике полегшення життя!"

Руйнація – зовнішнє очищення, для еволюції та прогресу

 Отже, любов до дальнього є любов творча; і вона повинна бути любов'ю діяльною, що необхідно приймає форму боротьби з людьми.

А діяльність любові до ближнього (по Ніцше) виражається у дружньому, доброзичливому відношенні до всіх людей; моральним ідеалом є миролюбство, лагідність, прагнення поступитися ближньому і заради його бажань придушувати свої власні;

"Я не вчу вас не труду, я вчу вас боротьбі, Я вчу вас не миру, а перемозі. Вашим трудом хай стане боротьба, вашим миром хай стане перемога...

Війна і мужність зробили більше великих речей, ніж любов до ближнього. Не ваша жаль, а ваша хоробрість рятувала досі нещасних!".

Але Ніцше не  проповідує "зло заради зла", і жорстокість заради її краси і сили.

" Хай, краще, я побачу великі пороки, величезні криваві злочини, тільки не цю ситу доброчинність і платоспроможну мораль."

Протиріччя ідеалу

Психологічним виразом любові до ближнього є м'якість;

психологічним виразом любові до дальнього є твердість. 

Навіщо ти такий твердий? – говорить одного разу алмазові кухонний вугіль. – Хіба ми не близькі родичі?

Навіщо ви так м'які? О брати мої, так запитую вас я; хіба ви – не мої брати?

Навіщо ви так м'які, такі розм’яклі та поступливі? Навіщо так багато самозречення, у ваших серцях? Так мало фатального у вашому погляді?

І якщо ви не хочете бути фатальними і невблаганними: як можете ви зі мною перемогти?

І якщо ваша твердість не хоче блищати і дробити і різати: як можете ви зі мною творити?

Творці завжди тверді. І блаженством повинно вам здаватися класти вашу руку на тисячоріччя, як на м'який віск...

Цю нову скрижаль, о брати мої, ставлю я над вами: станьте твердими!"

Жорстокість

Хто не чув про знамениту його жорстоку фразу: "падаючого штовхни"? Однак значення цієї фрази перекручено. Послухаємо ж самого Ніцше:

 "О мої брати, хіба я жорстокий? Але я говорю вам:

що падає, те потрібно ще і штовхати!

Усе нинішнє – усе падає, гине; хто хотів би втримати його! Але я – я хочу ще  й штовхати його!

Чи знаєте ви насолода скочувати каміння з крутих урвищ у глибини? – Ці нинішні люди... дивіться ж, як вони котяться у мої глибини!

Я-пролог для кращих гравців, о мої брати! Я-приклад для них! Слідуйте ж моєму прикладу!

І кого ви не навчите літати, того навчіть скоріше  упасти!"

НАДЛЮДИНА

Моральна мета людського життя полягає в тому, щоб сприяти появі на землі цієї вищої істоти.

 "Я учу вас надлюдині: людина є щось, що має бути перевершено...

Що є мавпа для людини? Посміховище або гірка ганьба. І тим же повинний бути людина для надлюдини: посміховищем або гіркою ганьбою...

Людина є канат, укріплений між звіром і надлюдиною...

Велике в людині те, що вона є міст, а не ціль. Що можна любити в людині – це її  загибель і її перехід до вищого, що міститься в ній".

Надлюдина –  походить від майбутнього

"О мої брати, я освячую і заповідаю вам нову знать...

Не звідки ви походите, а куди ви йдете, це буде надалі вашою честю.

Ваша воля і ваша нога, що прагне вперед, за межі вас самих, –– хай це буде вашою новою честю!..

О мої брати, не назад повинна дивитися ваша знать, а вперед! Вигнанцями повинні ви бути з країни отців і матерів ваших.

Країну дітей ваших повинні ви любити: ця любов хай буде вашою новою знатністю!"

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ

Існування завжди тільки особисте, конкретне і одиничне, у той час як усе загальне – це конструкція розуму і реально не існує.

«Людина» є взагалі чи конкретно? Чи «людина» є як якась ідея?

Реальна тільки окрема людина, у якій втілене загальне поняття.

Реальністю є індивідуальне існування або екзистенція (від лат. existentia – існування)

Наука проти екзистенції

Суспільні науки – науки про природу людини а не про особистість, особистість – це те, чим наука нехтує в усередненні.

Але якщо визнати, що екзистенція (індивідуальне існування) повинна бути предметом вивчення, негайно виникає питання: яким чином зробити її цим предметом.

Чи існує у науки інструментарій для необ’єктивного пізнання?

Екзистенція принципово необ’ективована, не предметна.  Не можна на неї подивитися ззовні, з боку.

Екзистенцію можна пережити й описати так, як вона відкривається в безпосередньому переживанні, у почуттях.

Життя перед лицем смерті

Смерть не може заперечити життя

Життя – більше смерті і не є її протилежність, як зло не є протилежність до блага.

Більше того смерть, по великому рахунку, не є протилежністю до життя, не є щось суттєво інше, смерть не має своєї сутності, тобто не має свого смислу.

Смерть не є щось.  Смерть не є.

Смерть паразитує на житті – живе за рахунок того, що несе смерть і припинення життя, а життя живе за рахунок свого власного сповнення.

Чи може смерть народити життя?

Смерть прагне перевернути життя і довести, що існує тільки вона, вона є дійсне існування, а життя лише тимчасовий міраж.

Смерть доводить розуму, що вона остаточна, а не життя.

Життя тимчасове, а смерть вічна. Обмежуючи себе смерть дає можливість існувати життю. Самообмежуючи себе смерть породжує життя.

Смерть є благо. Смерть, як небуття володіє дійсним існуванням.

 Смерть - таємна причина життя і як „справжне благо” знову і знову дає місце життю.

Повчальність смерті

Чому людина задумується про сенс життя? Тому що є смерть.

Навіщо жити, якщо я все одно помру? Якби я був безсмертним, то чи думав би я про мету життя? У Аристотеля: мета є 4-а причина існування. Без причини ніщо не має буття.

Між царством природи і світом богів знаходиться людина – найтрагічніша і нещасна істота, якій дісталася найбільш незавидна доля: бути смертною і знати про це.

Забуття смерті, як втеча від неї. Не дивно, що людина мимоволі і несвідомо намагається втекти від смерті, сховатися від неї. У чому це виражається? У її повсякденному житті.

Подивіться, як активно, повноцінно, навіть захоплено людина живе: ставить мету, до чогось прагне, чогось уникає, радується, засмучується, обурюється, сподівається і постійно щось робить, бореться і напружується.

Навіщо все це, якщо наприкінці – смерть?

До чого тисячі зусиль?

Дитяча істина – смерть неможлива!!!

Все умирает на земле и в море,

Но человек суровей осужден:

Он должен знать о смертном приговоре,

Подписанном, когда он был рожден.

Но, сознавая жизни быстротечность,

Он так живет – наперекор всему, -

Как будто жить рассчитывает вечность

И этот мир принадлежит ему.

С.Я.Маршак

ПСИХОАНАЛІЗ  З. Фрейд  та  К.-Г. Юнг

Філософія психоаналізу — один з найбільш відомих напрямків у європейській філософії XX століття. Засновник психоаналізу З. Фрейд (1856-1939) — лікар-психіатр

Продовжувачі його філософських традицій Карл-Густав Юнг, Карен Хорні і Ерік Фромм

Лібідо - несвідоме сексуальне бажання або статевий інстинкт

Досліджуючи лібідо, З. Фрейд робить висновок, що цей імпульс може бути:

nпо-перше, оформленим у якійсь дії (поведінку),

nпо-друге, подавлений і витиснутий назад у несвідоме,

nпо-третє, — сублімований, тобто переключений на інші, більш високі сфери діяльності людей: мистецтво, мораль, політику.

Ерос і Танатос

nЗвідси головний висновок філософії психоаналізу: уся людська культура створена на основі біологічно детермінованого процесу перетворення сексуального інстинкту людини в інші, сублімовані види діяльності.

nВ (1920—39р.) Фрейд уточнює концепцію несвідомого, включаючи в сферу основних інстинктивних імпульсів первинні космічні позиви — Еросу і Тантосу (життя і смерті).

концепція психіки людини

Id - воно

n1)  Воно,— киплячий казан інстинктів, що народжує всі протиріччя і труднощі людини.
* Базова структура що виражає життєву енергію. *

nНесвідоме інтенсивно втручається в людське життя.

nНашими вчинками керує безособове начало, несвідома основа нашої душі, тобто психіки.

nПоділ психіки на свідоме і несвідоме. є основною передумовою психоаналізу.

n Несвідоме існує через бажання, свідоме через розум.

3)  А структура над-Я виступає як суддя, суспільний наглядач над усією психікою людини, співвідносячи його думки і вчинки з існуючими в суспільстві нормами і зразками поведінки.

Над-Я – це те Я, що створене у відношенні із суспільством.

Йому належать моральні норми і правила, усе те, що дозволяє відрізняти добро від зла  і поводитися належним чином.

Юнг Карл Густав (1875—1961)

nЙого розуміння підсвідомого  не збігається з ідеями Фрейда.

nВін прийшов до своїх поглядів самостійно, його знайомство і дружба з Фрейдом почалися в 1907 році, коли погляди Юнга — практикуючого психіатра — уже досить склалися, а вже в 1913 році пішов розрив між цими великими психоаналітиками через великі теоретичні розбіжності.

nЮнг виступив проти натуралізму, зведення явищ культури і свідомості до фізіологічних потягів.

Колективне підсвідоме

Під індивідуальним підсвідомим існує інший, таємний шар, що виводить нас за межі індивіда — колективне підсвідоме.

Колективне підсвідоме принципово нелогічне, воно не може бути прямо і безпосередньо висловлене в слові, явлено світлом свідомості.

Змістом колективного підсвідомого є архетипи

nАрхетипи можуть бути розглянуті як «автопортрети інстинктів», це прототипи конкретних образів.

n Так, наприклад, сприйняття дійсних батька і матері укорінено в архетипових пра-формах «Великої Матері» і «Великого Батька».

Архетипи приходять до людини через сни, образи, міфи, художні твори.

Аніма й Анімус

Аніма — природний жіночий архетип, це переживання та чуттєвість. Персоніфікується в полярних образах від богині, і відьми.

Домінування у чоловіка Аніми, призводить до нездатності приймати самостійні рішення.

Гармонійно розвинена Аніма дозволяє чоловіку вживатися з глибинними шарами власної психіки.

Анімус — це чоловічий архетип. Він персоніфікується в логосі, це здатність до раціонального мислення, рефлексії.

Ідентифікація з Анімусом визиває у жінці чоловікоподібне поводження, робить її активною, агресивною і самовпевненою у бажанні влади. У той же час добре розвинений Анімус дозволяє жінці діяти розумно і цілеспрямовано.

Персона і Тінь

Персона — це сукупність наших соціальних ролей, ті маски, що ми носимо, не будучи тотожні ім.

Тінь — це «нижча людина в нас»: наші страхи, інфантильні бажання, сексуальні комплекси, агресивні потяги. Андерсен, казка – „Тінь”

Звичайно Тінь проектується на інше, тому що людина не хоче визнавати за собою несхвальних якостей.

Зустріч з власною Тінню важко витримати, однак досвід показує, що усунути її неможливо. Просто придушити її ніяк не вдається.

Вияв і визнання власної Тіні дозволяє припинити її проектування на інші — приписування їм власних негативних якостей.